Рішення № 90053012, 26.06.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/3287/20

Провадження № 2/219/1891/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 червня 2020 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді - Шевченко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Брагіної М.В.,

позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Почтаренко А.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бахмут в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та середнього заробітку за час затримки, -

В С Т А Н О В И В:

09 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», в якій просить стягнути з відповідача на її користь компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату 79,49 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 21 жовтня 2019 року по 17.03.2020 року (дата виплати заборгованості по заробітній платі) в сумі 38 543,40 грн, моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та сплачений нею судовий збір 840,80 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах та 18 жовтня 2019 року за угодою сторін була звільнена, згідно наказу № 151-к/тр-зв від 18.10.2019 року. На час її звільнення у відповідача існувала заборгованість по заробітній платі з червня 2019 року по жовтень 2019 року у сумі 25 200,44 грн., яка була їй виплачена тільки 17 березня 2020 року, тільки після звернення до суду із заявою про видачу судового наказу. Зазначає, що вказані дії відповідача вважає незаконними та просить суд стягнути з відповідача вказані суми.

Ухвалою суду від 14.04.2020 року позовну заяву було залишено без руху.

22.04.2020 року позивачем на виконання ухвали суду від 14.04.2020 року про залишення позовної заяви без руху, надано заяву про зменшення позовних вимог, а саме позивач відмовилась від стягнення на її користь моральної шкоду у розмірі (а.с.31).

Ухвалою суду від 27.04.2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, та призначено по вказаній справі судове засідання.

19.06.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідач була звільнена 18.10.2019 року, а до суду звернулася лише 07.04.2020 (а. с. 46-48).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. З урахуванням відзиву на позовну заяву вказала, що, на її думку, не. Не пропущено строк позовної давності , оскільки він переривається поданням заяви про видачу судового наказу на стягнення заборгованості із заробітної плати.

Представник відповідача Почтаренко А.І. в судовому засіданні не заперечувала проти стягнення суми компенсації в розмірі 79,49 гривень (у сумі з якої вже відраховано податки та обов`язкові платежі) і заперечувала щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставах, визначених у відзиві на позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 25 лютого 2008 року по 18 жовтня 2019 року працювала у ПрАТ «ВІСТЕК», та на час звільнення обіймала посаду архіваріуса в апараті керівництві (а.с.12-14).

Трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП згідно наказу № 151 к/тр від 18 жовтня 2019 року, що вбачається з наявного у трудовій книжці серії НОМЕР_2 запису (а. с. 13).

Згідно довідки № 1353/23 від 09.12.2019 року, виданої генеральним директором ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_3 та головним бухгалтером ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_4 , розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинна була отримати при звільненні 18 жовтня 2019 року, складає 25 200,44 гривень, з яких: 3186,66 гривень - заробітна плата за червень 2019 року, 2672,18 гривень - заробітна плата за липень 2019 року, 2407,46 гривень - заробітна плата за серпень 2019 року, 4520,33 гривень - заробітна плата за вересень 2019 року, 12 413,33 гривень - заробітна плата за жовтень 2019 року (а. с. 15).

З доданого позивачем до позову розрахунку компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату вбачається, що розмір компенсації за червень 2019 року складає 11,43 грн., за липень 2019 року складає 35,17 грн., за серпень 2019 року 29,25 грн., за вересень 2019 року 22,89 грн., за жовтень 2019 року 0,00 грн., всього сума становить 98,74 грн., до виплати - 79,49 грн. (а.с.9).

Згідно з судовим наказом, виданим 17.12.2019 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області, з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» стягнуто на користь ОСОБА_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 25 200 (двадцять п`ять тисяч двісті) гривень 44 копійки. Судовий наказ набрав законної сили 04.02.2020 року (а.с.11).

Відповідно до інформації про рух коштів, наданою позивачем вбачається, що за період з 01.12.2019 року по 01.04.2020 року відповідачем на її рахунок перераховано заробітну плату в загальній сумі 25 200,44 грн.: 13.12.2019 року - 1 000 грн, 27.12.2019 року - 2 186,66 грн., 16.03.2020 року - 8 000 грн., 17.03.2020 року - 14 013,78 грн. (а.с.21).

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення до суду 09.04.2020 фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «ВІСТЕК» проведений в повному обсязі.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входять: - Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. - Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. - Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При звільненні з підприємства остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, при цьому, відповідачем визнається, що у строки, встановлені частиною 1 ст.116 КЗпП України, він не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства, при звільненні.

Суд вважає, що з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі всього 98,74 грн. (до виплати 79,49 грн), розрахунок якої суд вважає вірним, оскільки він здійснений позивачем відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, і визнається відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 98,74 гривень визначена судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача звільнено 18.10.2019 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі здійснено 17.03.2020 року, а тому суд вважає за необхідне здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з дати звільнення позивача по день повного розрахунку зі сплати заборгованості по заробітній платі.

З розрахунку позивача (а.с.10) вбачається, що середньоденна заробітна плата становить 335,16 грн., період затримки розрахунку з 21.10.2019 року по 17.03.2020 року. Відповідач не спростував розрахунок позивача і не надав доказів щодо врахування іншого розміру середньоденної заробітної плати.

Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19 кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 21.10.2019 року по 17.03.2020 року включно складає 101 день, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 33851,16 грн. з розрахунку 335,16 грн.(середньоденна заробітна плата) Х 101 (кількість робочих днів з часу звільнення по день повного розрахунку).

З урахуванням зазначеного, компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 98,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 33851,16 грн. визначені судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Разом з тим, у процесі розгляду справи відповідач заявив про необхідність застосування строку позовної давності.

Дослідивши дане питання суд вважає, що строк позовної давності не пропущено з огляду на таке.

У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1ст. ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за ст.47 КЗпП в аспекті конституційного звернення положення частини першої ст.233 КЗпП слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 446/509/16-ц та у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 295/4116/18.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами спору, що повний розрахунок по заробітній платі з позивачем було проведено 17 березня 2020 року на виконання судового наказу у справі № 219/14474/19 від 17.12.2019 року. Перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку почався з 18.03.2020 року (з наступного дня після виплати заборгованості із заробітної плати). Позивач звернулася до суду 07.04.2020 рекомендованим листом 8450601942695, тобто в межах строку позовної давності. Тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання

рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що позивачем при подачі до суду позовної заяви були понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 840 грн. 80 коп., ці витрати в порядку ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та середнього заробітку за час затримки, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 98 (дев`яносто вісім) грн. 74 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.10.2019 по день повного розрахунку, тобто 17.03.2020, в розмірі 33 851 (тридцять три тисячі вісімсот п`ятдесят одна) грн. 16 коп., утримавши з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру,6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 738 (сімсот тридцять вісім) грн.70 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строк, визначений ст. 354 цього Кодексу, на подання апеляційної скарги, продовжується на строк дії такого карантину.

Рішення ухвалено в судовому засіданні 23 червня 2020 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23 червня 2020 року. Повний текст рішення складено та підписано суддею 26 червня 2020 року.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», код ЄДРПОУ 31226457, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 6.

Суддя Л.В. Шевченко