Рішення № 90070291, 26.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року Справа № 280/2252/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_2 ), в особі представника – адвоката Скрипка Олексія Володимировича (вул. Незалежної України, буд. 92а, м. Запоріжжя, 69005), до Бердянського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Північна, буд. 17а, м. Бердянськ, Запорізька область, 71116) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Скрипка Олексія Володимировича, до Бердянського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – відповідач або Бердянський прикордонний загін), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про заборону в`їзду в Україну від 04.05.2019, винесену відповідачем відносно громадянина Нігерії - позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про заборону в`їзду в Україну від 04.05.2019 була прийнята в зв`язку з тим, що нібито візова етикетка має ознаки підробки. При цьому, оскаржувана постанова не містить жодного посилання на будь-які дослідження або експертизи, проведені відповідачем відносно вказаної візової етикетки, на предмет встановлення та підтвердження факту її невідповідності або підробки, не містить жодного зазначення нормативно-правових актів, вимоги яких порушив позивач, жодного посилання на визначені законодавством підстави прийняття такого рішення. Крім того, постанова була винесена з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема з порушенням вимог Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, а отже, є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 06.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2252/20, судове засідання призначено на 30.04.2020 без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.04.2020. У відзиві представник відповідача зазначив, що підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду, стали результати досліджень паспортних документів позивача, з яких встановлено підроблення візи. Таким чином, начальник Бердянського прикордонного загону, вирішуючи питання про винесення відносно позивача постанови про заборону в`їзду в Україну терміном на три роки діяв відповідно до вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про прикордонний контроль», Закону України «Про Державну прикордонну службу України». Вважає, що спірна постанова винесена законно та обґрунтовано, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Частиною 1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Однак, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 та №343 від 04.05.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі — COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі — регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061).

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів від 17 червня 2020 р. №500 внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020, а саме, у пункті 1 цифри і слово «22 червня» замінено цифрами і словом «31 липня».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ VІ «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено з урахуванням вимог пункту 3 розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 04.05.2019 Бердянським прикордонним загоном, відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 , було винесено Постанову про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки (а.с. 16).

У вказаній постанові зазначено, що: «04.05.2019 року о 13 год. 40 хв. під час оформлення рейсу №1469 сполученням «Стамбул - Запоріжжя» прибув громадянин Нігерії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на паспортний контроль надав закордонний паспорт гр. Нігерії А09908021 виданий 17.12.2018 року дійсний до 16.12.2023 року, орган що видав: SOКOТO, в якому знаходилась віза Y05156304 видана 22.03.19 дійсна до 22.09.2019, після поглибленої перевірки даного документу встановлено, що візова етикетка має ознаки підробки».

Не погодившись з вищезазначеною Постанову про заборону в`їзду в Україну позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною 4 статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (ч. 3 ст. 6 Закону №1710).

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

При цьому, умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну визначені у статті 8 Закону №1710.

Так, статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.

Отже, умовами надання іноземцю дозволу на перетин державного кордону України є, зокрема, наявність в нього дійсного паспортного документа, відсутність щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, наявність в нього в`їзної візи, підтвердження мети запланованого перебування іноземця на території України та наявність в нього достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).

Відповідно до пунктів 6 та 9 частини першої статті 1 Закону №3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно до вимог статті 13 Закону №3773-VІ в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», статей 13, 14, частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статті 80 Закону України «Про виконавче провадження», наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 №946 затверджено Інструкцію Про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 29 грудня 2011 р. за №1564/20302 (далі – Інструкція №946).

Згідно з п.1.1 Інструкції №946 ця Інструкція визначає порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - орган охорони державного кордону) рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець).

Відповідно до п.2.1 Інструкції №946 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в`їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в разі:

а) якщо при клопотанні про в`їзд в Україну іноземець подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

б) якщо паспортний документ іноземця, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

в) якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону;

г) якщо іноземця затримано під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску;

ґ) якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

д) якщо іноземця затримано у межах контрольованого прикордонного району під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України;

е) якщо іноземець здійснив в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них з порушенням встановленого законодавством України порядку або вчинив спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

є) якщо іноземець не виконав рішення уповноваженого державного органу про заборону в`їзду в Україну;

ж) в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Абзацом 1 пункту 2.3 Інструкції №946 встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строком на три роки.

Додатком №1 до Інструкції №946 затверджено бланк Постанови про заборону в`їзду в Україну, відповідно до якого, в постанові в обов`язковому порядку зазначається частина та стаття Закону №3773-VІ на підставі якої приймається рішення про заборону в`їзду іноземця в Україну. Тобто, відповідно до зазначеного додатку Постанова про заборону в`їзду в Україну має містити таке формулювання: «Керуючись частиною ____ статті ____ (статті 13, 14 або 26) Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»».

Проте, оскаржувана Постанова не містить будь-якого посилання на частину та статтю Закону №3773-VІ, які порушив позивач, як на підставу для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки.

Також, відповідно до п.3.1 Інструкції №946 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка.

Згідно з приписами п.п. «б», «в» та «г» п.3.2 Інструкції №946 у довідці зазначаються:

б) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду;

в) у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема:

обставини і характер вчинення особою діяння;

результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи;

г) термін заборони в`їзду в Україну особі, визначений відповідно до розділу III цієї Інструкції.

До довідки додаються копії сторінок паспортного документа особи, які містять фотокартку або інше зображення обличчя особи та відомості про неї („Громадянство”, „Прізвище, ім`я особи”, „Стать”, „Дата народження” (день, місяць та рік)), копії протоколів, постанов про вчинення особою адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 185-10, 202, 203, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за наявності), віз або відміток уповноважених державних органів та результатів їх досліджень, пояснення свідків, витяги з баз даних про осіб, які перетнули державний кордон (далі - бази даних).

Відповідно до п.2.12 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 №407, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 р. за №1083/21395 (далі – Інструкція №407), у разі якщо за результатами здійснення стандартної перевірки документа в уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону, яка здійснювала цю перевірку, виникли сумніви щодо його дійсності або приналежності відповідній особі, вона складає заяву на здійснення поглибленої перевірки документа за формою, наведеною у додатку 1 до цієї Інструкції, та доповідає старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску.

Поглиблена перевірка документів забезпечується шляхом:

використання наявних баз даних та інформаційно-довідкових матеріалів описів зразків паспортних та інших документів та можливих способів їх підроблення;

опитування осіб, які перетинають державний кордон (п.3.9 Інструкції №407).

Відповідно до п.3.11 Інструкції №407 залежно від результатів здійснення поглибленої перевірки, зазначених у висновку, старший прикордонних нарядів у пункті пропуску (старший зміни прикордонних нарядів):

надає дозвіл на перетинання державного кордону особі, документ якої був підданий поглибленій перевірці;

відмовляє особі в перетинанні державного кордону.

Як вбачається з матеріалів справи, заява на здійснення поглибленої перевірки документа була направлена ст. пр-ком. ОСОБА_3 спеціалісту з поглибленої перевірки документів пр-ку ОСОБА_4 13 год.00 хв. 04.05.2019 (а.с. 24).

Висновок за результатами поглибленої перевірки документа складено та підписано о 13 год.15хв. 04.05.2019 (а.с. 25).

В той же час, як відповідно до опису обставин оскаржуваної Постанови, ОСОБА_1 надав свій паспортний документ для проходження прикордонного контролю лише о 13 год. 40 хв. 04.05.2019, тобто фактично через 25 хв. після проведення вказаного дослідження (а.с. 16).

Відповідач не надав суду пояснень яким чином можливо проводити в період часу з 13-00 по 13-15 перевірку документу, який було надано о 13-40.

Також опитування позивача, як то передбачено п.3.9 Інструкції №407, не проводилось. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) також зазначив:

71..... Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Тріо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009року).».

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що хронологія дослідження документів позивача не співпадає з хронологією їх надання, при проведення перевірки документів відповідач не дотримувався власних процедур їх проведення при цьому не провів опитування ОСОБА_1 та не зазначив у постанові нормативних підстав її винесення.

Вищевказані обставини свідчить про порушення процедури прийняття спірної постанови та її форми, що обумовлює її протиправність.

Отже, встановлені та досліджені обставини справи дають суду підстави вважати, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. (а.с. 13).

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт громадянина Нігерії для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 06.02.2018; адреса: АДРЕСА_1 , поштова адреса: вул. Незалежної України, буд. 92а, м. Запоріжжя, АДРЕСА_3 ) до Бердянського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Північна, буд. 17а, м. Бердянськ, Запорізька область, 71116; код ЄДРПОУ 14321848) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про заборону в`їзду в Україну від 04.05.2019, винесену Бердянським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України відносно громадянина Нігерії - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 (із змінами та доповненнями).

Суддя Р.В. Кисіль