Рішення № 90051942, 16.06.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/5619/19

Провадження №2/524/309/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:

головуючого судді Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання Крижановської Я.О.,

за участі представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Виробничо-торгова компанія «Лукас» до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ПП «Виробничо-торгова компанія «Лукас» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просило стягнути з відповідача на користь підприємства 92 576 грн. 56 коп. середнього заробітку, сплаченого йому за період з 15.08.2017 року по 14 січня 2019 року, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 з 22.07.2015 року працював у Приватному підприємстві «Виробничо-торгова компанія «Лукас», на посаді транспортувальника. 27.07.2016 року ОСОБА_3 уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі по тексту - Контракт про військову службу). У зв`язку з цим, згідно наказу ПП ВТК «Лукас» № 591-К від 08.08.2016 року відповідача було увільнено з 27.07.2016 року від роботи для проходження військової служби протягом строку Контракту про військову службу, із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати. По 19.09.2016 року він проходив відповідну підготовку у в/ч пп В4264, а по її завершенні був направлений до в/ч пп В4533 для подальшого проходження військової служби. 20.09.2016 року ОСОБА_3 на підставі наказу командира військової частини пп В4533 (по стройовій частині) № 264 від 20.09.2019 зараховано до особового складу. 12.08.2017 року ОСОБА_3 згідно наказу командира військової частини А1736 (по стройовій частині) № 224 від 12.08.2017 року виключено із списків особового складу військової частини, а 15.08.2017 року ОСОБА_3 уклав новий контракт - Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі по тексту - Контракт на навчання). 10.01.2019 року підприємству стало відомо, що ОСОБА_3 являється курсантом 2-го курсу Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, з яким 15 серпня 2017 року укладено контракт про навчання. Відповідач не повідомив ПП ВТК «Лукас» про вступ на навчання до учбового закладу та протягом тривалого строку продовжував безпідставно отримувати грошові кошти.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позові. Суду пояснив, що навчання курсантів у вищих військових навчальних закладах є тим видом військової служби, на який не поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Середній заробіток і заробітна плата є різними поняттями, тому немає перешкод для стягнення з відповідача безпідставно отриманого середнього заробітку.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому проти позову заперечувала, просила відмовити. Суду пояснила, що ОСОБА_3 уклав контракт на навчання під час дії попереднього контракту і після закінчення навчання повернеться у військову частину. Навчання у військовому закладі є видом військової служби, тому на весь час навчання за ОСОБА_3 зберігається місце роботи і середній заробіток. Положення ст. 1215 ЦК України забороняють стягувати безпідставно отриману заробітну плату та платежі, що прирівнюються до неї.

Ухвалою судді від 02.09.2019 року відкрито провадження по справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 22.07.2015 року працював у Приватному підприємстві «Виробничо-торгова компанія «Лукас» на посаді транспортувальника.

У період роботи ОСОБА_3 на ПП ВТК «Лукас» 27.07.2016 року він уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі по тексту - Контракт про військову службу).

У зв`язку з цим, згідно наказу ПП ВТК «Лукас» за № 591-К від 08.08.2016 року відповідача було увільнено з 27.07.2016 року від роботи для проходження військової служби протягом строку Контракту про військову службу, із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Після укладення Контракту про військову службу відповідач по 19.09.2016 року проходив відповідну підготовку у в/ч пп В4264, а по її завершенні був направлений до в/ч пп В4533 для подальшого проходження військової служби.

20.09.2016 року ОСОБА_3 на підставі наказу командира військової частини пп В4533 (по стройовій частині) № 264 від 20.09.2019 року було зараховано до особового складу.

12.08.2017 року ОСОБА_3 згідно наказу командира військової частини А1736 (по стройовій частині) № 224 від 12.08.2017 року виключено із списків особового складу військової частини.

15.08.2017 року ОСОБА_3 уклав новий контракт - Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі по тексту - Контракт на навчання).

На лист ПП ВТК «Лукас» № 880 від 01.11.2018 року Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного було направлено ПП ВТК «Лукас» відповідь № 5394 від 06.12.2018 року, згідно якої стало відомо, що ОСОБА_3 являється курсантом 2-го курсу Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, з яким 15 серпня 2017 року укладено контракт про навчання.

ОСОБА_3 не повідомив ПП ВТК «Лукас» про вступ на навчання 15.08.2017 року, а тому ПП ВТК «Лукас» зберігало за ним місце роботи, посаду і середній заробіток.

На підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у випадку призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 119 цього Кодексу.

Наказом № 104-К від 21.02.2019 року відповідача було звільнено з 15.08.2017 року на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу Законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено перелік видів військової служби:

а) строкова військова служба;

б) військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

в) військова служба за контрактом осіб рядового складу;

г) військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

ґ) військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

е) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Аналіз вказаних норм вказує на те, що відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України лише за працівниками, призваними на строкову військову службу (п. а) ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п. е) ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (п. б) ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») або прийнятими на військову службу за контрактом (п. в), п. г), п. д) ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») (у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби під час дії особливого періоду) на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено вичерпний перелік видів дійсної військової служби, за якими передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Разом з цим, при прийнятті на навчання до вищих військових навчальних закладів, особа добровільно укладає новий контракт із Міністерством оборони України, що фактично свідчить про зміну виду військової служби на військову служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (ґ).

Із зазначених вище правових норм, вбачається, що пільги для курсантів вищих військових навчальних закладів щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку не передбачені.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Відповідно до п. 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі по тексту - Положення про проходження військової служби) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять:

-військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

-військову службу за контрактом осіб рядового складу;

-військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

-військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять:

-строкову військову службу;

-військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

-військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до п. 15 Положення про проходження військової служби, з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються:

-контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

-контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).

ОСОБА_3 проходив військову службу саме за контрактом, тобто у добровільному порядку.

Проходження ж військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно вищевказаних норм відбувається не за контрактом, а за призовом громадян.

Отже, посилання відповідача на норму Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та на п. 227 Положення про проходження військової служби є безпідставним та помилковим.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший укладений з ним контракт припиняється, а з таким військовослужбовцем укладається новий контракт для проходження відповідного виду військової служби на строк, визначений ч. 2 ст. 23 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно п.34 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, контракт припиняється (розривається):

-у день закінчення строку контракту;

-у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

-у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України);

-у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;

-у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

-у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.

ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом, під час проходження якої був прийнятий на навчання до вищого військового навчального закладу.

Контракт про проходження військової служби, укладений Відповідачем 27.07.2016 року, відповідно до ч. 3 ст. 19 та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», п.34 Положення про проходження військової служби, припинив свою дію після виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу в/ч А1736 та з дня укладення Контракту про навчання.

Відповідач своєчасно не повідомив ПП ВТК «Лукас» про укладення контракту на навчання і продовжував безпідставно отримувати середній заробіток, загальна сума якого за період з 15.08.2017 року (дата укладення контракту на навчання) по 14.01.2019 року склала 92 576 грн. 56 коп.

З моменту припинення Контракту про проходження військової служби ОСОБА_3 , добровільно уклавши Контракт на навчання, втратив статус особи, що перебуває на військовій службі, передбаченій п.в) ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та втратив право на отримання грошових коштів від ПП ВТК «Лукас» згідно ст. 119 КЗпП України. Тобто, підстава для отримання відповідачем коштів відпала. Проте, він продовжував їх отримувати без достатніх правових підстав.

Отже, ОСОБА_3 мав право користуватися гарантіями, визначеними ст. 119 КЗпП України, лише до дати зарахування його на навчання до вищого військового навчального закладу, а з дати зарахування на навчання до вищого військового навчального закладу ОСОБА_3 втратив право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Аналогічна позиція підтримана Одеським апеляційним судом 26.03.2020 по справі № 511/242/19.

Таким чином, у сенсі положень статті 119 КЗпП України наявність права на гарантії нерозривно пов`язується з видом військової служби.

Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік видів військової служби.

За змістом положень частини 3 статті 119 КЗпП України передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України гарантії зберігаються лише за працівниками, призваними на певні види військової служби.

Отже, не всі види військової служби входять до переліку видів військової служби, які дають право на збереження за працівниками місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві. Так, зокрема, передбачений частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» такий вид військової служби як «військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки» не підпадає під передбачені статтею 119 КЗпП України гарантії.

Посилання Відповідача на порядок укладення контрактів з військовослужбовцями відповідно до Положення про проходження військової служби у Збройних силах України від 10.12.2008 року № 1153/2008 лише описує процедуру укладення контракту і не встановлює будь-яких інших додаткових гарантій щодо проходження військової служби, тим більше таке положення не може суперечити нормам законів, що встановлюють гарантії для військовослужбовців.

Також посилання відповідача на те, що на час особливого періоду на всіх без виключення військовослужбовців поширюються гарантії, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП, не знайшло своє відображення у чинному законодавстві, адже статтею 119 КЗпП передбачено певні види військової служби, на які такі гарантії розповсюджуються.

З моменту виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини припиняється один вид військової служби, передбачений ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та починається інший вид військової служби (військова служба /навчання/ курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, п.«ґ» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, із виключенням відповідача зі списків особового складу частини А1736 у зв`язку із проходженням ним військової служби (навчання) у вищому військовому навчальному закладі, він втратив право на гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, відтак, його звільнення з роботи по пункту 3 статті 36 КЗпП України є законним.

Таким чином, вказівки відповідача на те, що дія Контракту про проходження військової служби не припинена, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Також позиція суду знаходить своє відображення у контрактах від 27.07.2016 року та 15.08.2017 року, укладених Відповідачем з Міністерством оборони України, та листах Міністерства оборони України № 116/9/кц/5/6875 від 26.12.2019 року, № 5394 від 06.12.2018 року, № 1698 від 27.08.2019 року, згідно яких контракт від 27.07.2016 року був чинний до 15.08.2017 року, після 15.08.2017 року старий контракт від 27.07.2016 року втратив свою чинність на підставі переукладання нового контракту від 15.08.2017 року. Тобто посилання Відповідача про продовження дії контракту спростовано ще й центральним органом - Міністерством оборони України.

