Ухвала суду № 90042828, 23.06.2020, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №634/281/20

провадження №1-кп/619/245/20

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі:головуючого – суддіЯкименко Л.О.за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А. прокурора захисників обвинуваченихКорінного Р.В. Жигилій П.В., Головко В.В. Череповської Л.Я., Матусенко Р.О. розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220420000457 від 11.11.2019 у відношенні: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: Полтавська область Машівський район с. Базалевщина, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , кожної у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України.

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2020 року до Дергачівського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожної за фактом скоєння злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019220420000457 від 11.11.2019.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 13 квітня 2020 року було призначено підготовче судове засідання у справі.

Прокурор Корінний Р.В. в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2 , так як ризики, які мали місце при обранні запобіжного заходу обвинуваченій, продовжують існувати, а саме обвинувачена може переховуватися від органів досудового розслідування або суду з метою уникнення кримінального покарання, так як проживає за межами Харківської області, може незаконно впливати на свідків, які не допитані в судовому засіданні шляхом погроз, умовлянь пропозицій, а також на потерпілу ОСОБА_3 , оскільки остання є людиною похилого віку, а також може вчинити інші кримінальні правопорушення, так як раніше неодноразово судима за корисні злочини.

Потерпіла ОСОБА_3 не прибула у підготовче судове засідання, за наданою суду заявою просила без її участі проводити судове засідання.

Обвинувачена ОСОБА_2 проти продовження строків її тримання під вартою заперечувала.

Захисник Головко В.В. проти продовження строків тримання під вартою обвинуваченої заперечувала, так як ризики не доведені прокурором. ОСОБА_2 має міцні соціальні зв`язки з родиною, має на утриманні неповнолітніх дітей, одна дитина є інвалідом, тому просила обрати інший більш м`який запобіжний захід обвинуваченій у вигляді домашнього арешту.

Захисник Жигилій П.В. та обвинувачена ОСОБА_1 проти заявленого прокурором клопотання заперечували.

Суд, заслухавши клопотання та думку осіб, які беруть участь у справі, дійшов до наступного.

Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом 2 цього Кодесу.

У ст. 178 КПК України вказані обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу і в тому числі однією із обставин є тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме за п. 5, так як обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області знаходяться інші кримінальні справи стосовно ОСОБА_2 за ст.ст. 185 ч. 3, 185 ч. 2, 357 ч. 1 КК України.

Судом розглядалась можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

Захисник Головко В.В. заявила клопотання про неможливість призначення справи для розгляду по суті та про повернення обвинувального акта прокурору, так як обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме в порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті містяться посилання на висновки експертизи (номери, дати, результати), хоча докази мають надавати суду лише на стадії судового розгляду справи по суті; в порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті подаються не передбачені КПК України відомості про слідчого, а саме надається його військове звання; не вказаний індекс місця мешкання та перебування підозрюваних, захисників, потерпілої; дані про судимості ОСОБА_2 , які вказані в обвинувальному акті є недопустимими доказами; в викладі фактичних обставин справи зазначено, що дві невідомі жінки 11.11.2019, діючи з погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої ОСОБА_3 скоїли розбійний напад на неї з метою заволодіння грошовими коштами, а в формулюванні обвинувачення зазначено, що ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 скоїли відкрите викрадення чужого майна з проникненням у житло. При цьому ОСОБА_2 не застосовуючи насильства чи погроз застосування такого, проти волі ОСОБА_3 зав`язала очі потерпілій хустиною, надавши ОСОБА_1 вільний доступ до кімнат в будинку потерпілої, в результаті чого заволоділи грошовими коштами ОСОБА_3 в розмірі 10000 грн. та особливо важливим особистим документом. Крім того, в графі про затвердження обвинувального акта прокурором вказана не існуюча посада процесуального керівника, а саме процесуальний керівник – начальник прокурор Сахновщанського відділу Первомайської місцевої прокуратури. Всі вищевказані недоліки унеможливлюють здійснення належного захисту обвинуваченої ОСОБА_2 .

