Рішення № 90070439, 22.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1744/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Свергун І.О.,

за участі секретаря судового засідання – Карча В.М.,

представника позивача – Рудої В.Ю. (довіреність від 06.05.2020 № б/н),

представника відповідача – Горлової О.О. (довіреність від 10.01.2020 № б/н),

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 157447,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

28.04.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, ЛОВ ФСЗІ) до колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» (далі – відповідач, КП «ЛЗЗБВ»), в якому позивач просив суд стягнути з КП «ЛЗЗБВ» на користь ЛОВ ФСЗІ адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році 157164,76 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, яка нарахована за період з 16 квітня 2020 року по 21 квітня 2020 року у розмірі 282,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач надав до ЛОВ ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2019 рік, з якого вбачається невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

05.02.2020 позивачем було направлено до державної служби зайнятості запит про надання відповідачем інформації про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови у працевлаштуванні осіб, направлених для працевлаштування, та здійснення роботодавцем замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед застрахованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю у 2017-2019 роках.

Також 05.02.2020 позивачем було направлено на адресу Головного управління ДПС у Луганській області запит про надання інформації про середньооблікову кількість працівників КП «ЛЗЗБВ», в тому числі осіб з інвалідністю у розрізі по місяцях за 2017-2019 роки.

05.02.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано попередження про сплату адміністративно-господарської санкції та пені, нарахованих за звітною інформацією, зазначеною у звіті форми № 10-ПІ, отримано відповідачем 11.02.2020.

20.02.2020 на адресу позивача надійшла відповідь Державної служби зайнятості на вищезазначений запит, з якої вбачається, що інформацію за формою 3-ПН відповідач надавав Державній службі зайнятості наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, але не здійснював замовлення на професійне навчання або підготовку даної категорії безробітних.

Позивач вважає, що відповідач не здійснив всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2017-2019 років, що призвело до невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, передбаченого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україно).

05.03.2020 на адресу позивача надійшла відповідь ГУ ДПС у Луганській області, з якої вбачається, що у відповідача працюють особи з інвалідністю, але не в тій кількості.

Враховуючи інформацію за звітом форми № 10-ПІ за 2019 рік, який був надісланий на адресу позивача відповідачем, вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році, у зв`язку з чим нарахована адміністративно- господарська санкція у розмірі 157164,76 грн, про сплату якої відповідач був повідомлений позивачем, а також про нарахування пені за несвоєчасну сплату.

Відповідачем станом на день подання позовної заяви в добровільному порядку не сплачено адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у сумі 157164,76 грн.

Розрахунок пені здійснено з урахуванням Рішення Правління НБУ від 12.03.2020 № 172-рш «Про розмір облікової ставки» у розмірі 10 % з 13.03.2020. Тому на день звернення з позовом до суду борг зі сплати пені складає 282,90 грн.

Ухвалою суду від 30.04.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.05.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 55-57), в обґрунтування якого останній послався на таке. Нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» на підприємства покладено лише обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому вищевказаний обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені роботодавцем робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи державної служби зайнятості.

На виконання вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем було створено відповідну кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) становить 210 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 6 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, становить 8 осіб.

В 2019 році відповідачем було виділено та створено 5 вакантних робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, що перевищує норматив, оскільки з врахуванням вже працюючих на підприємстві інвалідів в кількості 6 осіб складає в загальному підсумку 11 робочих місць для осіб з інвалідністю.

З метою забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю щомісячно протягом 2019 року КП «ЛЗЗБВ» повідомляло Лисичанський міський центр зайнятості про наявність на підприємстві 5 вакансій для осіб з інвалідністю, що підтверджуються копіями звітів Форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за всі дванадцять місяців 2019 року, в яких, зокрема, вказані характеристики вакансій та вимоги до претендентів (спеціальність, кваліфікація, стаж роботи), режим роботи (1-денний робочий тиждень, 7 годин), характер роботи (постійна), умови праці (оптимальні) тощо.

При цьому випадків відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених Лисичанським центром зайнятості або які б самостійно зверталися безпосередньо до підприємства, жодного разу не було.

Зазначені обставини також підтверджуються інформацією, наданою Лисичанським міським центром зайнятості у відповіді від 20.02.2020 № 307/05-20 на запит ЛОВ ФСЗІ від 05.02.2020 № 05/01-02/102, відповідно до якої КП «ЛЗЗБВ» щомісячно протягом 2019 року надавало до центру зайнятості звіти про наявність 5 вакансій для інвалідів, а саме: 1 вакансія слюсаря-сантехніка, 2 вакансії прибиральника службових приміщень та 2 вакансії прибиральника території. Протягом 2019 року випадків відмови КП «ЛЗЗБВ» у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було.

