Рішення № 90070398, 18.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року № 320/3827/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Савенкова Є.О.

представника позивача Овчаренка К.Є.

представника відповідача Грянова Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи - ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області № 2223 від 19.10.2018 «Про проведення перевірки платника податків - фізичної особи - ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015»;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000041303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000081303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000061303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000051303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0000031303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області рішення № 0000071303 від 03.01.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області рішення №0000021303 від 03.01.2019 року.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення Головного управління ДПС у Київській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв`язку з цим податків, що підлягають обов`язковій сплаті до бюджету. Позивач наголошує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу нерухомого майна оподатковується у порядку, передбаченому п.п. 171.1-171.2. ПК України. Позивач вказує, що ним не отримано жодного документу стосовно проведеної перевірки контролюючим органом. Також, зазначає, що стверджує, що отримання органом доходів і зборів ухвали слідчого судді із зазначенням у резолютивній частині про «надання дозволу» на призначення перевірки відносно конкретного платника податків не утворює визначених у статтею 78 Податкового кодексу України підстав для призначення документальної невиїзної перевірки.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав правомірності дій з призначення та проведення перевірки. Відповідач зазначає, що із інформації отриманої в межах кримінального провадження вбачається, що позивач набував у власність нерухоме майно шляхом будівництва багатоповерхових житлових будинків та отримував дохід від продажу фізичним особам квартир. З огляду на наведене, що позивачем отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу. Контролюючий орган наполягає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у т.ч. власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків з будівництва та реалізації об`єктів нерухомого майна у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою суду від 22.07.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрите провадження у справі №320/3827/19 та призначено підготовче судове засідання на 28.11.2019.

28.11.2019 у судове засідання прибув представник позивача та представник відповідача. Протокольною ухвалою суду замінено відповідача Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

В адміністративній справі оголошено перерву, у зв`язку із клопотанням представника позивача по справі до 25.12.2019.

10.12.2019 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

25.12.2019 у судове засідання прибув представник позивача, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив.

В адміністративній справі оголошено перерву, у зв`язку із клопотанням представника позивача по справі до 02.01.2020.

02.01.2020 у судове засідання прибув представник позивача та представник відповідача.

В адміністративній справі продовжено підготовче судове засідання та оголошено перерву до 23.01.2020.

23.01.2020 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

23.01.2020 у судове засідання прибув представник відповідача, позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив.

В адміністративній справі оголошено перерву, у зв`язку із клопотанням позивача до 12.02.2020.

12.02.2020 у судове засідання прибув представник позивача та представник відповідача.

В адміністративній справі закінчено підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 02.03.2020.

02.03.2020 у судове засідання прибув представник позивача, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із неявкою відповідача до 26.03.2020.

20.03.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

24.03.2020 позивачем подано клопотання про перенесення розгляду справи.

26.03.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із клопотанням сторін до 27.04.2020.

24.04.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

27.03.2020 позивачем подано клопотання про перенесення розгляду справи.

26.03.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із клопотанням сторін до 21.05.2020.

29.04.2020 позивачем подано клопотання про перенесення розгляду справи.

21.05.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

21.05.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із клопотанням сторін до 18.06.2020.

18.06.2020 у судове засідання прибув представник позивача та представник відповідача.

У судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 01.02.1998 (а.с.16).

Наказом Головного управління ДФС у Київській області №2223 від 19.10.2018 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2015 з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна (а.с.107).

Згідно повідомлення №831/10-36-13-03 від 19.10.2018 позивачу надіслано контролюючим органом повідомлення про проведення перевірки 30.10.2018 терміном 5 робочих днів (а.с.106).

Вказані документи були направлені засобами поштового зв`язку на податкову адресу позивача (а.с.108).

У період з 30.10.2018 по 05.11.2018 на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.2, п.78.1. ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу №2223 від 19.10.2018 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області Шоботенком Ю.М. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015.

За результатами проведеної перевірки складено акт №983/10-36-13-03/2621911490 від 12.11.2018 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 » з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015 (далі - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення норм законодавства:

- Підпункту 49.18.5. п.49.18. ст.49, п. 177.5, п. 177.11 ст.177 Кодексу в частині ас няня декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2015 роки.

- Пункту 44.1 ст.44, п. 177.10 ст.177 Кодексу в частині ненадання Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

- Пункту 177.1, п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України в частині занижень податку на доходи фізичних осіб за 2012-2015 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього 1624344,09 грн., в т.ч. у 2012р. - 818158,68 грн., у 2013р. - 400095,29 грн., у 2014 - 95520,12 грн. та у 2015р. - 310570,00 грн., чим порушено п. 177.1, п.177.2 ст.177 Кодексу.

- Пункту 4 частини другої статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2012 по 2015рр.

- Абзацу 3 ч.8 ст.9 Закону України від 8 липня 2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 334762, 26 грн., у т.ч. 77731, 10 грн. за 2012 , 81612, 63 грн. за 2013 рік, 882594, 93 грн. за 2014 рік та 87163, 60 грн. за 2015.

- Пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету у сумі 33294, 30 грн. у т.ч. за 2015 - 33294, 30 грн. (а.с.70-104).

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем винесено наступні рішення:

- податкове повідомлення - рішення № 0000041303 від 03.01.2019 року;

- податкове повідомлення - рішення № 0000081303 від 03.01.2019 року;

- повідомлення - рішення № 0000061303 від 03.01.2019 року;

- податкове повідомлення - рішення № 0000051303 від 03.01.2019 року;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0000031303 від 03.01.2019 року;

- рішення № 0000071303 від 03.01.2019 року;

- рішення №0000021303 від 03.01.2019 року.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, вважаючи їх протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі також - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до п.п. 78.1.2, п.п. 78.1.13 п. 78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;

- у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У відповідності до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

За правилами п.177.5 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно абз. 1 п.177.11 ст.177 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Відповідно до п.172.2 ст.172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п.172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначено пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

У відповідності до п.172.3 ст.172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно пп.14.1.180 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п.172.4 ст. 172 ПК України (у редакції чинній на момент проведення операцій) під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до абз. «а» п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Згідно п.177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписи п.177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

За правилами п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі - Закон): «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.

Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».

Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 3 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.

VI. Оцінка суду

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та прийняття відповідного наказу виникає при надходженні до контролюючого органу судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.

Під час розгляду справи представником відповідача зазначено, що до ГУ ДФС у Київській області надійшла ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.04.2018 про призначення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства України ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , який за адресою: АДРЕСА_1 , за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2015.

На виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 17.04.2018 у справі №760/9846/18 контролюючим органом прийнято наказ №2223 від 19.10.2018 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Суд також враховує, що ухвалою Київського апеляційного суду від 31.10.2019 (провадження №11сс/824/4558/2019) ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва 17.04.2018 у справі №760/9846/18 скасовано (т.1, а.с.137-139).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.11.2018 у справі № 805/2601/16-а аналіз ухвали про призначення перевірки (в межах спірних відносин відповідач визначений, як особа якій доручено проведення перевірки) свідчить про те, що за своїм характером призначена документальна позапланова перевірка характеризується як захід забезпечення кримінального провадження, а також як специфічна слідча (розшукова) дія.

Суд зауважує, що норми, які регулюють порядок та підстави проведення документальних невиїзних перевірок, не передбачають процедури допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Такі перевірки здійснюються без обов`язкової участі платника податків, через що платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення. Тому питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної перевірки має вирішуватись судом незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 820/19845/14.

Проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали, зокрема слідчого судді, у будь-якому випадку є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні, скасування ухвали про призначення перевірки призводить до скасування наказу про її проведення, саме до скасування, а не до визнання незаконним на момент його прийняття. Вказана властивість індивідуальних адміністративних актів як їх чинність є необхідною передумовою дії цих актів, яка означає наявність у акта юридичної сили та дає змогу говорити про акт як явище правової дійсності.

Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у контролюючого органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання незаконної ухвали слідчого судді, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді про призначення перевірки позивача, Апеляційний суд м. Києва констатував відсутність в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України правових норм, які передбачають повноваження слідчого судді надавати дозвіл на проведення позапланових документальних перевірок суб`єктів господарської діяльності та діяльності приватних осіб, а також, можливості звернення слідчого або прокурора з таким клопотанням.

Таким чином, розгляд слідчим суддею подібного клопотання було визнано судом вищої інстанції позапроцесуальним, а винесену за його результатами ухвалу - незаконною.

У свою чергу, скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Отже, оскільки ухвала слідчого судді про призначення перевірки позивача була скасована як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права поза межами повноважень суду, у такому разі відпали підстави для проведення перевірки, що лягли в основу спірного у цій справі наказу.

