Рішення № 90057463, 22.06.2020, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2020 р. Справа № 924/58/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Танасюк О.Є., секретаря судового засідання Ключки Н.М. розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” в особі філії „Центр метрології та газорозподільних систем” публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, м. Київ

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Хмельницькгаз”, м. Хмельницький

про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним на умовах позивача

Представники сторін:

позивач: Карачун Н.М. - за довіреністю №14-349 від 02.10.2019р. (в режимі відеоконференції)

відповідач: Доценко О.О. - за довіреністю №007Др-179-1219 від 01.01.2020р.

Рішення ухвалюється 22.06.2020р., оскільки в судовому засіданні 26.05.2020р. постановлено ухвалу про відкладення судового засідання, яка занесена до протоколу судового засідання.

В підготовчому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 08.02.2018 відкрито провадження у справі №924/58/19, постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.03.2019 провадження у справі №924/58/19 зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №925/916/17 у касаційному порядку.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 27.12.2019 поновлено провадження у справі №924/58/19, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 12.02.2020 закрито підготовче провадження на призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 год. 12.03.2020.

12.03.2020 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 12:00 год. 07.04.2020. Дана ухвала занесена до протоколу судового засідання від 12.03.2020.

Ухвалою суду від 07.04.2020 враховуючи клопотання позивача, розгляд справи було відкладено на 12:00 год. 06.05.2020р.

Ухвалою господарського суду від 06.05.2020р. враховуючи клопотання позивача, який не мав можливості прибути в судове засідання у зв`язку з карантином, розгляд справи було відкладено на 10:00 год. 26.05.2020р.

26.05.2020 судом постановлена ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 11:00 год. 22.06.2020р. у зв`язку з неможливістю забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції по причині відсутності зв`язку з центральним сервером ВКЗ, про що господарським судом Хмельницької області складено акт від 26.05.2020.

Судом під час постановлення ухвал про відкладення розгляду справи по суті враховувалися положення ч. 4 Розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України, зокрема, щодо продовження строку розгляду справи по суті (ст. 195 ГПК України) на строк дії карантину.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 2.7. рішення Правління ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 12.05.2016 на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування об`єктами газорозподільних систем, в тому числі забезпечення належного використання, експлуатації та контролю за майном (об`єктами) газорозподільних систем як таких, що належать державі та передані Компанії в користування згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747, так і тих, що належать Компанії та обліковуються на її балансі. Позивач зазначає, що на підставі договору доручення від 22.07.2003 №14/764, укладеного між ПАТ „НАК „Нафтогаз України” (довірителем) та ПАТ „Хмельницькгаз” (повіреним) за кошти Компанії був побудований „Газопровід до спецшколи - інтернату в с. Голенищево”, Чемеровецький район Хмельницької області, загальною довжиною 13,300 км., який обліковується на балансі Компанії, є її власністю та знаходяться в зоні ліцензійної діяльності відповідача. Газопровід безоплатно використовується відповідачем для отримання прибутку та експлуатується без відповідних правових підстав. Повідомляє, що Філія „ЦМГС” листом від 05.12.2018 №50/12-1271 направила на адресу ПАТ по газопостачанню та газифікації „Хмельницькгаз” прошитий, пронумерований та скріплений печаткою договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, додаток 1 - Перелік та балансова вартість майна, яке передається у експлуатацію користувачу, додаток 2 - Звіт про виконання договору в 2 прим. Вказує, що 26.12.2018р. на адресу Філії „ЦМГС” надійшов лист ПАТ „Хмельницькгаз” від 21.12.2018 №НмО77.1-Сл-6427-1218 з підписаними та скріпленими печаткою договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 17.12.2018р. №06АНм19162-18, додатками №1, №2 та протоколами розбіжностей до них. Однак, розглянувши протоколи розбіжностей щодо умов договору від 17.12.2018 №06АНм19162-18, додатків до нього, позивач не погодився з пропозиціями ПАТ „Хмельницькгаз”. Звертає увагу, що відповідач, не аналізувавши договір Компанії в особі Філії „ЦМГС”, виклав у протоколі розбіжностей щодо умов договору інший варіант договору, який є відмінним від запропонованого. За таких обставин, оскільки між сторонами залишились неврегульованими розбіжності, позивач звернувся з позовом до суду.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві від 01.03.2019р. проти позову заперечує. Вказує, що ПАТ „Хмельницькгаз” розглянувши лист позивача, повернув останньому підписаний з протоколом розбіжностей оригінал договору від 17.12.2018р. №06АНм19162-18, мотивуючи тим, що надісланий договір суперечить інтересам товариства та не відповідає формі, визначеній у додатку №3 до Кодексу ГРМ. Зазначає, що спірний договір на експлуатацію ГРС не базується на державному замовленні, не є обов`язковим до укладення в силу прямої норми закону, попередні домовленості сторін щодо укладення спірного договору відсутні. Наголошує, що сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, запропонованого до укладення позивачем, тому на думку відповідача такий договір є неукладеним. Також відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.02.2018р. у справі №911/2354/17 щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови договору за взаємною згодою із узгодженням всіх його істотних умов.

