Рішення № 90036658, 09.06.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 09.06.2020

Справа № 334/11155/14-ц

Провадження № 2/334/11/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Манюхіна О.О., відповідача ОСОБА_1 , її представника адвоката Тітова Віктора Анатолійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014/0999/44/02469 від 18.05.2007 року

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ «Фідобанк» звернувся із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 18.05.2007 року між Відкритим акціонерним комерційним банком «Ерсте Банк» попередне найменування, якого ВАТ АКБ «Престиж», правонаступником, якого за усіма правами та обов`язками є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/0999/44/02469 за яким відповідачу було надано кредит у сумі 60 000,00 доларів США, строком на 84 місяці з кінцевим терміном повернення 16.05.2014 року під 12,5% річних та додаткової сплати на користь Банку комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,2% від суми кредиту. Станом на 06.11.2014 року загальна заборгованість за кредитним договором склала 516 091,71 грн., з яких: борг за несплачену частину кредиту - 28 890,69 доларів США або 403 188,99 грн., прострочених нарахованих відсотків 3 520,01 доларів США або 49 124,10 грн., пеня за несвоечасну сплату кредиту та процентів - 63 778,61 грн. У квітні 2016 року Банк збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 37 268,67 доларів США або еквівалент у гривні в розмірі 951 066,38 грн., та пеню в розмірі 295 170,63 грн., яка утворилася станом на 11.03.2016 року.

У судові засідання представник позивача повідомлений належним чином неодноразово не з`являвся, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсягу.

Відповідач та її представник адвокат Тітов В.А. під час судового засідання заперечували проти позову посилаючись на те, що Позивач так і не надав на вимогу суду витребувані для проведення призначеної судово-економічної експертизи фінансово-кредитних операцій виконання, якої було доручено судовим експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру м. Києва та направленого судовим експертом клопотання про надання додаткових матеріалів, а саме: Виписки по рахункам № 22332966 та № 22387966 за період з 01.01.2010 року по дату складання розрахунків заборгованості або довідки про зміну рахунків. Крім того Відповідач зазначила, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів за кредитним договором тому для всебічного та повного розгляду справи необхідно встановити наявність та розмір заборгованості, для чого насамперед і необхідно проведення судової економічної експертизи по зазначеній справі. Умисне ухилення Банку від вчинення певних дій щодо не надання суду доказів та фактичне зловживання Позивачем своїми правами по зазначеній справі, з метою не проведення судової економічної експертизи на думку Відповідача свідчить про відсутність певних документів та фактичну відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед Банком. Надані разом із позовною заявою розрахунки Банку є односторонім документом Позивача, які не підтверджені певними первинними бухгалтерськими документами та не можуть бути належними та допустимими доказами у цій справі, а як наслідок позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, просила суд відмовити у позовних вимогах Банку.

25.08.2016 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя задоволено клопотання Відповідача та витребувано у ПАТ «Фідобанк» Меморiальнi ордери банку, квитанцiї, виписки банку щодо зарахування грошових коштiв на кредитний рахунок банку вiд Позичальника та виписки банку по погашенню одержаними коштами по кожному рахунку вiдкритому Позичальниковi по нижче вказаним платежам за період з 18.05.2007 року до 11.03.2016 року: а) прострочених вiдсоткiв на вiдкритий рахунок банком; б) поточних вiдсоткiв на вiдкритий рахунок банком; в) штрафних санкцій за несплату % в строк на відкритий рахунок банком; г) штрафних санкцій за несплату фiксованої частини кредиту; д) простроченої основної суми боргу - суми Кредиту на вiдкритий рахунок банком; е) пені за неповернення в строк Кредиту на відкритий рахунок банком; ж) суми Кредиту на відкритий рахунок банком; Первинні платiжнi документи - квитанції, платiжнi доручення та інші платiжнi документи, в тому числi платiжними картками (банкiвськi виписки); виписки по платежам банківських установ; графiки та розрахунки, тощо у розрiзi видiв платежiв; листи та інші документи по виконанню умов кредитного договору та врегулюванню заборгованості по вказаному кредитному договору станом на 11.03.2016 року.

28.02.2019 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя задоволено клопотання Відповідача та витребувано у ПАТ «Фідобанк» положення ВАТ Положення ВАТ «Бресте банк», ПАТ «Фідобанк» про кредитування фізичних осіб та кредитні продукти з усіма додатками чинне за період з 18.05.2007 року по дату складання розрахунків заборгованості. Кредитну справу позичальника ОСОБА_1 по Кредитному договору № 014/0999/44/02469 від 18.05.2007 року. Оригінал Графіку погашення до Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 014/0999/44/02469 від 18.05.2007 року. Виписки по рахункам № 22332966 та № 22387966 за період з 01.01.2010 року по дату складання розрахунків заборгованості або довідки про зміну рахунків.