При цьому, варто зазначити, що скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу з моменту їх ухвалення/постановлення, а отже не можуть породжувати законні зобов`язання суб`єктам правовідносин, а тому рішення прийнятті на підставі скасованої ухвали не можуть мати будь-якої юридичної сили та не тягнуть будь-яких правових наслідків.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд доходить висновку, що наказ Головного управління ДФС у Київській області № 2223 від 19.10.2018 «Про проведення перевірки платника податків - фізичної особи - ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015» є протиправним та підлягає скасуванню.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки внормовано положеннями статті 79 Податкового Кодексу України, відповідно до пункту 79.2 якої документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений до її початку.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку Савченка В.В. в період з 30.10.2018 по 05.11.2018.

Копія наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку і місце її проведення були надіслані на адресу ОСОБА_1 поштовим відправленням №0315119635110 (а.с.108).

Разом з тим, із копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що будь-які відомості щодо вручення чи повернення вказаного відправлення в ньому відсутні. Відтак, позивач до початку проведення перевірки контролюючим органом не був ознайомлений про факт проведення такої перевірки.

Проведення контролюючим органом невиїзної податкової перевірки до настання події вручення поштового відправлення із рішенням контролюючого органу про призначення перевірки або до настання засвідченої поштою події неможливості вручення такого поштового відправлення створили для платника податків негативні юридичні наслідки у вигляді обізнаністю із проведенням перевірки, позбавлення права подати заяву про проведення виїзної перевірки, позбавлення права подати документи, пов`язані із предметом перевірки.

З огляду на застереження, що містяться у пункті 79.2 статті 79 Податкового Кодексу України, про неможливість проведення перевірки без отримання доказів вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, у ДФС були відсутні правові підстав для проведення перевірки. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №820/6323/17, від 07.02.2018 у справі №821/1562/16, від 20.02.2019 у справі №807/663/13-а, від 26.02.2019 у справі №821/2424/15-а, від 12.03.2019 у справі №813/1052/15, від 15.05.2018 у справі №809/1578/17, від 19.06.2018 у справі №820/17270/14, від 19.09.2018 у справі №821/595/17, від 09.10.18 у справі №820/1864/17, від 16.10.18 у справі №810/249/15, від 20.11.18 у справі №826/2462/16, від 17.12.18 у справі №804/9880/14.

Як наслідок Акт перевірки з викладеними у ньому висновками є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, що виключає компетенцію контролюючого органу вважати доведеними викладені у ньому факти податкових та інших правопорушень, а тому прийняті на його підставі рішення про визначення податкових зобов`язань та штрафів, вимога про сплату боргу (недоїмки) не можуть бути визнані правомірними.

Отже, прийняття на підставі юридично дефектного Акта перевірки спірних рішень винесених Головним управлінням ДФС у Київській області є самостійною процесуальної підставою для визнання їх протиправними та скасуванню.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, у ньому зроблено висновок, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 у вигляді продажу власного нерухомого майна є підприємницькою, що є підставою для останнього подавати податкові декларації та податкову звітність.

З приводу таких тверджень відповідача суд вказує, що відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності. Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності слід чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з частиною другою статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Отже, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що така діяльність передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

Разом з тим, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Виходячи із наведеного суд наголошує на тому, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця без реєстрації такого статусу особою у спосіб передбаченим законодавством України, в тому числі й за рішенням будь якого суб`єкта владних повноважень. Вчинення відповідних дій суб`єктом владних повноважень свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

В матеріалах справи докази, що підтверджують реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємцем, відсутні.

Враховуючи вищевказане, судом встановлено, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законодавством статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Втім, положення чинного законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Враховуючи дефектність Акта на підставі якого проводилася перевірка позивача та було винесено спірні рішення Головним управлінням ДФС у Київській області, відсутність у ОСОБА_1 обов`язку подання податкової звітності, як фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку про протиправність та скасування таких рішень.

VIІ. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

VII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір у сумі 9065, 00грн. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, понесені судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Докази, що підтверджують понесення інших судових витрат позивачем в матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи - ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області № 2223 від 19.10.2018 «Про проведення перевірки платника податків - фізичної особи - ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2015».

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000041303 від 03.01.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000081303 від 03.01.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000061303 від 03.01.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області податкове повідомлення - рішення № 0000051303 від 03.01.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0000031303 від 03.01.2019 року

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області рішення № 0000071303 від 03.01.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Київській області рішення №0000021303 від 03.01.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 9065 (дев`ять тисяч шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 24 червня 2020 р.