Факт виділення і створення відповідачем у 2019 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підтверджується також штатним розписом КП «ЛЗЗБВ» за чотири квартали 2019 року, яким передбачено 5 вакантних робочих місць для інвалідів: у структурному підрозділі «Березівський крейдовий кар`єр» - 1 робоче місце слюсаря-ремонтника, у адміністративно-побутовому корпусі - 2 робочих місця прибиральників службового приміщення та 2 робочих місця прибиральника території.

Тому відповідач вважає, що ним було виділено та створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році.

Протягом 2019 року КП «ЛЗЗБВ» брало участь у заходах (семінари, ярмарки тощо), які проводив центр зайнятості за участю роботодавців, ЛОВ ФСЗІ, ГУ Держпраці у Луганській області та УПСЗН.

Оскільки КП «ЛЗЗБВ» вжито всіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення службою зайнятості населення необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства таких осіб, які бажають працевлаштуватись.

Враховуючи, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому склад правопорушення, який є підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій в межах спірних правовідносин, відсутній. Відсутність обов`язку сплати адміністративно-господарських санкцій обумовлює відсутність об`єкту обчислення пені, що доводить необґрунтованість та безпідставність пред`явлення позивачем відповідних вимог. Тому відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

18.05.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 157-158), в якій останній зазначив, що відповідач дотримується «системи», яка склалася внаслідок судової практики, з якої вбачається, що для звільнення роботодавця від сплати адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу роботодавець зобов`язаний лише створити та проінформувати службу зайнятості про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що йдеться мова у відзиві відповідача. Відповідач, не змінюючи щорічній практиці подання до служби зайнятості звітності за формою № 3-ПН, протягом 2019 року регулярно щомісяця виконував обов`язок щодо подання звітності за формою №3-ПН. При цьому зі Звітів № 3-ПН вбачається, що відповідачем щомісяця заявлялися до працевлаштування особами з інвалідністю одні й ті ж робочі місця, одна й та сама кількість - 5 вакантних місць. До того ж режим роботи для всіх квотних вакантних робочих місць зазначався однаковий, а саме - «1-денний робочий тиждень, 7 годин», що, на думку позивача, вказує на формальний підхід відповідача до виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також позивач послався на те, що штатний розпис, який надано відповідачем до відзиву, не містить зрозумілої інформації стосовно створених робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки не зрозуміло, коли саме або з якої дати відкрилася вакансія на робоче місце, чи з якої дати створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

До відзиву на позовну заяву відповідач додає список осіб з інвалідністю, які у нього працювали в 2019 році, з якого вбачається, що 5 осіб працювали протягом 12 місяців календарного 2019 року, 1 особа - протягом 9 місяців календарного 2019 року, 1 особа - протягом 4 місяців календарного 2019 року. Але з зазначеного списку не вбачається необхідна інформація, яка б надавала відповідь на питання про дату відкриття вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, дати прийняття чи дати звільнення особи з інвалідністю. Тому позивач просив відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, та задовольнити позовні вимоги.

22.05.2020 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення (арк. спр. 159-160), в обґрунтування яких останній послався на таке. Позивач визнає ту обставину, що протягом 2019 року відповідачем щомісячно надавались державній службі зайнятості відомості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю (Форма 3-ПН), та не заперечується той факт, що в 2019 році відповідачем було створено 5 вакантних робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, що відповідає нормативу, встановленому ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та з урахуванням вже працюючих на підприємстві інвалідів в кількості 6 осіб складає в загальному підсумку 11 робочих місць для осіб з інвалідністю при нормативі 9 осіб.

Також відповідач зазначив, що режим роботи (1-денний робочий тиждень, 7 годин) встановлено для всього підприємства, а не тільки для вакантних посад осіб з інвалідністю, що пов`язано зі скрутним матеріальним становищем КП «ЛЗЗБВ».

Посилаючись на щорічну судову практику, яка склалася в період з 2015 року, відповідач вважає, що позивач щоразу звертається до суду з завідомо необґрунтованими позовами про стягнення з КП «ЛЗЗБВ» адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та щоразу отримує відмову. Вважає, що в даному випадку позивачем також не доведено правомірність своїх вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується, що протягом 2019 року відповідачем було виділено та створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому щомісячно надавалась центру зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, а також своєчасно було надано звіт ЛОВ ФСЗІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідачем було вжито всіх необхідних і залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому він не може нести відповідальність за не направлення службою зайнятості необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Крім того, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій є наявність складу правопорушення в діях відповідача, який у межах спірних правовідносин, на думку відповідача, позивачем не доведений.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеному в позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов такого.

КП «ЛЗЗБВ» (ідентифікаційний код 01235834) відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, зареєстровано у ЛОВ ФСЗІ 25.09.2009 за реєстраційним номером 44/118/20, про що свідчить довідка про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 28.09.2009 за № 108 (арк. спр. 34).