Відповідь позивача на відзив відповідача.

Позивач у відповіді на відзив від 08.01.2020р. №50/07-16 вказує, що протокол розбіжностей, підписаний АТ „Хмельницькгаз” не є протоколом розбіжностей у розумінні ст. 181 ГК України. Звертає увагу, що Законом України „Про ринок природного газу” обов`язок за свій рахунок здійснювати експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи покладено на оператора ГРМ, а не власника. Позивач наголошує, що розподіл природного газу без документів, що підтверджують перебування на законних підставах у власності чи користуванні здобувача ліцензії газотранспортних систем є порушенням ліцензійних умов або здійснення господарської діяльності без необхідної ліцензії.

Заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив від 14.01.2020р. зазначає, що п. 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником ГРС та оператором ГРС, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. При цьому, договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 Кодексу ГРС (крім газових мереж, що є державним майном). Таким чином, стверджує, що відповідачем запропоновано протокол розбіжностей до спірного договору, яким викладено договір у редакції відповідно до форми договору експлуатації, визначеної у додатку 3 до Кодексу ГРС. Зазначає, що аналогічної думки дійшов Верховний Суд у справі №925/916/17.

Відповідь позивача на заперечення відповідача.

Позивач у відповіді на заперечення від 10.02.2020р. №50/07-128 вважає, що висновки Верховного Суду у справі №925/916/17 не можуть бути застосовані під час вирішення даної справи, оскільки вони не є остаточними, зважаючи на те що спір не вирішено по суті, а передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, зазначає, що обставини справи №925/916/17 відрізняються від обставин даної справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

22.07.2003 між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України” (довіритель) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Хмельницькгаз” (повірений) був укладений договір-доручення №14/764, відповідно до п. 1.1. якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов`язання від імені та за рахунок довірителя виконувати функції замовника по будівництву газопроводу до спеціалізованої школи-інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області довжиною 10,5 км (далі газопровід) та ввести його в експлуатацію згідно з діючими будівельними нормами.

Згідно акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 09.06.2004р. газопровід до спеціалізованої школи-інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області прийнято в експлуатацію.

В матеріалах справи наявний лист Міністерства юстиції України від 20.01.2016р. №1575/277-0-4-16/10 адресований Прем`єр-міністру України Яценюку А.П. з додатком, в якому викладена інформація щодо розбіжностей та позицій Міністерства юстиції і Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”. Зокрема, згідно правової позиції Міністерства юстиції України, встановлення в додатках 3-5 до Кодексу газорозподільних систем форм договорів на експлуатацію газорозподільної системи не виходить за межі повноважень, передбачених Законом. Разом з тим, на думку Міністерства юстиції, ці договори не є типовими, а наведені лише як зразок, відповідно сторонам не забороняється змінювати зміст таких договорів.

