Рішення № 90064569, 24.06.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/15946/19

Провадження № 2/521/818/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Коваль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому вказувала на те, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.12.2018р. у справі №521/18338/18 її позовні вимоги до Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання дій незаконними задоволено у повному обсязі; визнано дії правоохоронних органів Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області у 2010 році відносно ОСОБА_1 незаконними. Позивач зазначає, що зі змісту цього рішення вбачається, що факт правопорушення у 2010 році зі сторони ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не мав місця, відповідно правоохоронні органи незаконно у 2010 році склали протокол про адміністративне правопорушення на позивача.

Для того, щоб довести незаконність дій зі сторони правоохоронців, позивачу, інваліду 3-ї групи, знадобилося 8 років власного життя та близько 10 000 грн. пенсійних витрат.

Позивач документально може підтвердити суму матеріальних витрат, яка складає 1714,10 грн.

Крім того, позивач зазначає, що ситуація, в яку вона потрапила 8 років назад виникла з того, що вона зробила зауваження хлопцю, який гуляв з собакою бійцівської породи без намордника, а у відповідь отримала 8 років розбирань з правоохоронною системою, працівники якої абсолютно не розібравшись у ситуації зганьбили та знищили її репутацію перед родичами, сусідами та трудовим колективом, чим спричинили їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 5 000 грн., та яка виразилася у тому, що працівники Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області замість надання позивачу, яка є інвалідом третьої групи та хворою людиною, допомоги у відновленні свого чесного іменні глузували з неї та казали, що варто зупинитися та припинити надокучати їм своїми дрібницями.

Посилаючись на викладене, просила стягнути з Державного бюджету України на її користь грошові кошти в сумі 6174,10 грн.

В подальшому позивач збільшила розмір позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди на 7 000 грн. та, посилаючись на ст.ст.23,1174 Цивільного кодексу України, просила стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в сумі 12000 грн. та матеріальну шкоду, яку вона збільшила на 142,50 грн., в сумі 1856,60 грн., а всього просила стягнути 13856,60 грн.

В судовому засіданні позивача та її представник підтримали збільшені позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Малиновський ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області неодноразово повідомляв суд про те, що Малиновський ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області не має статусу юридичної особи і не може виступати стороною про справі, так як не наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю. Крім того, повідомляв, що вказаний відділ був створений лише у 2015 році, а тому ніяких протиправних дій відносно позивача не вчиняв. Проінформував суд, що 07.11.2015р. Малиновський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області було ліквідовано і у зв`язку з цим клопотали про заміну відповідача на ГУМВС України в Одеській області.

В судове засідання представник Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області не з`явився, сповіщався за вказаною в матеріалах справи адресою.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання також не з`явився, сповіщений належним чином. Направив до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував на те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.05.2010р. працівниками Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України був складений протокол ОД №017841 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП.

31.08.2010р. Малиновським районним судом м. Одеси винесено постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП було припинено на підставі п.7 ст.247 КУпАП у зв`язку зі спливом до моменту розгляду справи щодо адміністративного правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.

При вирішенні справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 судом було встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення повністю підтверджується письмовими матеріалами справи та ОСОБА_1 підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, однак у зв`язку з тим, що сплинув строк притягнення її до адміністративної відповідальності, провадження у справі підлягає припиненню. (а.с.128-130)

Позивачем була оскаржена вказана постанова, однак постановою Апеляційного суду Одеської області від 06.10.2010р. постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010р. була залишена без змін.

Крім того, як зазначається у відзиві Державної казначейської служби України, позивач намагалася декілька разів визнати недійсним протокол про адміністративне правопорушення від 26.05.2010р. та скасувати постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010р.

Дійсно в реєстрі судових рішень наявні рішення та ухвали по заявам позивача, а саме:

- Постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 19.05.2014р. по справі №521/4806/14-а, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав та визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії ОД №017841 від 26.05.2010 року недійсним відмовлено у повному обсязі (а.с.131-132);

- Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 25.01.2017р. по справі № 521/4806/14-а, якою постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 19.05.2014р. скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку (а.с.133-135);

- Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 23.02.2017р. по справі № 521/4806/14-а, згідно якої позовну заяву ОСОБА_1 до Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав та визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії ОД №017841 від 26.05.2010 року недійсним за заявою позивача залишено без розгляду (а.с.136-137);

- Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 20.04.2017р. по справі №521/4420/17, якою заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами і скасування постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010 року у справі про адміністративне правопорушення вирішено вважати неподаною і повернути заявнику (а.с.138-139);

-Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 19.10.2017р. по справі № 521/17105/17, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 до Малиновського ВП в м. Одеса про порушення особистого немайнового права і скасування постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2010 року у справі про адміністративне правопорушення, яке не відповідне реальним обставинам справи (а.с.140-141);

-Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 20.02.2019р. по справі № 521/2817/19, згідно якої відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2010 року у справі про адміністративне правопорушення незаконною та її скасування (а.с.143-145);

-Постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 26.04.2019р. по справі № 3-5716/2010, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25.06.2019р., та якою відмовлено у відкритті провадження за клопотанням ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010 року у справі № 3-5716/2010 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП (а.с.146-153);

-Постанова Одеського апеляційного суду від 24.09.2019р., якою апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010р. повернута ОСОБА_1 (а.с.154-156)

На даний час в провадженні Малиновського районного суду перебуває заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010 року у справі № 3-5716/2010 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, рішення по якій не прийнято (а.с.93-94).

