Рішення № 90044250, 18.06.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1475/18

2/703/44/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Кочеткової І.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з він з відповідачкою з 16 жовтня 2004 року по 21 грудня 2017 року перебував в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу вона разом із ОСОБА_3 придбали майно, яке після розірвання шлюбу залишилось у позивача.

На даний час виникла необхідність поділу спільного майна подружжя, але відповідач у добровільному порядку відмовляється провести такий розпід тому позивач змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовільнити із підстав наведених у позові.

Представник позивача, адвокат Райнов Г.С. в судовому засіданні просив суд задовільнити позов. Вказав на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з 16 жовтня 2004 року по 21 грудня 2017 року перебували у шлюбі. За цей період сторонами за спільні кошти було придбано майно, а саме: телевізор «ВВК» 2006 року, холодильник «Indesit” 2013 року, стінку кухонну, плиту газову «Hansa» 2005 року, мікрохвильову піч «Samsung» МЕ 712 KR, мякий куточок, стіл обідній, диван, стінку фабрики «cokme», домашній кінотеатр «syen» 2007 року, телевізор LCD «Samsung» 2013 року, шафу купе 2014 року, стінку «Дебют» фабрики «cokme» 2011 року, телевізор LCD «Samsung» 2013 року, комод 2011 року, диван, люстру (13 ламп), пральну машину «Candi» 2006 року, морозильну камеру «Siemens» 2014 року, вікно пластикове 2007 року, цифрову камеру, прихожу 2014 року, ванний набір, всього на загальну суму 91444 грн.

Вказав на те, що після розірвання шлюбу позивач пішовши від відповідача придбаних спільно речей не забрав, а коли звернувся до неї щоб вирішити питання поділу майна мирно вона відмовила.

Оскільки на даний час відповідач в добровільному порядку не погоджується поділити спільне майно, тому позивач звернувся до суду з позовом та просить виділити йому частину майна на загальну суму 21900 грн., стягнувши із відповідача на користь ОСОБА_1 41494 грн. різниці між вартістю майна та судові витрати.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що вказані позивачем у позовній заяві речі ними спільно не купувались, а надані ОСОБА_1 гарантійні талони жодним чином не підтверджують придбання вказаного майна, оскільки не відомо на які сааме речі вони видані, коли, ким та на чиє ім`я. Просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки він є безпідставним та не обґрунтованим. Крім того просила суд стягнути на її користь витрати на правову допомогу в сумі 3800 грн.

Представник відповідача, адвокат Геріх М.А. в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у позові повністю та стягнути з позивача на користь відповідача витрати за надання правової допомоги в сумі 3800 грн., які ОСОБА_3 сплатила йому відповідно до наданої суду квитанції.

По суті позову пояснив, що з 16 жовтня 2004 року по 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 2006 року народження, яка знаходиться на повному утриманні відповідачки.

З 2004 року по 2013 рік сторони проживали в квартирі матері позивачки по АДРЕСА_1 в м. Сміла, Черкаської АДРЕСА_2 . До цього часу в даній квартирі проживала позивачка після навчання в університеті з 2001 року, тому вона була повністю облаштована для проживання в ній було все необхідне. Позивачка єдина донька у батьків і вони робили все необхідне для її комфортного проживання. В квартирі було все необхідне кухня (холодильник, пральна машина, телевізор, меблі, дивани), ванна та інші кімнати була облаштовані всім необхідним. Подання позову відповідачка пов`язує з небажанням сплати аліментів відповідачем, а саме якщо будуть стягнуті на користь позивача кошти вони будуть перераховані в рахунок сплати аліментів.

В кінці липня 2017 року відповідач виїхав з квартири та забрав із собою всі свої речі, а також придбані сторонами. Крім того позивач не дотримав вимог ч. 5 ст.71 СК України, в якій зазначено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. ОСОБА_1 таких коштів на депозитний рахунок Смілянського міськрайонного суду не вніс. Тому просить суд відмовити позивачу в позові у повному обсязі та за те, що відповідач змушена була звертатись за правовою допомогою та понести витрати просить суд покласти їх на позивача.

Суд вивчивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, надані сторонами докази, заслухавши пояснення свідків, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ст. 81 ЦПК вказує на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як вбачається з копії рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2017 року за № 703/2703/17 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 2004 року по 21 грудня 2017 року.

Позивач ОСОБА_1 вказав на те, що за час спільного проживання з відповідачем ОСОБА_3 ними було придбано за спільні кошти таке майно: телевізор «ВВК» 2006 року – 2000 грн., холодильник «Indesit” 2013 року – 2800 грн., стінку кухонну -6000 грн., плиту газову «Hansa» 2005 року-3000 грн., мікрохвильову піч «Samsung» МЕ 712 KR-2399 грн., мякий куточок-1500 грн., стіл обідній-900 грн., диван-12000 грн., стінку фабрики «cokme»-10000 грн., домашній кінотеатр «syen» 2007 року-950 грн., телевізор LCD «Samsung» 2013 року-2800 грн., шафу купе 2014 року-8000 грн., стінку «Дебют» фабрики «cokme» 2011 року-9000 грн., телевізор LCD «Samsung» 2013 року-3200 грн., комод 2011 року-1900 грн., диван-8000 грн., люстру (13 ламп)-3500 грн., пральну машину «Candi» 2006 року-3000 грн., морозильну камеру «Siemens» 2014 року-20000 грн., вікно пластикове 2007 року-1200 грн., цифрову камеру-1295 грн., прихожу 2014 року-5000 грн., ванний набір-1000 грн., а всього на загальну суму 91444 грн.