ПАТ «Фідобанк» проігнорував зазначені ухвали суду та надав тільки частину документів.

24.10.2019 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-економічної експертизи.

29.01.2020 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя задоволено клопотання представника відповідача адвоката Тітова В.А. про повторне витребування доказів від ПАТ «Фідобанк» необхідних для проведення судово-економічної експертизи по цивільній справі, яку Позивач не виконав та не надав до суду жодного документу.

У березні 2020 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя повернулися матеріали цивільної справи від експертної установи Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру м. Києва із супровідним листом в якому зазначено, що проведення призначеної судом економічної експертизи не можливе у зв`язку з не наданням Банком витребуваних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення сторін, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 18.05.2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» попереднє найменування, якого ВАТ АКБ «Престиж», правонаступником, якого за усіма правами та обов`язками є ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 014/0999/44/02469.

Відповідно до умов вказаного договору Банк надав Відповідачу кредит у сумі 60000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 16.05.2014 року під 12,5% річних та додаткової сплати на користь Банку комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку в розмірі 0,2% від суми кредиту.

Повернення кредиту здійснюється Позичальником щомісячно відповідно Графіку погашення кредиту, який має назву Додаток № 1 при цьому у самому графіку не має усіх передбачених законом відомостей щодо усіх платежів за кожним платіжним періодом та сукупної вартості кредиту.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Однією з форм договору позики на підставі ст. 1054 ЦК України є кредитний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором на підставі ч. 2 ст. 1054 ЦК України застосовуються ті ж правила, що і по договору позики.

ОСОБА_1 на виконання договору кредиту зобов`язана в установлені договором строки погасити заборгованість і проценти за користування кредитом передбачені, як ст. 1048 ЦК України, так і умовами зазначеного договору.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Як зазначено у позовній заяві за розрахунками ПАТ «Фідобанк» станом на 06.11.2014 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала - 516 091,71 грн., з яких: борг за несплачену частину кредиту - 28 890,69 доларів США або 403 188,99 грн., прострочених нарахованих відсотків 3 520,01 доларів США або 49 124,10 грн., пеня за несвоечасну сплату кредиту та процентів - 63 778,61 грн. Відповідно до заяви Банку про збільшення позовних вимог станом на 11.03.2016 року кредитна заборгованість склала 37 268,67 доларів США або еквівалент у гривні в розмірі 951 066,38 грн., та пеня у розмірі 295 170,63 грн., та судовий збір у розмірі 18 693,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Первинні документи повинні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це не є можливим - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); дата і місце складання; зміст, обсяг та одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 41 Закону України «Про національний банк України» № 679-XIV від 20.05.1999 року (далі - Закон № 679-XIV) встановлено, Національний банк встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (ч. 2 ст. 56 Закону № 679-XIV).

Згідно ч. 1 ст. 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 року (далі - Закон № 2121-III) визначено, що банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Постановою Правління національного банку України № 254 від 18.06.2003 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 року за № 559/7880 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» (далі - Положення) врегульовано операційну діяльність та надано поняття первинним бухгалтерським документам та порядку їх складання.

Відповідно п. 2.11. Положення зазначено, що операції банку мають бути зареєстровані та відображені в регістрах бухгалтерського обліку в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійсненна після закінчення апеляційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані (п. 4.1. Положення).

Підставою для відображення операцій за балансовими та позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи (п. 4.2. Положення).

Первині документи мають бути складенні під час здійснення операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій формі(п. 4.3. Положення).

Відповідно п. 4.6. Положення, меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативних актів НБУ. До меморіальних ордерів належать такі розрахункові документи: Меморіальні ордери; Платіжні доручення; Платіжні вимоги-доручення; Платіжні вимоги; чеки.

Внутрішньобанківські операції оформлюються меморіальними ордерами, що складаються відповідно до нормативних актів НБУ (п. 4.7. Положення).

В пункті 4.10. Положення, визначені вимоги до первинних документів, Первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банками самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.

Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

На виконання численних ухвал суду позивачем надано лише частина документів при цьому ні оригіналів на належним чином посвідчених копій платіжних доручень та ордерів про погашення кредиту та відсотків по ньому так і не було надано суду.