Обвинувачена ОСОБА_2 підтримала клопотання захисника Головко В.В.

Захисник Жигилій П.В. також заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору на підставі того, що висунуте обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неконкретним, не чітким. Є незрозумілим як виклад фактичних обставин справи, так і формулювання обвинувачення. В формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 вказано, що остання за попередньою змовою з ОСОБА_2 проникли, представившись соціальними працівниками до житла потерпілої ОСОБА_3 , з метою заволодіння грошовими коштами останньої. При цьому ОСОБА_2 не застосовуючи насильства чи погроз застосування такого, проти волі ОСОБА_3 зав`язала очі потерпілій хустиною, надавши ОСОБА_1 вільний доступ до кімнат в будинку потерпілої, в результаті чого вони заволоділи грошовими коштами ОСОБА_3 в розмірі 10000 грн. та особливо важливим особистим документом. При цьому дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло. В чому виразилася погроза застосування насильства відносно дій ОСОБА_1 не вказано. На відміну від ОСОБА_1 дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 3 ст. 186 КК України, але ознака з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відсутня. У викладі фактичних обставин справи вказано, що дві невідомі жінки вчинили розбійний напад відносно потерпілої ОСОБА_3 . Таке обвинувачення унеможливлює якісний захист ОСОБА_1 та взагалі може бути порушенням її права на захист. При цьому захисник Жигилій П.В. підтримав клопотання захисника Головко В.В.

Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала клопотання свого захисника та захисника Головко В.В.

Обвинувачена ОСОБА_2 та захисник Головко В.В. підтримали клопотання захисника Жигилій П.В. про повернення прокурору обвинувального акта.

Прокурор Корінний Р.В. проти заявлених клопотань захисниками заперечував, посилаючись на його безпідставність, обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме має виклад фактичних обставин справи, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення. Не заперечував, що обвинувальний акт має технічні описки, які можуть бути усунуті.

Суд у справі приходить до наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти таке рішення: повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції».

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення — це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом. Разом з цим ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.

Проте, як вбачається з обвинувального акта дії обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), скоєний за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, а відносно ОСОБА_1 ще й за ознакою поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. Таким чином, суд приходить до висновку, що дійсно формулювання обвинувачення є незрозумілим з якими саме погрозами застосування насильства діяла ОСОБА_1 , якщо в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_2 проти волі потерпілої зав`язала їй очі хустиною, надавши ОСОБА_1 вільний доступ до кімнат у будинку потерпілої.

Таке посилання у формулюванні обвинувачення унеможливить зміну обвинувачення в суді стосовно даних обставини, оскільки зміна обвинувачення в суді згідно вимог ст. 338 КПК України передбачає виключно зміну правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, але не стосується викладу фактичних обставин кримінального правопорушення.

У вказаній нормі кримінального процесуального закону мова йде про можливість зміни правової кваліфікації та обсягу обвинувачення під час судового провадження. Крім того, зміна обвинувачення - це право прокурора, яким він в процесі розгляду справи може й не скористатися.

Вказані обставини, згідно КПК України, є обов`язковими вимогами стосовно змісту обвинувального акту та фактичних обставин злочину.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду. (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52, рішення від 25.07.2000 р. у справі «Маттоціа проти Італії» п. 58 та рішення від 20.07.2006 року у справі «І ОСОБА_4 та інші проти Австрії» п. 34).

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. При цьому, відповідно до ч. 5 даної статті цього Кодексу кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314 ч. 3 п. 3, 392 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Корінного Р.В. про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2 – задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 продовжити по 21 серпня 2020 року включно.

Клопотання захисника Головко В.В. та захисника Жигилій П.В. про повернення обвинувального акта прокурору – задовольнити.

Повернути прокурору обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за фактом вчинення кожною кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України.

Ухвала в частині продовження строків тримання під вартою підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченими в той же строк з моменту вручення їм копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Л. О. Якименко