Позивач та його представник, адвокат Райнов Г.С. в судовому засіданні просили суд поділити спільно нажите ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майно виділивши ОСОБА_1 , холодильник «Indesit» 2013 року – 2800 грн., домашній кінотеатр «syen» - 2800 грн., диван - 12000 грн., телевізор LCD «Samsung» - 2800 грн., мякий куточок – 1500 грн., а всього 21900 грн.

Всі інші речі виділити ОСОБА_3 , стягнувши з неї на його користь 41494 грн. різниці між вартістю майна та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник, адвокат Геріх М.А. в судовому засіданні категорично заперечували щодо задоволення позовних вимог а тим паче стягнення компенсації за майно, яке на думку позивача є спільним майном подружжя, хоча вимоги про визнання вказаного ним майна спільним майном подружжя позивач не заявив.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як вбачається з позовної заяви позивач ОСОБА_1 ставить однією із позовних вимог стягнення 41494 грн. компенсації різниці вартості майна (а.с.3 зворот).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Згідно з пунктом 22 вище вказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

В судовому засіданні було встановлено, що строни по справі в період шлюбу з 16 жовтня 2014 року по 2013 рік проживали в квартирі матері відповідача по АДРЕСА_3 . Трипільська в м. Сміла, яка на той час повністю була готова до проживання в ній та мала всі необхідні меблі та речі. Даний факт не заперечував і позивач.

Однак позивач вказав і на те, що за всі роки спільного життя він витрачав власні кошти на придбання меблів та побутової техніки для покращення житлових умов. Після припинення подружніх стосунків він виїхав з квартири матері відповідачки та не забрав із собою жодного спільно нажитого майна, а коли просив відповідача віддати йому хоча б частину, чув відмову.

На підтвердження того, що вказані ним речі (а.с.3) придбані під час перебування його у шлюбі з ОСОБА_3 він надав до суду відповідні докази та даний факт також підтверджуюють свідки.

З досліджених в судовому засіданні доказів наданих позивачем, а саме: копії гарантійного документу, копії керівництва користувача, гарантійного талону, копії інструкції з експлуатації, гарантійного талону (а.с.9,10,11,12,13,14,15,16) вбачається, що вони були видані на певні побутові прилади, однак встановити коли, ким та що саме було куплено з них суд не має змоги. Як і встановити, що вказана у гарантійному талоні річ є тією ж річчю, яку просить позивач поділити між ним та відповідачем.

Свідок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснили, що вони є знайомим позивача ОСОБА_1 та інколи перебували у нього та його дружини ОСОБА_3 в гостях та бачили їх спільний побуд та умови проживання. Вказали на те, що вказані позивачем речі, на їх думку, дійсно було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період спільного проживання та за їх спільні кошти, оскільки вони бачили наявність такого майна в квартирі.

Суд критично ставиться до пояснень вказаних свідків, оскільки вони не змогли пояснити суду коли сааме та за яких обставин були придбані вказані позивачем речі, звідки вони знають про те за який кошт вони були придбані, а лиш виказли свою точку зору (вважають, що воно придбане ними спільно), що не може бути сприняте судом як доказ.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснили, що вони знайомі із сторонами по справі та їм достемено відомо про те, що речі, які вказав позивач у позовній заяві були придбані ще до шлюбу сторін у справі та вони були вже навяні у квартирі матері відповідача на момент коли там почав проживати позивач.

Суд, дослідивши надані позивачем докази та заслухавши пояснення свідків, вважає, що вони не містять даних, з яких би достовірно вбачався факт придбання того майна, яке вказане позивачем в періліку у позовній заяві, як майна набутого у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Суд вважає, що позивачем не доведна наявність вказаного ним у перелдіку майна та його вартість, не доведено факту належності його до спільного сумісного, тобто не надано належних та допустимих доказів, які б давали суду підстави для визначення маси спільного майна подружжя та його поділу. Хоча відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна стона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Окрім того, суд звертає увагу і на те, що позивачем а ні в позовній заяві, а ні під час слухання справи вимоги про визнання вказаного ним у переліку в позовній зяаві майна спільним майном подружжя не заявлялось. Відповідно без встанолення того факту, що майно придбано спільно та є майном подружжя не можливо провести його розподіл.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації вартості різниці між майном, яке він просить виділити йому та тим, що залишається у нього в сумі 41494 грн. суд зазначає наступне.

Згідно до вкзаних вище норм законодавства, присудженя судом одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, але позивачем ОСОБА_1 така умова виконана не була ні під час подання позову, а ні в ході розгляду справи.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи все вище викладене, так як позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що майно було придбано сторонами під час перебування у шлюбі та за їх спільні кошти, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо вимоги відповідача ОСОБА_3 про стягнення з позивача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 3800 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, повязані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача, адвокат Геріх М.А. надав суду ордер серії ЧК № 105456 від 11 липня 2019 року (а.с.74), договір про надання правничої допомоги від 14 липня 2019 року (а.с.75), розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.99) та квитанцію на оплату юридичних послуг на суму 3800 грн. (а.с.98), тому, суд вважає можливим задовольнити вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат за надання правничої допомоги в розмірі 3800 грн.

Оскільки позов до задоволення не підллягає, відповідно і вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат до задаволення не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст. 76, 81, 89, 133, 137, 141, 280, 263-265 ЦПК України, ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, суд, -

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 3800 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 ЦПК України щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 червня 2020 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький