Рішення № 90054108, 24.06.2020, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1393/19

Номер провадження 2/289/154/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2020 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА", Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ :

21.08.2019 позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання права на земельну частку (пай) в землях колективної власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" м. Радомишль Житомирської області в умовних кадастрових гектарах 3,71 за рахунок вільних земель.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 11.11.1998 на підставі протоколу № 8 від 19.11.1998 позивач був прийнятий в члени СТОВ "Нива" м. Радомишль Житомирської області, де працював на різних посадах до 01.10.2012, про що в трудовій книжці зроблено відповідні записи. 25.03.1997 загальні збори ПКСП "Нива" прийняли рішення про розпаювання майна і земель ПКСП "Нива" та його реорганізацію у СТОВ "Нива".

Відповідно до рішення Радомишльської районної Ради народних депутатів Радомишльського району Житомирської області від 18.07.1995 приватно-колективному сільськогосподарському підприємству "Нива" передано у колективну власність 1452,9 гектарів землі в межах згідно з планом та видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ЖТ 2127001. Позивач вважає, що помилково 20.02.2001 не був внесений в додаткові списки осіб пайовиків, які мали право на отримання земельної частки (паю) на землях СТОВ "Нива", сертифікат на право на земельну частку (пай) йому не видавався.

Посилаючись на Указ Президента України від 08.06.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», позивач просить суд визнати за ним право на отримання земельної частки (паю), в розмірі 3,71 умовних кадастрових гектарах за рахунок вільних земель.

Сторони в судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просять задовольнити.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

У відповідності з п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Зі змісту наведеного вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю, вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають, зокрема, особи, які отримали сертифікат на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду. Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, прийняте за їх заявою про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Судом встановлено, що на підставі рішення Радомишльської районної Ради народних депутатів Радомишльського району Житомирської області від 18.07.1995 приватно-колективному сільськогосподарському підприємству "Нива" передано у колективну власність 1452,9 гектарів землі в межах згідно з планом та видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ЖТ 2127001. Згідно Додатку 1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії ЖТ 2127001 зазначено список-громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства (а.с.12-13,14-15,16).

Копією трудової книжки позивача підтверджується, що ОСОБА_1 прийнятий в члени СТОВ «Нива» 11.11.1998 (протокол № 8 від 19.11.1998), звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України (наказ № 45 від 10.11.2010), 26.09.2012 прийнятий СТОВ «Нива» на роботу сівачем (наказ № 43 від 25.09.2012), 01.10.2012 звільнений підставі ст. 38 КЗпП України (наказ № 45 від 01.10.2012) (а.с.10-11,25-26).

Відповідно до довідки, виданої СТОВ "Нива" 13.02.2019 № 24, ОСОБА_1 в списки на виділення земельних паїв на землях СТОВ "Нива" не був внесений помилково (а.с.9).

Зазначеним підтверджується, що на час отримання КСП 18.07.1995 Державного акту на право колективної власності на землю позивач не був членом КСП і в ньому не працював. Ці обставини позивач не спростовує і безпосередньо зазначає в позовній заяві (а.с.1).

Враховуючи положення ст. ст. 22, 23 ЗК України, Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям», позивачем не доведено наявність у нього необхідних умов для набуття права на земельний пай у їх сукупності, а саме: перебування у членах КСП на час отримання Державного акту на право колективної власності на землю та включення його до списку осіб, який доданий до цього акту.

Пунктом 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 передбачалося, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Відповідно до ст. 5 ЗК України від 18.12.1990, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, у колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місцерозташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного користування. Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Згідно з п.п. 2, 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Умови та порядок перерозподілу земель резервного фонду, в тому числі і щодо новоприйнятих членів сільськогосподарських підприємств, містять Рекомендації щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням, схвалені НТР Держкомзему України від 21.08.1998 (далі Рекомендації).

За пунктом 2.1 розділу 2 Рекомендацій орган місцевого самоврядування на підставі заяв новоприйнятих членів сільськогосподарського підприємства та клопотання комісії по перерозподілу приймає рішення про передачу у колективну власність із резервного фонду земельної ділянки у розмірах суми площ середніх земельних часток (паїв) цих громадян.

Юридичний і технічний процес передачі земель резервного фонду в колективну власність здійснюється землевпорядними організаціями, які мають на це право за договорами з відповідними господарствами. Матеріали оформляються в технічну документацію, яка розглядається і затверджується відповідним органом місцевого самоврядування. Виготовляється технічна документація щодо передачі земель з резервного фонду в колективну власність (пункт 2.4 розділу 2 Рекомендацій).

Оформлення та видача новоприйнятим членам господарств сертифікатів на право на земельну частку (пай) проводиться у відповідності з вимогами пунктів 9, 10, 11 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених Держкомземом України 20.02.96 N 11 (пункт 2.5 розділу 2 Рекомендацій).

Організацію виділення в натурі земельних ділянок резервного фонду урегульовано нормами розділу 5 Рекомендацій.

Отже, процес отримання земельної частки (паю) з земель резервного фонду передбачає такі етапи як подання особою заяви про це; рішення комісії по перерозподілу з відповідним клопотанням; рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки із резервного фонду у колективну власність новоприйнятих членів (при цьому розмір ділянки визначається сумою площ середніх земельних часток (паїв) цих громадян); складання та затвердження технічної документації; оформлення та видача сертифікатів на земельну частку (аналогічний процесу паювання за Указом); виділення землі в натурі.

При цьому порядок передачі земельних ділянок з резервного фонду новоприйнятим членам КСП (розділ 2 Рекомендацій ) не передбачає ухвалення рішення органу місцевого самоврядування про передачу ділянок у приватну власність (на відміну від порядку перерозподілу земель резервного фонду для інших осіб пункт 3.2 розділу 3 Рекомендацій).

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що права осіб, які набули право на земельну частку(пай) в процесі розпаювання земель колективної власності за Указом, відмінні від прав осіб, прийнятих до КСП після розпаювання землі, а саме вони регулюються різними нормами, мають різні умови та реалізуються в іншому порядку.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про передачу у колективну власність новоприйнятим членам КСП земельної ділянки із резервного фонду (пункт 2.1 розділу 2 Рекомендацій); про складення та затвердження технічної документації органом місцевого самоврядування (пункт 2.4 розділу 2 Рекомендацій); про виготовлення та видачу сертифікатів на ім`я осіб, які були включені до списку (пункт 2.5 розділу 2 Рекомендацій); про виділення цих ділянок в натурі (розділ 5 Рекомендацій).

Крім того, ОСОБА_1 хоча і посилався на порушення його прав як новоприйнятого члена КСП, але доказів цього не надавав.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Виходячи із встановленого ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач не був членом КСП на час розпаювання земель колективної власності КСП «Нива» та не надав належних та допустимих доказів про порушення його прав, то правові підстави для визнання за позивачем права на земельну частку (пай) в судовому порядку відсутні.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 259, 263-265, 268 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА"(місцезнаходження: вул. Міськради, 46/51, м. Радомишль, Житомирська обл., 12201, код ЄДРПОУ 03744327), Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області (місцезнаходження: Соборний майдан, 12, м. Радомишль, Житомирська обл., 12201, код ЄДРПОУ 04053424) про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. С. Сіренко