Позивач у позові зазначає, що відповідно до пункту 2.7. рішення Правління ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 12.05.2016 на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування об`єктами газорозподільних систем, в тому числі забезпечення належного використання, експлуатації та контролю за майном (об`єктами) газорозподільних систем як таких, що належать державі та передані Компанії в користування згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747, так і тих, що належать Компанії та обліковуються на її балансі.

Листом від 03.12.2018 №50/12-1259, керуючись п. 6.1. додаткової угоди №1 до договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 №14/1294/04, в редакції рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 №910/4114/14, НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило ПАТ „Хмельницькгаз” про припинення дії договору 31.12.2018р.

У листі від 05.12.2018р. №50/12-1271, посилаючись на припинення дії договору, яким визначено умови користування газопроводом до спецшколи-інтернату в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області, позивач повідомив відповідача, що ПАТ „Хмельницькгаз” втрачає право провадження діяльності з розподілу природного газу на територіях окремих населених пунктів, зокрема с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області. Враховуючи зазначене, НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просила терміново розглянути проект договору та укласти договір експлуатації газорозподільної системи та її об`єктів, що є додатком до листа.

ПАТ „Хмельницькгаз” листом від 21.12.2018р. за №НмО77.1-Сл-6427-1218 повідомило Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України", що не погоджується із запропонованим договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, оскільки його умови є неправомірними та суперечать інтересам товариства. Зокрема, відповідач зазначив, що умова договору про обов`язок ПАТ „Хмельницькгаз” подати на затвердження до НКРЕКП витрати не передбачені структурою тарифу на розподіл природного газу і взагалі будь-які відносини ПАТ „Хмельницькгаз” з НКРЕКП щодо затвердження тарифу та отримання тарифної виручки є втручанням в господарську діяльність товариства. На переконання відповідача між сторонами слід укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи за формою, визначеною у додатку №3 до Кодексу ГРМ.

Враховуючи зазначене, ПАТ „Хмельницькгаз” направлено два примірники протоколу розбіжностей до запропонованого Філією ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів та підписаний зі сторони ПАТ „Хмельницькгаз” договір із застереженням про його підписання з протоколом розбіжностей. В листі від 21.12.2018р. відповідачем зазначено, що у випадку не прийняття пропозиції ПАТ „Хмельницькгаз” не заперечує проти врегулювання спору в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи направлені ПАТ „Хмельницькгаз” пропозиції у формі протоколу розбіжностей до спірного договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів за своїм змістом повністю не співпадають зі змістом примірника договору направленого АТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (крім окремих пунктів прикінцевих положень, які містять різну нумерацію).

Так, позивачем запропоновано для підписання проект договору який містить назву: „Договір №___ на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів”, а назва договору в редакції відповідача містить назву: „Договір №06АНm19162-18 на експлуатацію складових газорозподільної системи”.

Пропозиції позивача містять такі назви сторін як "Власник" (ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України") та "Користувач" (ПАТ „Хмельницькгаз”), а пропозиції відповідача містять такі назви сторін як "Замовник" (АТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України") та "Виконавець" (ПАТ „Хмельницькгаз”).

У п. 1.1. проекту договору, запропонованого позивачем предметом договору є надання користувачеві (відповідачу) в експлуатацію для використання в процесі здійснення діяльності з розподілу природного газу на платній основі належних власнику (позивачу) об`єктів газорозподільних систем, які підключені (приєднані) безпосередньо до мереж оператора газотранспортної системи або газовидобувного підприємства, чи до газорозподільних мереж користувача, перебувають в зоні його ліцензованої діяльності та використовуються для забезпечення розподілу природного газу споживачам. А предмет договору за змістом пропозицій відповідача передбачає передачу замовником (позивачем) в експлуатацію виконавцю (відповідачу) складових газорозподільної системи, які безпосередньо підключені (приєднані) до газових мереж виконавця (відповідача), який є оператором газорозподільної системи (оператором ГРМ) та використовується для забезпечення розподілу природного газу споживачам, підключеним (приєднаним) до складових газорозподільної системи замовника (п. 1 проекту договору, запропонованого відповідачем).