Також позивач повідомив суд про неможливість надання меморіальних ордерів, квитанцій, платіжних доручень про погашення кредиту оскільки деякі з них вже знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання.

При цьому, доводи банку про те, що первинні документи знищені у зв`язку із спливом терміну їх зберігання, суд оцінив критично з огляду на те, що ще з подання позову у 2014 року позивач достеменно обізнаний про наявність судового процесу та обов`язку надання оригіналів доказів по цій справі умисно здійснив їх знищення.

Однак у розглядуваній справі на підтвердження позовних вимог банком надано лише кредитний договір, договір іпотеки та розрахунок заборгованості, який не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18).

Надані позивачем розрахунки щодо суми заборгованості по тілу кредиту та процентах не конкретизовані в зв`язку з чим суд не може перевірити доводів відповідача про порушення при здійсненні погашення кредиту в іноземній валюті.

Приймаючи до уваги, що суд не має фахових економічних знань в області бухгалтерського обліку та насамперед в області звітності та бухгалтерського обліку фінансово-кредитних операцій Банку було задоволено клопотання позивача щодо необхідності у проведенні судово-економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій з метою встановлення відповідності діючому законодавству України надання Банком кредиту (та нарахуванню відсотків, пені штрафів) і обслуговування кредиту (погашення) ОСОБА_1 .

Верховний суд України в п. 5 Постанови Пленуму «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року за № 8 роз`яснив судам, що призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

Наявність фактичної заборгованості ОСОБА_1 або її відсутності можливо було з`ясувати на підставі результатів призначеної по цій справі судово-економічної експертизи проти проведення, якої Позивач під час судових засідань не заперечував але як зазначалось вище необхідних документів для цього так суду і не надав, внаслідок чого провести вказану експертизу по вині Позивача не вдалося.

Разом з тим, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.

Позивач ПАТ «Фідобанк», використовуючи на власний розсуд надані йому диспозитивні права, звертаючись до відповідача з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, на обґрунтування своїх позовних вимог не надав суду первинних бухгалтерських документів підтверджуючих наявність відповідної суми боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов' язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу, зокрема якщо ці обставини визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Представник позивача під час розгляду справи неодноразово направляв на адресу суду заяви про розгляд справи за його відсутності, з чого суд доходить висновку про впевненість представника про наявність всіх необхідних доказів по справі, при цьому ухвала суду про витребування доказів не виконана в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звернутися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом надано позивачу реальну процесуальну можливість надати всі необхідні докази на підтвердження заявленого позову.

Сприяння судом у здійсненні однієї із сторін своїх прав призведе до легітимізації зловживанням стороною правом на подання доказів, що є неприпустимим, оскільки за своїм змістом є порушенням передбаченого у ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий судовий розгляд в контексті такого його елемента, як правова визначеність, а також - до порушення конституційної засади судочинства: рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, ст. 129 Конституції України.

В остаточному рішенні у справі Матієк проти Польщі, (§ 65), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, рівність сторін може бути порушена і тоді, коли особа має обмежений доступ до матеріалів своєї справи або ж до інших документів, що мають загальний інтерес .

Недоведення доказової бази до відома захисту може загрожувати рівності сторін (Рішення ЄСПЛ у справі Куопіла проти Фінляндії, § 38).

В іншому рішення у справі Гергіос Папагеоргіу проти Греції (2003 рік) ЄСПЛ зазначив, що отримання «оригіналів» документів (фінансових чеків) було істотним для захисту заявника. З огляду на той факт, що, всупереч неодноразовим запитам заявника, не представлення за запитом заявника доказів не було адекватним чином представлено і вивчено в ході судового розгляду, Суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд не відповідав вимогам справедливого суду.

Аналогічна позиція підтримується також в остаточному рішенні зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Зазначені недоліки могли би бути усунуті шляхом проведення судово-економічної експертизи, однак Позивач не надав суду необхідних матеріалів для її проведення.

Відповідно ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відтак, за умови ненадання позивачем доказів на обґрунтування свої позовних вимог, позбавляє суд можливості дослідили розрахунок заборгованості за даним кредитним договором, з`ясувати період нарахування відсотків та її розмір, а відтак і встановити обсяг зобов`язань між сторонами.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які підтверджують його вимоги та доходить висновку про відмову ПАТ «Фідобанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 , за його недоведеністю, що не позбавляє позивача права при наданні необхідних доказів звернутися до суду.

У звязку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог, понесені ним судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81,141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Ю.Козлова