Також те, що за працівниками, які проходять військову службу (навчання) гарантії ст. 119 КЗПП не зберігаються, на запит ПП ВТК «ЛУКАС» повідомив листом № 788/4/4.1-дп-17 від 29.01.2019 року Центральний орган у сфері праці - Держпраці України.

За правилами п. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно лише набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У відзиві відповідач намагається довести суду, що грошові кошти були отримані ним правомірно та за наявності обґрунтованих правових підстав.

Проте, така позиція є помилковою та спростовується наступним.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а)набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 ЦК України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої. Який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України зобов`язання повернути майно виникає у особи і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Є очевидним та не заперечується сторонами, що Відповідач фактично отримав грошові кошти, отримав їх саме від ПП ВТК «Лукас» та отримував як особа, що перебуває на військовій службі передбаченій п.в) ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З моменту припинення Контракту про проходження військової служби, ОСОБА_3 , добровільно уклавши Контракт на навчання, втратив статус особи, що перебуває на військовій службі передбаченій п.в) ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та втратив право на отримання грошових коштів від ПП ВТК «Лукас» згідно ст. 119 КЗпП України. Тобто, підстава для отримання відповідачем коштів відпала.

Будь-які підстави, передбачені законом чи то іншими правовими актами для отримання грошових коштів протягом строку навчання у відповідача були відсутніми.

Відповідач не повідомив ПП ВТК «Лукас» про вступ на навчання до учбового закладу та протягом тривалого строку продовжував безпідставно отримувати грошові кошти.

Тому, грошові кошти, що отримані ОСОБА_3 мають бути повернуті Позивачу.

Правомірність та обґрунтованість вимог Позивача підтверджують матеріали справи, норми чинного законодавства, відповіді центральних державних органів України та судова практика вищих судів України.

Відповідна правова позиція підтверджується рішеннями вищих судів, зокрема рішенням Верховного суду від 26.02.2020 року по справі № 263/2983/16-ц, рішенням Верховного суду від 15.01.2020 року по справі № 219/11687/16-ц.

При цьому у цих рішеннях предметом було стягнення з осіб, які перебували у трудових відносинах з позивачами.

Так, у рішенні від 26.02.2020 року по справі № 263/2983/16-ц Верховний суд зазначає наступне: зі змісту статті 1212 ЦК вбачається, що зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Посилання на помилковість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки, на його думку, відповідач набув спірне майно небезпідставно, касаційний суд відхилив з огляду на положення зазначеної норми, якою перебачено обов`язок повернення не тільки безпідставно отриманого майна, а і майна, підстава набуття якого згодом відпала.

Положення статті 1215 ЦК України не підлягають застосуванню до даного виду спірних правовідносини, оскільки ставиться питання про повернення суми коштів, сплачених як відшкодування середнього заробітку, що зберігається за військовослужбовцями у передбачених законодавством випадках.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У період навчання у навчальному закладі Відповідач ніяку роботу для ПП ВТК «ЛУКАС» не виконував.

Структура заробітної плати згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» складається із основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно Інструкції зі статистики заробітної, затвердженої наказом Держкомстату №5 від 13.01.2004 року до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

З наведених норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що «середній заробіток» за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Отже, «середній заробіток» і заробітна плата - це різні поняття.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку, що зберігається за військовослужбовцями у передбачених законодавством випадках, за своєю правовою природою є спеціальним видом гарантій, які застосовуються відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

У правовому висновку Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-2159цс15 зазначено, що згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина перша статті 9 ЦК України кореспондується зі статтею 4 КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу повернення безпідставно набутого майна, що регулюється ст. 1212 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах №№ 6-364цс16, 6-365цс16.

Верховний суд у рішенні від 15.01.2020 року по справі № 219/11687/16-ц вказав, що суд касаційної інстанції визнає неправильними висновок судів про те, що спірні грошові кошти є платежами, які прирівнюються до заробітної плати, і не підлягають поверненню з підстав, передбачених статтею 1215 ЦК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Отже, середній заробіток, що зберігається за військовослужбовцями згідно чинного законодавства, також не є заробітною платою.

Таким чином, сплачені Позивачем Відповідачу грошові кошти у період його навчання у військовому навчальному закладі, підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Така позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 243/10392/16-ц, провадження № 61-21226св18.

Аналогічна правова позиція також викладена у рішенні Верховного суду по справі 243/10392/16-ц від 27.02.2019 року, де суд вказує, що «середній заробіток» не входить до структури заробітної плати (про яку вказує Відповідач згідно ст. 1215 Цивільного кодексу).

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі, є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, позовні вимоги відповідають чинному законодавству України та позиціям судової практики Вищих судів України.

На підставі викладеного, відповідно до статей 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-торгова компанія «Лукас» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного підприємства «Виробничо-торгова компанія «Лукас» (код ЄДРПОУ 23808087, адреса: 39621, м. Кременчук, вул. Приходька, 69) 92 576 грн. 56 коп. середнього заробітку, сплаченого йому за період з 15.08.2017 року по 14 січня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено - 21.06.2020 року.

Суддя Ж.О. Кривич