Пропозиції сторін різняться щодо умов оплати експлуатації об`єктів газорозподільної системи. За пропозицією позивача (п. 2.5. проекту договору) користувач (ПАТ „Хмельницькгаз”) здійснює експлуатацію майна на платній основі та здійснює оплату власнику (ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України"). Водночас пропозиції відповідача (п. 2 проекту договору) передбачають зовсім інші умови, а саме, замовник (ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України") сплачує виконавцю (ПАТ „Хмельницькгаз”) вартість послуг (робіт) з експлуатації об`єкта замовника.

Запропоновані сторонами умови договору відрізняються і в частині прав та обов`язків сторін. Так, за пропозицією позивача, користувач (ПАТ „Хмельницькгаз”) зобов`язаний здійснювати експлуатацію переданого майна забезпечуючи технічне обслуговування та ремонт майна за власний рахунок, сплачуючи власнику (ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України") плату за експлуатацію майна.

Натомість за пропозицією відповідача, експлуатація та використання об`єктів газорозподільної системи віднесено до прав, а не обов`язків виконавця (ПАТ „Хмельницькгаз”). А замовник (ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України") зобов`язаний приймати виконані послуги (роботи) та розраховуватись із виконавцем (ПАТ „Хмельницькгаз”).

Різняться пропозиції сторін щодо строку дії договору. Так, за пропозицією позивача договір є укладеним і набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2019р. Якщо за 60 календарних днів до закінчення строку дії договору сторона письмово не повідомить іншу сторону про відмову від подальшого продовження договору, цей договір вважається безстроковим і кожна із сторін має право відмовитись від договору, попередивши про це іншу сторону не пізніше, ніж за 90 днів до дати припинення. За пропозицією відповідача договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє протягом 1 календарного року. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не заявляє про припинення його дії, договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах.

Також відрізняються між собою інші умови договору запропоновані сторонами.

Із наданого відповідачем додатку до постанови НКРЕКП від 24.03.2016р. №453 (у редакції постанови НКРЕКП від 15.12.2016р. №2312) до структури тарифу на послуги розподілу природного газу ПАТ „Хмельницькгаз” не включено плату за експлуатацію майна.

Як слідує із заяви від 26.02.2019 №29005.2-Сл-954-0219 ПАТ „Хмельницькгаз” звертався НКРЕКП про перегляд структури тарифу на послуги з розподілу природного газу, в тому числі із проханням включити плату за експлуатацію майна до структури тарифу товариства.

Позивачем надано лист НКРЕКП від 20.01.2020р. №792/16/7-20, в якому звернуто увагу, що форми договорів експлуатації, господарського відання та користування, які укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 Кодексу ГРМ, не є примірними або типовими, тому сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови цих договорів, що не суперечать законодавству, як це передбачено положеннями ч. 4 ст. 179 ГК України.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач посилаючись на те, що між сторонами залишились неврегульованими розбіжності, звернувся з позовом, в якому просить суд визнати укладеним договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на умовах позивача.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши доводи представників сторін, суд дійшов до наступних висновків.

За приписами статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

За загальним правилом під час укладання господарських договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає перш за все свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів. Це випливає з положень ст. 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою під поняттям „свобода договору” розуміється, що сторони є вільними: в укладенні договору, у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Однак, виходячи з меж здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК України) у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення щодо укладення господарського договору може бути обмежена державою для досягнення суспільних інтересів.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, просить визнати укладеним договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів між НАК „Нафтогаз України” в особі філії „Центр метрології та газорозподільних систем” ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” та ПАТ „Хмельницькгаз” на умовах позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач шляхом подання даного позову до суду намагається врегулювати питання режиму та вартості експлуатації відповідачем газопроводу до спеціалізованої школи-інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області.

Судом враховується, що між сторонами немає спору про те, що даний газопровід знаходиться в зоні ліцензійної діяльності відповідача як Оператора ГРМ та використовуються ним в даний час. Також відповідач не заперечує, що газопровід до спеціалізованої школи-інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області є власністю ПАТ „НАК „Нафтогаз України”. Як слідує з матеріалів справи, зокрема, договору-доручення №14/764 від 22.07.2003р., вказаний газопровід був побудований за кошти ПАТ „НАК „Нафтогаз України”, тобто набутий в ході здійснення Компанією господарської діяльності на законних підставах.

Під час вирішення даного спору судом враховуються правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 31.05.2019 у справі №925/916/17.

Зокрема, юридичний аналіз положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, обмеження прав власника у свободі користування належним йому майном повинно здійснюватися з дотриманням прав особи на "мирне володіння майном" відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає можливість контролю держави за використанням майна особою відповідно до "спільних інтересів". У такому випадку судами повинно досліджуватися два питання: чи переслідує держава, яка встановила контроль щодо певного майна, законну мету забезпечення "спільних інтересів"; чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті (справа "Сколло проти Італії" рішення ЄСПЛ від 28.09.1995, справа "Серявін та інші проти України" рішення від 10.02.2011).

Відтак, вирішуючи спір, щодо обмеження власника у свободі укладення договору щодо експлуатації його майна належить досліджувати чи було таке обмеження застосоване державою в особі її компетентних органів з метою використання майна для забезпечення "спільних інтересів" та чи є таке втручання пропорційним переслідуваній меті.

Приписами ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частинами 4 та 5 ст. 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральний трубопровідний транспорт, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи.

Предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію газопроводу до спеціалізованої школи-інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку в с. Голенищево Чемеровецького району Хмельницької області збудованого за кошти АТ НАК "Нафтогаз".

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

Таким чином, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

Розвиваючи ринкові відносини у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 Цивільного кодексу України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.

Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).

Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону).

Так, відповідно до статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про ринок природного газу", регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

Відповідно до статті 1, частини 2 статті 3, статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.

Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.

На виконання вимог статті 41 Закону України "Про ринок природного газу" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30 вересня 2015 року затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06 листопада 2015 року №1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16 лютого 2017 року "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу.

Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).

Таким чином, положення Кодексу газорозподільних систем є обов`язковим для відповідача, як оператора газорозподільних систем, діяльність якого ліцензується НКРЕКП.

Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Таким чином, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі №925/916/17.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.

Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного АТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів АТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів АТ "НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, варіантом обов`язкового укладення договору між АТ "НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводу, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та ПАТ по газопостачанню та газифікації „Хмельницькгаз”, як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

Як встановлено судом, між сторонами наявний спір щодо правовідносин з експлуатації газопроводу збудованого за кошти АТ "НАК "Нафтогаз", який знаходиться за місцем здійснення ліцензійної діяльності з надання послуг оператора ГРМ, тобто відповідача.

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.

За змістом статті 179 Господарського кодексу України, загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з правилами статті 184 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

У відповідності до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між сторонами наявний спір про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи, який позивач просить укласти на його умовах.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 05.12.2018р., направив відповідачу, проект договору про експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, як пропозицію щодо його укладення. Позивач посилаючись на те, що спірні об`єкти є стратегічними та забезпечують енергетичну безпеку держави та постачання газу населенню України, зазначає, що рішенням правління ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від 01.11.2016р. №211, за аналогією до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95, затверджено умови договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, власником яких є ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Однак зазначене рішення правління ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (його засвідчена копія) про затвердження проекту договору в матеріалах справи відсутнє.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95 „Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових” врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складовими, власником яких є держава, та затверджено Типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових, також Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових. Таким чином, зазначеною постановою врегульовано правовідносини з іншим суб`єктним та об`єктним складом, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та визначення умов запропонованого позивачем договору є безпідставним.

Отже, договір в редакції ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не є Типовим, а відтак його умови (положення) не є обов`язковими для прийняття відповідачем саме у запропонованій позивачем редакції.

Натомість, для відповідача, як оператора газорозподільних систем, діяльність якого ліцензується НКРЕКП обов`язковим є дотримання положення Кодексу газорозподільних систем.

Пунктом 2 розділу ІІІ „Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи” Кодексу газорозподільних систем, договір на експлуатацію газорозподільної системи передбачено як такий, що є обов`язковим для укладення з дотриманням форми, визначеної додатком №3 до Кодексу ГРС.

Відповідач розглянувши пропозицію позивача про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, не погодився із запропонованою редакцією договору, посилаючись на те, що його умови є неправомірними та суперечать інтересам товариства. Зокрема, відповідач у листі від 21.12.2018р. не погодився з умовою договору про обов`язок ПАТ „Хмельницькгаз” подати на затвердження до НКРЕКП витрати не передбачені структурою тарифу на розподіл природного газу і взагалі зазначив, що будь-які відносини ПАТ „Хмельницькгаз” з НКРЕКП щодо затвердження тарифу та отримання тарифної виручки є втручанням в господарську діяльність товариства. При цьому, відповідач зазначив між сторонами слід укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи за формою, визначеною у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем.

Враховуючи зазначене, ПАТ „Хмельницькгаз” направлено протокол розбіжностей до запропонованого Філією ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, в якому відповідачем з урахуванням додатку №3 до Кодексу ГРС, викладено свою редакцію договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, яка підписана зі сторони ПАТ „Хмельницькгаз” із застереженням про підписання договору із протоколом розбіжностей. В листі від 21.12.2018р. відповідачем зазначено, що у випадку не прийняття пропозиції ПАТ „Хмельницькгаз” не заперечує проти врегулювання спору в судовому порядку.

При цьому, запропонована відповідачем редакція повністю відрізняється за змістом від редакції запропонованої позивачем за предметом договору (Розділ І), визначенням вартості робіт та порядком розрахунків (Розділ ІІ), правами сторін (Розділ ІІІ), обов`язками сторін (Розділ ІV), встановленою відповідальністю сторін (Розділ V), строком дії договору (Розділ VІ).

З приводу ціни договору, запропонованою позивачем, з якою не погоджується відповідач, суд зазначає таке.

Згідно з приписами частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, ціни, які застосовуються під час використання об`єктів газорозподільних систем, не відносяться до регульованих та встановлюються за домовленістю сторін.

В обґрунтування визначеної у спірному проекті договору ціни позивач посилався на те, що метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, а розмір плати за експлуатацію майна (10% від балансової вартості майна) встановлений за аналогією з розміром за експлуатацію державного майна, встановленим постановою КМУ від 21.02.2017 р. №95 у п. 15 Примірного договору.

Частиною 1 ст. 8 ЦК України встановлено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Однак правовідносини з експлуатації складових газорозподільних систем детально врегульовані нормами Кодексу ГРС з додатками, що затверджений НКРЕКП в межах компетенції, а тому не потребують регулювання правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Крім цього, як було зазначено вище постановою КМУ від 21.02.2017р. №95 врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складовими, власником яких є держава, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та обґрунтування визначення ціни запропонованого договору є безпідставним.

Із наданого відповідачем додатку до постанови НКРЕКП від 24.03.2016р. №453 (у редакції постанови НКРЕКП від 15.12.2016р. №2312) вбачається, що до структури тарифу на послуги розподілу природного газу ПАТ „Хмельницькгаз” не включено плату за експлуатацію майна.

