Рішення № 90063487, 26.06.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/2516/20

Провадження № 2/643/2178/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2020 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Горбунової Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка приймає участь в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей по Московському району Департамент служб у справах Харківської міської ради про виселення та вселення в квартиру, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до відповідачів, які в подальшому уточнив, і просить суд вселити його в квартиру за адресою АДРЕСА_1 , виселивши ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із вказаної квартири та звільнивши квартиру від належних відповідачам речей. Посилався на ті обставини, що йому належить на праві власності квартира за адресою АДРЕСА_1 . Вказана квартира була предметом договору іпотеки від 30.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в забезпечення договору позики 30 квітня 2014 року, згідно якого відповідачка ОСОБА_2 отримала від позивача 132 000 грн., що на день підписання Договору складало еквівалент 11 000 доларів США. Грошей вона не повернула, тому було звернено стягнення на іпотечне майно і ОСОБА_1 став власником вищевказаної квартири. Позивач намагався вселитися в належну йому квартиру і дізнався, що в порушення п.7 договору іпотеки від 30.04.2014 року, відповідачі в 2016 році незаконно зареєструвалися і вселилися в квартиру. Вказані особи перешкоджають проживанню позивача в квартирі. Вони не є членами родини позивача, між ними склалися неприязнені стосунки. Позивач вважає, що порушено його право власності і просить заявлені ним позовні вимоги задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала. Надала відзив на позов, в якому зазначила, що 30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 132 000 грн. з зобов`язанням повернути борг у строк до 01.11.2014р. Для забезпечення виконання умов договору позики, 30 квітня 2014 року між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки та на квартиру АДРЕСА_2 було накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 29.05.2018р. з відповідачки було стягнуто на користь позивача за договором позики 192 721 грн. 08 коп. та три відсотка річних 13 844 грн. 24 коп. В задоволенні позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було відмовлено. Вважала, що позивач отримав право власності на квартиру в порушення вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку». Також посилалася на ст.109 ЖК України і вважала, що у разі виселення їй повинно бути надано інше житло. Вважала, що позивач повинен був провести оцінку квартири і виплатити їй перевищення 90 % вартості квартири. Вважала, що діями позивача порушені права неповнолітньої дитини, яка має право користування в спірній квартирі. Просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 була повідомлена про розгляду справи відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, відзив на позов не надала.

Третя особа - Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надала до суду письмовий висновок від 28.05.2020 р. № 289, згідно якого Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, керуючись гарантованими Конституцією України, Конвенцією про права дитини, ЗУ «Про охорону дитинства», Сімейним Кодексом України правами дитини на житло і забезпечення нормальних умов її існування, вважає недоцільним виселення неповнолітнього ОСОБА_3 із спірної квартири, так як відсутні відомості що неповнолітній має право користування іншим житлом.

Ухвалою суду від 22.04.2020 р. прийнятий до розгляду по справі уточнений позов ОСОБА_1 про виселення після усунення його недоліків за ухвалою суду від 13.04.2020 р. та залучена до участі третя особа Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.

Ухвалою суду від 27.04.2020 р. в задоволені заяви представника відповідача ОСОБА_2 в зупиненні провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 03.04.2020 р. заява представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження залишена без розгляду.

Ухвалою суду від 25.06.2020 р. у задоволені клопотань представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

Забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження не застосовувалися.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників..

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

При оцінці доказів суд враховує положення ст.ст. 79, 80 ЦПК України, відповідно до яких достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування

Судом встановлено, що 30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого відповідачка отримала 132 000 грн., що на день підписання Договору складало еквівалент 11 000 доларів США, про що зазначено в п.1 договору.

В забезпечення виконання договору позики, 30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О.Є. за р.№ 763 та зареєстрований 30.04.2014 року в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно за № 5528671. Згідно іпотечного договору у забезпечення виконання договору позики відповідачка передала позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 той час АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 (а.с.37-38).

