Рішення № 90069737, 22.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5946/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – Луцький прикордонний загін, військова частина 9971, відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 02.08.2019 остаточного розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні по 14.08.2019;

- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 02.08.2019 остаточного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки при звільненні ОСОБА_1 з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки при звільненні по 16.03.2020.

- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 02.08.2019 остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2016 по 25.10.2016 включно та з 10.11.2017 по 30.11.2018 включно при звільненні ОСОБА_1 з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2016 по 25.10.2016 включно та з 10.11.2017 по 30.11.2018 включно при звільненні по 13.02.2020;

- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 02.08.2019 остаточного розрахунку грошової компенсації за речове майно при звільненні ОСОБА_1 з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за речове майно при звільненні по 17.10.2019.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом на різних посадах в підрозділах Державної прикордонної служби України, в тому числі в Луцькому прикордонному загоні у період з 01.07.2015 по 05.10.2016 та з 10.11.2017 по 01.08.2019 та знаходився на всіх видах забезпечення, які передбачені законодавством для військовослужбовців.

Наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.06.2019 № 210-ОС позивача звільнено з військової служби у запас, у зв`язку з закінченням строку контракту, а 01.08.2019 наказом начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України за №408-ос, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Проте, в день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, військова частина 9971 не провела з ним повний розрахунок при звільненні, чим порушила вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві.

Вважає, що протиправна бездіяльність Луцького прикордонного загону полягає у не проведенні повного розрахунку та не виплаті йому належних грошових сум при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, чим грубо порушено його конституційні права.

Суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням ст. 116 КЗпП України та у відповідності до ст. 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби та грошової компенсації за речове майно) при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово відповідно до вимог статті 262 КАС України (а.с.54).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 18.05.2020 відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачу під час проходження військової служби виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах, виділених Луцькому прикордонному загону коштів. Вважає, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства.

Зазначає, що з аналізу положень статті 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

В свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним.

Відповідач зазначає, що така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до статті 117 КЗпП України, може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обгрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Вказує на те, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. У зв`язку з недоведеністю факту невчасного розрахунку з позивачем, позовні вимоги щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є не бгрунтованими.

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив підтримав вимоги позовної заяви та просив позов задовольнити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, в період з 31.03.2004 по 05.10.2016 та з 10.11.2017 по 01.08.2019 - проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, що підтверджується довідкою відповідача від 04.09.2019 №30/667 (а.с.11).

Наказом начальника 6 прикордонного загону від 01.08.2019 №408-ос “Про особовий склад” майора ОСОБА_1 , начальника групи пожежної безпеки відділу персоналу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 №210-ОС за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 26 календарних днів; одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 27 повних календарних років служби в сумі 195 621,75 грн; надбавку за період за 01.08.2019 за особливості проходження служби в розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премію за 01.08.2019 в розмірі 65% до посадового окладу.

Як слідує з позовної заяви, позивач вважає, що відповідач при звільненні не виплатив йому усіх складових грошового забезпечення, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки; індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.07.2016 по 05.10.2016 включно та з 10.11.2017 по 30.11.2018 та грошову компенсацію за речове майно.

У зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача просить стягнути з останнього середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по день фактичної виплати вказаних складових грошового забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому: одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, грошову компенсацію за речове майно та індексацію грошового забезпечення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 01.08.2019 №408-ос “Про особовий склад” позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 18.10.2019 в сумі 30 435,36 грн, про що свідчить виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 08.04.2020 (а.с.41).

Одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу 15.08.2019 в сумі 221 224,49 грн, про що свідчить виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 14.04.2020) (а.с.15).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі № 140/3257/19 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з01.07.2016 по 22.10.2016 включно та з 10.11.2017 по 20.11.2018 включно (а.с. 28-36).

Кошти, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби, на картковий рахунок позивача в сумі 5 671,57 грн надійшли 14.02.2020 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 08.04.2020) (а.с.38).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі № 140/3260/19 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки (а.с. 18-23).

Кошти, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки, на картковий рахунок позивача в сумі 19 982,40 грн надійшли тільки 17.03.2020 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 08.04.2020) (а.с.25).

Відтак, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні проведена відповідачем 15.08.2019, виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно проведена відповідачем 18.10.2019, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 14.02.2020, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проведена відповідачем 17.03.2020, тому фактично затримка у розрахунку склала з 02.08.2019 по 15.08.2019, з 02.08.2019 по 18.10.2019, з 02.08.2019 по 14.02.2020 та з 02.08.2019 по 17.03.2020 відповідно.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Матеріалами справи підтверджується, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено з ним повний розрахунок, а тому підставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 року по день остаточного розрахунку – 17.03.2020.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з довідкою №488 від 22.06.2020, виданої Державною прикордонною службою України (військова частина 9971), грошове забезпечення ОСОБА_1 за червень-липень 2019 року становить 30389,00 грн. При цьому, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за червень-липень 2019 року становить 498,18 грн (30 389,00 грн : 61 календарний день = 498,18 грн) (а.с.57).

З урахуванням положень ст. 50 КЗпП України, листів Мінсоцполітики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 “Про надання роз`яснення (щодо норми тривалості робочого часу на 2019 рік)” та від 29.07.2019 №1133/0/206-19 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» з рекомендаціями щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 та 2020 роки, кількість днів затримки розрахунку з позивачем становить 156 робочих днів (за період з 02.08.2019 по 16.03.2020 включно).

Таким чином, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 77 716,08 грн (498,18 грн х 156 робочих днів).

Суд також зазначає, що згідно з абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податків з доходів фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про зазначає в резолютивній частині рішення.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд вважає, що бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення 01.08.2019 з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення є протиправною, а належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 16.03.2020 у розмірі 77 716,08 грн без урахування всіх обов`язкових платежів.

Суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача відносно того, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного суду у постанові від 13.05.2020 проаналізувавши обґрунтованість підстав для відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до спорів про стягнення з роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, виходить із таких міркувань.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, а також з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного суду, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 16.03.2020 у розмірі 77 716,08 грн без урахування всіх обов`язкових платежів.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 16 березня 2020 року у розмірі 77 716,08 грн (сімдесят сім тисяч сімсот шістнадцять гривень 08 копійок) без урахування всіх обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Суддя Т.М. Димарчук