Як слідує із заяви від 26.02.2019 №29005.2-Сл-954-0219 ПАТ „Хмельницькгаз” звертався НКРЕКП про перегляд структури тарифу на послуги з розподілу природного газу, в тому числі із проханням включити плату за експлуатацію майна до структури тарифу товариства. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про перегляд НКРЕКП структури тарифу на послуги розподілу природного газу ПАТ „Хмельницькгаз”.

Встановлення позивачем у спірному договорі плати за експлуатацію майна газопроводу фактично за своїм правовим змістом є нічим іншим, як орендною платою, оскільки за змістом ст. 759 ЦК України оренда характеризується передачею майна у користування, при якому безперечно одночасно та невіддільно від користування відбувається експлуатація майна.

Суд вбачає, що така умова спірного договору (оплатність експлуатації газопроводів та розмір плати) визначена позивачем на власний розсуд виключно з позиції його фінансових інтересів мати доходи із належного йому майна, однак не передбачена чинним законодавством, не враховує майнові інтереси відповідача, який не має в тарифі на свої послуги таку складову частину як плата за експлуатацію газопроводів.

Враховуючи зазначене, а також форму договору, визначену в додатку №3 до Кодексу ГРС, згідно якої передбачається визначення сторонами вартості послуг (робіт) з експлуатації об`єкта газопостачання, що надаються виконавцем (оператором ГРМ) замовнику (власнику газопроводу), суд погоджується з позицією відповідача про те, що позивачем безпідставно включено до умов договору плату за експлуатацію майна.

Також ПАТ „Хмельницькгаз” не погоджується з іншими умовами договору, оскільки вони відрізняється від форми договору визначеної у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належного АТ "НАК "Нафтогаз України" газопроводу, а тому його укладення може відбуватися в судовому порядку за наявності спору щодо окремих умов договору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком №3 до Кодексу ГРС.

Суд здійснивши аналіз усіх спірних умов договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів, з урахуванням протоколу розбіжностей між сторонами встановив, що запропонована позивачем редакція договору не відповідає положенням договору на експлуатацію складових газорозподільної системи (Додаток 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ)) щодо змісту усіх пунктів (крім окремих пунктів прикінцевих положень, які містять різну нумерацію). Крім того, судом не встановлено досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору.

Безпідставними є твердження позивача про те, що висновки Верховного Суду у справі №925/916/17 не можуть бути застосовані під час вирішення даної справи, адже предметом судового розгляду у даному спорі є аналогічне врегулювання правовідносин щодо експлуатації газорозподільної системи та її об`єктів, що і у справі №925/916/17. При цьому, незважаючи на те, що постановою від 31.05.2019р. справу №925/916/17 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, у даній постанові Верховним Судом сформульовано правовий висновок, який в силу ст. 236 ГПК України є обов`язковим для суду під час вирішення даного спору.

Аналізуючи дії сторін, що передували даному спору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було встановлено судом позивач направив відповідачу пропозицію про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів. При цьому редакція пропозиції ПАТ "НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" не відповідає умовам договору на експлуатацію складових газорозподільної системи (Додаток 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ)), які є обов`язковими для відповідача у даному випадку.

Натомість відповідач, отримавши пропозицію про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на умовах позивача, направив у відповідь нову пропозицію (оферту) на умовах, що повністю відрізняється від попередньої оферти ПАТ "НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем", хоча і оформленої у вигляді протоколу розбіжостей. Такий висновок суд робить з порівняльного аналізу первісної пропозиції ПАТ "НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" та нової пропозиції ПАТ „Хмельницькгаз” оформленої у вигляді протоколу розбіжностей. Проте, за своїм змістом та суттю протокол розбіжностей ПАТ „Хмельницькгаз” є саме новою офертою, оскільки стосується розбіжностей не лише щодо окремих положень запропонованого другою стороною договору, а повністю є новою пропозицією з іншими умовами договору.

В даному випадку суд оцінює дії сторін з урахуванням положень частини 2 статті 638, частини 1 статті 646 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 181 Господарського кодексу України. Даними правовими нормами врегульовано, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. У випадку ж наявності заперечень лише щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Таким чином суд робить висновок, що у даному спорі з боку ПАТ „Хмельницькгаз” мало місце направлення нової оферти у відповідь на пропозицію ПАТ "НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем", а не спроба узгодити окремі умови договору через протокол розбіжностей.

Отже позивач, який направляв первісну оферту, та яка не була прийнята відповідачем внаслідок направлення нової оферти, мав би перед зверненням до суду направити другій стороні протокол розбіжностей за новою офертою (у випадку наявності розбіжностей щодо окремих положень нової пропозиції). Адже саме такий порядок унормовано положеннями частини 1 статті 646 Цивільного кодексу України, частини 4 та частини 7 статті 181 Господарського кодексу України. Проте, в даному випадку, сторони лише обмінялися пропозиціями (первісна оферта ПАТ "НАК „Нафтогаз України” в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" та оферта ПАТ „Хмельницькгаз” оформлена у вигляді "протоколу розбіжностей"). Водночас сторони не направляли один одному протоколи розбіжностей щодо окремих положень із кожної з направлених оферт.

Враховуючи вищезазначене, у даному спорі відсутня можливість застосування положень частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки сторони обмінявшись пропозиціями, що містять повністю відмінні умови договору (в тому числі щодо предмету, прав та обов`язків сторін, ціни договору, строку дії та інших умов) не прийняли отриманих пропозицій та не направили у відповідь протоколи розбіжностей щодо окремих умов договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Наведеною нормою передбачено, що суд вирішує, зокрема спір, що виник при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону, шляхом укладення договору в судовому порядку.

Такий порядок передбачає, що суд оцінюючи доводи та аргументи сторін, розглядає розбіжності між пропозиціями сторін та розглядає спір, що виник при укладенні господарського договору, який є обов`язковим на підставі закону. В такому випадку укладення господарського договору відбувається за рішенням суду.

Проте, в даному спорі сторони лише обмінялися офертами не акцептувавши жодну з них та не направляли протоколи розбіжностей щодо отриманих пропозицій. При цьому оферта позивача суперечить нормативним вимогам Кодексу ГРС, зокрема умовам договору розміщеному у Додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ). Оферта відповідача, оформлена протоколом розбіжностей відповідає формі договору згідно з додатком №3 до Кодексу ГРС, однак ПАТ „Хмельницькгаз” не заявлялися вимоги (зокрема в межах даної справи) про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів з урахуванням протоколу розбіжностей чи укладення договору на умовах відповідача. Тому судом не може братися до уваги посилання відповідача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020р. у справі №918/21/18, якою було визнано укладеним договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів в редакції відповідача, який одночасно мав статус позивача за зустрічним позовом та заявляв вимогу про визнання укладеним відповідного договору з урахуванням протоколу розбіжностей.

Виходячи з принципу диспозитивності, передбаченого статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Враховуючи, що предметом спору є вимога ПАТ „НАК „Нафтогаз України” в особі філії „Центр метрології та газорозподільних систем” ПАТ „НАК „Нафтогаз України” про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним на умовах позивача, редакція якого не відповідає формі договору, визначеній у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем, суд відмовляє у задоволенні позову про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним на умовах позивача.

Розподіл судових витрат між сторонами.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину (ч. 4 розділу Х ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням ч. 4 Розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2020р.

Суддя О.Є. Танасюк

Віддрук. 4 прим.:

1 – до справи;

2-3 – позивачу – ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6); філії „Центр метрології та газорозподільних систем” публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 1)

4 – відповідачу – ПАТ по газопостачанню та газифікації „Хмельницькгаз” (29000, м. Хмельницький, проспект Миру, буд. 41).

Всім рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Виготовлено з АСДС

секретар с/з Н.М.Ключка

25.06.20

Рішення не набрало законної сили

Всього в копії:7 арк.