Рішення № 90032892, 19.06.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13834/19

2/357/164/20

Категорія 82

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту з нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що вона є власником нерухомого майна, а саме земельних ділянок, житлового будинку та частки квартири. В 2017 році позивачу стало відомо, що на все належне їй майно накладено арешт, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 27.12.2012 року державною виконавчою службою Оболонського районного управління юстиції у м.Києві, в рамках виконання виконавчого листа, виданого Чернігівським районним судом Чернігівської області по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В ході перегляду вищевказаної справи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» було залишено без розгляду, а позивачем було подано заяви про закінчення виконавчих проваджень та зняття арешту з майна. Однак, листом від 04.10.2019 року начальник Оболонського районного відділу ДВС м.Київ повідомив, що виконавчий лист було повернуто стягувачу, виконавчий лист повторно не пред`являвся, а виконавчі провадження знищені за закінченням терміну зберігання, а тому підстави для зняття арешту відсутні та запропоновано ОСОБА_1 звернутись до суду з заявою про зняття арешту. Позивач просить суд зняти арешт з нерухомого майна, що їй належить, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах ВП №35366345 від 27 грудня 2012 року.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідач Оболонський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві в судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзиву, письмових пояснень, заяв чи будь-яких клопотань відповідач суду не направив.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме: земельної ділянки, площею 2,896 га, кадастровий номер 3220482900:01:005:0032, земельної ділянки, площею 2,896 га, кадастровий номер 3220482900:01:005:0031, земельної ділянки, площею 0,338 га, кадастровий номер 3220482901:02:021:0038, земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3220482901:02:021:0036, житлового будинку, загальною площею 82,4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 частку квартири, загальною площею 50,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Встановлено, що 20.09.2012 року Чернігівським районним судом Чернігівської області було ухвалено заочне рішення у справі № 2523/1684/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На виконання вказаного рішення 05.11.2012 року було видано відповідний виконавчий лист.

Встановлено, що державним виконавцем з метою виконання вказаного судового рішення, за виконавчим листом № 2523/1684/2012 було відкрито три виконавчі провадження: №44580262, 43751860, 35366345.

Встановлено, що 27.12.2012 року державним виконавцем ДВС Оболонського районного управління юстиції у м.Києві Ковальчук Т.П. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження з виконання виконавчого листа № 2/2538/879/2012, виданого 05.11.2012 року Чернігівським районним судом Чернігівської області, згідно якої накладено арешт на все майно ОСОБА_5 . (а.с. 120)

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, постановою ВДВС Оболонського РУЮ від 27.12.2012 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Встановлено, що ухвалою від 10 листопада 2015 р. заочне рішення по справі № 2523/1684/2012 було скасовано за заявою ОСОБА_1 (а.с. 19-20).

Встановлено, що 14.12.2017 року ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 було залишено без розгляду за заявою позивача в тій справі. (а.с.21)

Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Оболонського районного відділу ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві із заявами про закінчення виконавчих проваджень № 43751860, 44580262, 35366345 та просила зняти арешт з усього належного їй нерухомого майна.

З наданої суду інформації вбачається, що всі виконавчі провадження були завершені за постановами державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст. 47 (п.2 ч. 1 ст. 37 у новій редакції) ЗУ «Про виконавче провадження».

Встановлено, що листом № 54154 від 04.10.2019 року начальник Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у місті Києві надав відповідь ОСОБА_1 , що виконавчі провадження №35366345, №43751860, №44580262 перебували на виконанні, проте, в 2014 році виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Виконавчий документ повторно не пред`являвся, виконавчі провадження з 2001 по 2015 роки знищені за закінченням терміну зберігання. На думку начальника Оболонського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, підстави для зняття арешту відсутні та повідомлено про можливість звернутися до суду з заявою про зняття арешту(а.с. 28-29).

Представник позивача в судовому засіданні, підтримуючи позов, суду пояснила, що на усе майно позивача накладено арешт, у зв`язку із виконанням заочного рішення Чернігівського районного суду по справі № 2523/1684/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, хоча дане рішення суду було скасоване та вимоги до ОСОБА_1 залишені без розгляду, але ДВС не бажає знімати арешт, бо відсутнє (знищене) ВП і тому арешт на даний час безпідставно існує. Також, представник позивача зазначила, що державним виконавцем у постанові від 27.12.2012 року допущені помилки, оскільки боржником зазначено ОСОБА_5 , а не ОСОБА_1 , а ідентифікаційний код зазначений позивача, та, як результат арешт накладено саме на майно позивача ОСОБА_1 , а не ОСОБА_5 .

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів № 2, 4. 7. та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Положенням ч. 4 цієї статті передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Згідно ч. 5 цієї статті у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За положеннями ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (діючого на момент повернення виконавчого листа стягувачу) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу

державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу

(посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні держаним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого провадження до суду або іншого органу(посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про знаття арешту, накладеного на майно боржника.

Проаналізувавши вищенаведене та враховуючи те, що виконавчий лист на підставі якого виникло обтяження було повернуто стягувачу ще у 2014 році, повторно для примусового виконання він не пред`являвся стягувачем, строк пред`явлення виконавчого документу сплив, рішення на підставі якого було відкрито виконавче провадження та в рамках якого накладено арешт на майно позивача, було скасовано, а вимоги стягувача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 було залишено без розгляду, а отже ОСОБА_1 не є боржником, та підстави для продовження обмеження у вигляді арешту на усе майно позивача відсутні.

Позивач не ставить вимогу про відшкодування судових витрат.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.15, 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 12, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Звільнити з під-арешту нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), арешт було застосовано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження /серія та № 35366345 від 27.12.2012 року/, видавник : Оболонський районний відділ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, в межах виконавчого провадження №35366345, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 13446827 від 27.12.2012 року, реєстратор: Інформаційний центр Міністерства юстиції України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 24.06.2020 року.

Згідно п. 3 Розділу ХІІ ЦПК України під час дії карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений ст. 354 ЦПК України, продовжується на строк дії такого карантину.

СуддяО. Я. Ярмола