Таким чином, на даний час зазначена постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2010р. не скасована, провадження у справі про адміністративне правопорушення припинено не з реабілітуючих обставин, оскільки провадження закрито у зв`язку зі спливом до моменту розгляду справи щодо адміністративного правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП, а не у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.12.2018р. у справі №521/18338/18 за позовом ОСОБА_1 до Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання дій незаконними, яке набрало законної сили 24.12.2018р., визнано дії правоохоронних органів Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області у 2010 році відносно ОСОБА_1 незаконними (а.с.9).

Крім того, в цьому рішення зазначено, що у 2016р. офіційною службовою перевіркою, проведеною за зверненням позивача, Національною поліцією України, встановлено, що факт правопорушення у 2010 році за адресою: АДРЕСА_1 не мав місця, що підтверджується листом Хмельницького ВП за №38/1-21-С від 25.01.2016р.

Однак, із вказаного рішення не вбачається які самі дії посадових осіб Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області були визнані незаконними та в чому вони полягали.

Наявність або відсутність в діях особи адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, вирішує суд виключно при вирішенні справи про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.12.2019р. виправлено описку в рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 11.12.2018р. у справі №521/18338/18, а саме замість помилкового зазначеного номеру справи «№521/18338/18» вказано, що слід вважати вірним номер справи «521/18338/17». (а.с.121)

Згідно із частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Листом ГУ МВС України в Одеській області від 06.11.2018р. позивача повідомлено про те, що Малиновський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області перебуває у стані ліквідації, заснована ліквідаційна комісія Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, яка не є юридичною особою. (а.с.24)

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Малиновський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області з 11.11.2015р. знаходиться в стані припинення. (а.с.61-62)

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Фактично підставою для застосування вказаного виду відповідальності є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, складові якого у сукупності надають право на відшкодування завданої шкоди (шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою).

Органи поліції не належать до суб`єктів відповідальності за нормами статей 1173, 1174 ЦК України, у зв`язку із тим, що не мають статусу органів, які реалізують надані державою функції і повноваження у сфері управління, однак такими органами є державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. За змістом ст. ст. 1173, 1174 ЦК України до суб`єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади й управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином, суд зазначає, що Малиновський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області не належить до суб`єктів відповідальності на підставі ст.1174 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог.

Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі №520/4116/16-ц (пр. №61-3767св18)

Згідно ч.1 та ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних кошів нижчого рівня.

Бюджетне асигнування — повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (ст. 23 Бюджетного кодексу України).

Згідно мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що отримують фінансування з Державного та місцевих бюджетів у 2019 році, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області обслуговується в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування.

Таким чином, при встановлені дійсного спричинення шкоди позивачу стягнення повинно проводитись не з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Державної казначейської служби України (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ).

Отже, окремі юридичні особи самостійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та шкода, у разі дійсного її заподіяння, повинна відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для вказаних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань.

Тобто, при встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачам, стягнення повинно проводитись не з Державного бюджету України, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Державної казначейської служби України (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ).

З 01 січня 2013 року, набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Так, статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган: державне підприємство. установа, організація.

Стаття 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» про гарантії передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з цим, відповідно до п. 24. Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок №845) визначено, що стягувані, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник або за його місцезнаходженням документи, зазначені у п. 6 Порядку.

Необхідно зазначити, що вжиття заходів по виконанню виконавчого документу, органами Казначейства здійснюється на підставі пп. 25-32, 34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, а у разі не можливості виконання протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у п. 6 цього Порядку №845, органи Казначейства вживають заходів які регламентовані пунктами 33, 47 - 52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» вказаного Порядку №845.

На виконання вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, Державна казначейська служба України та її територіальні органи здійснюють безспірне списання коштів з рахунків боржника, які відкриті в органі Казначейства (стягнення конкретних сум з конкретних боржників).

Тобто, у зв`язку з цим, окремі юридичні особи самостійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, тому будь-які виплати, зокрема завдана моральна шкода, повинна відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для даних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань.

Суд, на підставі наданих позивачем доказів, не вбачає причинно-наслідковий зв`язок між діями посадових осіб Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України та матеріальною шкодою, завданою позивачу, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно абзацу другого пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч.ч.1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення вимог вищенаведених процесуальних норм, позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями правоохоронних органів Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та наслідками, зазначеними позивачем у позові. При цьому, сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій правоохоронних органів Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області неправомірними, за умови недоведення вищенаведених обставин, не являється достатньою підставою для висновку про наявність в справі підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Згідно вимог п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У позовній заяві ОСОБА_1 обмежується лише посиланням на те, що дії правоохоронних органів завдали їй моральної шкоди, яка полягає в глузуванні з неї, ненаданні необхідної допомоги та знищенні її репутації, проте жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню на неї було застосовано психічний тиск та в чому він виражався не надає.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.23, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76-78, 83, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення з урахуванням положень ч.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2020 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН