Рішення № 90030707, 25.06.2020, Київський районний суд м. Одеси

____________________

Справа № 947/9556/20

Провадження № 2/947/2540/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: звільнити майно з під арешту, скасувавши арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП № 51002360, виданий 26.04.2016, видавник: Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51974137 від 14.04.2020 15:13:36, ОСОБА_4 , Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Одеська обл.) на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; Номер запису про обтяження: 36259301 (спеціальний розділ).

Свої вимоги мотивує тим, що наявність арешту унеможливлює право володіти та користуватися належним майном, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 27.04.2020 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.

Одночасно з подачею позову, представник позивача звернувся до суду з клопотанням, в якому просить: витребувати у Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 51002360.

Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року клопотання представника позивача було задоволено в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 позовну заяву підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, натомість звернувся до суду з заявою, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязіж.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Представники відповідача Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 21 лютого 2008 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 укладений» кредитний договір № 279/2-08, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 300000 гривень на строк по 20.07.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 16% річних. 07.04.2008р. було укладено додаткову угоду №1, 10.04.2009 року додаткову угоду №2, 16.04.2009р. додаткову угоду №3, 20.08.2009р. додаткову угоду №4, 19.08.2011р. додаткову угоду №5, 20.08.2012р. додаткову угоду №6, 20.09.2012р. додаткову угоду №7, 22.11.2012р. додаткову угоду №8, 21.06.2013р. додаткову угоду №9, 13.11.2013р. додаткову угоду №10, 14.03.2014р. додаткову угоду №11, за якими було збільшено розмір кредиту до 710000 грн., встановлено відсотки 18,5% річних, та встановлено строк дії договору до 14.03.2016р.

Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 21 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір застави майнових прав № 682/2-08-ИП. Предметом застави за вказаним договором є майнові права (права володіння, користування та розпорядження) на нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:33:025:0024 та домоволодіння розташовані в АДРЕСА_1 .

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року по справі № 213/327/16-ц задоволено позов АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, ідентифікаційний код 13881479) суму заборгованості за Кредитним договором №279/2-08 від 21 лютого 2008 року у розмірі 931688,56 грн., стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО» 1000 грн.

04.04.2016 року на виконання рішення суду було видано виконавчі листи.

26.04.2016 року головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Балалайкіною Катериною Володимирівною було відкрито виконавчі провадження ВП № 51002304, ВП №51002360 з виконання виконавчих листів №213/327/16-ц.

Постановою про арешт майна боржника від 26.04.2016 року ВП № 51002304 головного державного виконавця відділу ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області Балалайкіної К.В. був накладений арешт на все нерухоме майно Скаржника.

Разом з тим, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 30.01.2015 № 67 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПОРТО-ФРАНКО» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 30.01.2015 № 19 «Про початок процедури ліквідації АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПОРТО-ФРАНКО». Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 248 від 29.12.2015 процедуру ліквідації АБ «ПОРТО-ФРАНКО» продовжено до 29.01.2018 року. Зазначена інформація опублікована в офіційному друкованому виданні «Голос України» № 20 (6024) від - 05.02.2015 року.

Після віднесення банків до категорії неплатоспроможних діяльність цих банків регулюється в тому числі спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом відповідно до ч. 1 ст. 1 встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Частиною 7 Закону передбачено, що порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно частини 6 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було визначено активи банку, що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), до яких увійшла заборгованість за кредитним договором № 279/2-08 від 21 лютого 2008 року.

В подальшому відбулися повторні електронні торги з продажу права вимоги за кредитним договором № 279/2-08 від 21 лютого 2008 року. Електроні торги оформлені протоколом електронних торгів від 25 квітня 2016 року.

28 квітня 2016 року між АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС», згідно зі ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, був укладений Договір про відступлення права вимоги №12, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за Кредитним договором № 279/2-08 від 21 лютого 2008 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 та договором застави майнових прав № 682/2-08-ИП від 21.02.2008 року.

28 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» та ОСОБА_3 , згідно зі ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, був укладений Договір про відступлення права вимоги № 3, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за Кредитним договором № 279/2-08 від 21 лютого 2008 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 та договором застави майнових прав № 682/2-08-ИП від 21.02.2008 року.

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року по справі № 213/327/16-ц замінено сторону виконавчого провадження - стягувана Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «ПОРТО- ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, ідентифікаційний код 13881479) на ОСОБА_3 .

В результаті двосторонніх домовленостей зі стягувачем було укладено мирову угоду, у виконання якої стягувач відмовився від примусового виконання виконавчих листів.

16 червня 2017 року постановою ВП № 51002360 про повернення виконавчого документа стягувачу було повернуто виконавчий лист № 213/327/16-ц - на підставі заяви стягувана ОСОБА_3 .

21 лютого 2020 року постановою державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Одеська обл. було закінчено виконавче провадження ВП № 51002304. Будь-яких стягнень у виконавчих провадженнях не відбувалось.

З метою усунення перешкод в користування належним майном ОСОБА_2 неодноразово звертався до відділу з приводу скасування арешту за закінченим виконавчим провадженням. Одна жодних дій не послідувало.

В подальшому ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовною заявою до відділів державної виконавчої служби та до стягувана про усунення перешкод у користуванні майном.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2020 року по справі № 947/3650/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та звільнено з-під арешту майно, належне на праві власності ОСОБА_2 шляхом скасування постанови головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Балалайкіної К.В. від 26.04.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29588783 від 13.05.2016) і шляхом скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. від 24.04.2018 року про арешт майна боржника (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40806290 від 25.04.2018).

Вказане рішення було направлено до виконання до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Одеська обл.

Разом з тим, замість виконання рішення суду, відділом державної виконавчої служби було внесено ще один запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_2 , на підставі постанови від 26.04.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за виконавчим провадженням ВП № 51002360, яке було закінчено ще 16.06.2017 року.

Згідно нового запису в Реєстрі від 14.04.2020 року арешт був накладений також на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборону на його відчуження, серія та номер: ВП № 51002360, виданий 26.04.2016, видавник: Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавчий документ повертається стягувану, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Виконавче провадження ВП № 51002360 було завершено державним виконавцем 16.06.2017 року, а виконавчий документ був повернутий стягувану ОСОБА_3 , на підставі письмової заяви стягувана від 20.03.2017 року, згідно п. 1 частини 1 статті 37 Закону, про повернення виконавчого документа.

За приписами ч. 1 ст. 40 Закону «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України)

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Розглядаючи справу по суті суд бере до уваги визнання позову відповідачем.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Виходячи вищевикладене та керуючись ст. ст.., 317, 319, ЦК України,ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про усунення перешкод у користуванні майно – задовольнити.

Звільнити майно з під арешту, скасувавши арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП № 51002360, виданий 26.04.2016, видавник: Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51974137 від 14.04.2020 15:13:36, ОСОБА_4 , Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Одеська обл.) на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; Номер запису про обтяження: 36259301 (спеціальний розділ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 25 червня 2020 року