На квартиру АДРЕСА_2 було накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, зареєстроване 30.04.2014 року в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження за № 5527702 (а.с.39-40)

В п.3 іпотечного договору було зазначено, що квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної особистої власності, що на момент укладання договору прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку, не має. Відповідачка як іпотекодавець засвідчила, що цим договором не порушуються права малолітніх та неповнолітніх дітей, а також членів сім`ї, які за законом мають право на користування предметом іпотеки.

Тобто, укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець не визнавав право проживання інших осіб, у тому числі і неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірній квартирі.

В п.7 іпотечного договору було зазначено, що іпотекодавець зобов`язаний не реєструвати місце проживання за адресою знаходження предмета іпотеки будь-яких осіб, не передавати предмет іпотеки в користування іншим особам без письмової згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії цього договору.

В порушення вказаної умови договору, через два роки після його укладання, а саме 05.05.2016 року в спірній квартирі була зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , з ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована відповідачка ОСОБА_4 , з ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою з місця проживання від 25.11.2016 р. за № 3076 (а.с.58).

Як стверджує позивач, письмової згоди на реєстрацію в іпотечній квартирі вказаних осіб він не надавав. На спростування зазначеної інформації доказів суду не надано.

На підставі рішення Московського районного суду м.Харковаа від 29.05.2018 р. (Справа № 643/7066/16-ц) з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою (а.с.61).

Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.03.2019р., позивач отримав у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - Заява, серія та номер: 140, виданий 28.03.2016, видавник: Приватний нотаріус ХМНО Міссіяж О.А.; Договір про внесення змін до договору позики, серія та номер: 1, виданий 29.10.2014, видавник: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; Договір позики, серія та номер: б/н, виданий 30.04.2014, видавник: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; Заява, серія та номер: 1-325, виданий 10.04.2017, видавник 6-а ХДНК; Договір про внесення змін до договору іпотеки, серія та номер: 1, виданий 29.10.2014, видавник: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; Іпотечний договір, серія та номер: 763, виданий 30.04.2014, видавник: Приватний нотаріус ХМНО Руденко О.Є. (а.с.11).

Позивач стверджує, що про реєстрацію і проживання відповідачів в належній йому квартирі він дізнався, коли намагався вселитися до вказаної квартири. Відповідачами ці факти не оспорювалися. Тобто, право користування квартирою відповідачі набули в результаті недобросовісних дій і в порушення умов договору іпотеки.

Саме з підстав невиконанням умов договору та через перешкоди у здійсненні права власності на квартиру на підставі положень ст.ст.386,391 ЦК України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Крім того, позивач стверджує у своїх письмових поясненнях, що відповідач не виконувала свої зобов`язання за договором позики у строк, визначений у договорі, внаслідок чого між ними була укладена додаткова угода про продовження строку повернення боргу. Нові строки відповідачем також не були дотримані, в зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду із позовом про стягнення боргу. Після його звернення до суду із таким позовом відповідач ОСОБА_2 швидко продала належний їй будинок та земельну ділянку в с.Циркуни Харківської області, де проживали і були зареєстровані відповідачі, після чого відразу відповідачі в порушення умов іпотечного договору незаконно зареєструвалися за адресою іпотечної квартири і вселилися в неї. Саме факти наявності у відповідачів іншого житла і відсутності їх реєстрації за адресою спірного житла був підставою для прийняття ним рішення про надання відповідачу коштів у борг, оскільки за інших умов він би цього не зробив. На підтвердження своїх пояснень позивач надав суду два договори доручення на продаж нерухомості від 06.04.2016 р. та від 05.05.2016 р., з яких вбачається, що ОСОБА_2 , як власник житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 ( договір купівлі-продажу від 17.06.2005 р. та державний акт від 12.09.1996 р.) видала доручення на пошук потенційних покупців на нерухоме майно, що відчужується продавцем ОСОБА_2 , Агентству нерухомості «Квартал» (а.с.41-44).

Самі по собі ці документи не підтверджують факт продажу цього майна, але ніяких заперечень з цього приводу відповідачі суду не висловили, та не спростували факт продажу, а навпаки, у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що іншого житла вони не мають.

Згідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права, зокрема шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд вважає, що відповідачі незаконно отримали право користування спірним житлом шляхом недотримання відповідачем ОСОБА_2 умов іпотечного договору про порядок реєстрації та вселення осіб в спірну квартиру. А отже, у відповідачів не виникло законного права користування квартирою АДРЕСА_2 . Посилання відповідачки ОСОБА_2 на ст.109 ЖК суд не приймає до уваги, оскільки вказана стаття регламентує виселення із займаного жилого приміщення, яке особи займали правомірно. Проте, на день укладання іпотечного договору відповідачі не були зареєстровані в квартирі, а тому підстав для застосування цієї норми закону не має.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами щодо інтересів дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням.

В матеріалах справи міститься довідка відділу реєстрації місця проживання, із якої вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 був зареєстрований в спірній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, на момент укладення іпотечного договору неповнолітній ОСОБА_5 не мав права користування спірним житловим приміщенням, і в той час існувало інше житло, яким на відповідній правовій підставі володіла мати дитини ОСОБА_2 . Цей факт був підтверджений його матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 (п.3 іпотечного договору). Реєстрація і вселення неповнолітнього в спірну квартиру, як і інших відповідачів, було проведено в порушення ст.7 іпотечного договору і є незаконним. А тому у нього, як і у інших відповідачів, не виникло законного права користування квартирою АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав цієї вимоги, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини третя та шоста статті 13 ЦК України).

Суд розцінює дії відповідачів як зловживання своїми правами і невиконання умов іпотечного договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non ІНФОРМАЦІЯ_4 proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Щодо доводів відповідача про незаконність підстав відчуження спірної квартири на користь позивача, з посиланням на ч.5 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», якою визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, і іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то суд вважає, що дані доводи не мають правового значення для вирішення даного спору.

Так, підстави вважати, що позивач набув право власності на квартиру незаконно, у суду відсутні, а питання про відшкодування перевищення вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя не є предметом даного спору, і відповідач не позбавлена можливості ставити питання про стягнення даної суми самостійними вимогами.

Доводи відповідача, викладені у відзиві та у письмових поясненнях, щодо намагання повернути суму боргу навіть через звернення до нотаріуса та небажання позивача отримати борг не є самі по собі такими, що виключають право позивача вимагати усунення перешкод в користуванні належим йому на праві власності майном та виселення відповідачів і вселення його до спірної квартири. Крім того, оцінюючи в цій частині доводи відповідача слід зазначити, що надана суду в якості доказу заява ОСОБА_6 приватному нотаріусу ХМНО Мангушевій О.С., адресована ОСОБА_1 , про намір повернути суму боргу, сама по собі не свідчить про дійсний намір сторони по виконанню зобов`язання, так як суду не надано доказів того, що така заява була направлена ОСОБА_1 і він її отримав та навмисно не скористався своїм правом отримати повернення боргу, а також, що кошти дійсно були внесені ОСОБА_2 та в подальшому перераховані в депозит приватного нотаріуса для виконання збов`язання за договором позики, як то було зазначено в даній заяві (а.с.56).

Також суд зазначає, що наявність на час розгляду даної справи, інших нерозглянутих справ про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, про скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання висновків суду не спростовують, так як право відповідача оспорювати будь-які дії та рішення не може впливати на право позивача на захист своїх прав.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 80,81, 265,274,275,279 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовільнити.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із квартири за адресою АДРЕСА_1 та звільнити квартиру від належних відповідачам речей.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн.60 коп. в рівних частках з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 ;

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_2 , яка приймає участь в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_7 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_7 ;

Третя особа: Служба у справах дітей по Московському району Департамент служб у справах Харківської міської ради, ЕДРПОУ 26489104, адреса знаходження: м.Харків, вул. Чернишевська, 55.

Суддя: Я.М. Горбунова