05.02.2020 КП «ЛЗЗБВ» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подало до ЛОВ ФСЗІ звіт від 03.02.2020 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за рік - 210 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 6 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” – 8 осіб; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) – 16502,30 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) – 78582,38 грн; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштуванням інвалідів – 157164,76 грн (арк. спр. 13).

05.02.2020 за вих. № 107/03-10 позивачем на адресу КП «ЛЗЗБВ» направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році до 15 квітня 2020 року, не допускаючи нарахування пені за звернення до суду за примусовим стягненням боргу, який отримано відповідачем 11.02.2020 (арк. спр. 19-22).

05.02.2020 позивач направив на адресу Лисичанського міського центру зайнятості запит № 05/01-02/102, чи надавалися КП «ЛЗЗБВ» до Лисичанського міського центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2017, 2018, 2019 років; чи здійснювалося КП «ЛЗЗБВ» замовлення до Лисичанського міського центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (арк. спр. 15-16).

ЛОВ ФСЗІ отримано відповідь Лисичанського міського центру зайнятості від 20.02.2020 № 307/05-20 з інформацією про надання протягом 2019 року звітності за формою 3-ПН, з зазначенням того, що бажаючих отримати направлення на працевлаштування не було (арк. спр. 23).

За несвоєчасну сплату КП «ЛЗЗБВ» адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік ЛОВ ФСЗІ нараховано підприємству пеню в сумі 282,90 грн, про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (арк. спр. 31).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі – Закон № 875).

Відповідно до статті 7 Закону № 875 законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону № 875).

Статтею 18-1 Закону № 875 визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 19 Закону № 875 визначено, що:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша);

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга);

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).

Аналіз зазначених положень Закону№ 875 дає підстави для висновку про те, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають у:

виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

створенні для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

у разі невиконання такого нормативу – щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, судом установлено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов`язок покладений на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875).

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення;

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476), затверджено Форму звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

На виконання вимог абзацу третього пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, КП «ЛЗЗБВ» відповідно до Порядку подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, подавало до Лисичанського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” від 30.01.2019, 28.02.2019, 28.03.2019, 26.04.2019, 29.05.2019, 26.06.2019, 31.07.2019, 28.08.2019, 30.09.2019, 30.10.2019, 26.11.2019, 26.12.2019, в яких зазначало інформацію про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю – посада слюсара-сантехніка, посада прибиральника службових приміщень, посада прибиральника території (арк. спр. 81-128).

Створення робочих місць для осіб з інвалідністю також підтверджено штатними розписами КП «ЛЗЗБВ» на І-IV квартали 2019 року (арк. спр. 129-152).

Листом від 20.02.2020 № 307/05-20 Лисичанський міський центр зайнятості підтвердив подання відповідачем звітності форми № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” з інформацією про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Випадків відмови підприємства в працевлаштуванні особам з інвалідністю протягом 2019 року не було. Всім особам з інвалідністю, які перебували на обліку, протягом 2019 року пропонувалися вакансії, жодного кандидата не виявлено, причини відмови: за станом здоров`я та неповною зайнятістю (1-денний робочий тиждень, 7 годин). Також зазначено, що у 2019 році КП «ЛЗЗБВ» не надавало Лисичанському міському центру зайнятості замовлень на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю для вирішення питання працевлаштування (арк. спр. 23-24).

Також листом від 27.04.2020 № 568/05-20 Лисичанський міський центр зайнятості підтвердив, що протягом 2019 року КП «ЛЗЗБВ» брало участь у таких заходах: 16.05.2019 у інформаційному семінарі для роботодавців на тему: «Вирішуємо проблему працевлаштування осіб з інвалідністю разом»; 24.10.2019 у інформаційному семінарі для роботодавців, які мають поточну та перспективну потребу в працівниках, у т.ч. у яких не виконаний норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю на тему: «Проблеми забезпечення кадрами підприємств та шляхи їх вирішення, у т.ч. працевлаштування осіб з інвалідністю. Презентація послуг служби зайнятості, впровадження нового підходу в обслуговуванні клієнтів, інформування про професійний склад осіб з інвалідністю»; 28.11.2019 у інформаційному семінарі на тему: «Презентація послуг центру зайнятості для роботодавців, у т.ч. працевлаштування вразливих верств населення, як то людей з обмеженими можливостями» за участю ГУ Держпраці у Луганській області; 29.11.2019 у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю за участю ФСЗІ, ГУ Держпраці у Луганській області (арк. спр. 153).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади у підприємстві. Фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю при розгляді справи судом не встановлено.

Твердження представника позивача про невжиття відповідачем всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2019 року суд при вирішенні адміністративної справи не враховує, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

У постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на вжиття КП «ЛЗЗБВ» всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що позивач намагається покласти на відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 157164,76 грн за невиконання у 2019 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та 282,90 грн пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 157447,66 грн відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 26 червня 2020 року.

Суддя І.О. Свергун