Рішення № 90027282, 24.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.06.2020 р. справа №520/5660/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 30.04.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 04.05.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 04.06.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-126277-17 ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу в сумі 10.755,16 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що безпідставно підпадає під повторне справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ) і у якості фізичної особи–підприємця, і у якості самозайнятої особи – адвоката. Наголошував, що не подав заяви про взяття на облік платника ЄСВ у якості самозайнятої особи – адвоката.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ч.4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та п.4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449). Стверджував, що з кожного окремого виду професійної діяльності фізичної особи - громадянина (і у якості підприємця, і у якості самозайнятої особи - адвоката) повинен справлятись Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) безвідносно до фінансових результатів цієї діяльності.

Відзив на позов надійшов до суду 01.06.2020р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник відповідно до виданого Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва №1037 від 20.09.2002р. є адвокатом.

Водночас із цим, унаслідок проходження процедури державної реєстрації заявник з 12.06.2003р. набув правового статусу фізичної особи-підприємця.

З 01.01.2012р. заявник є платником єдиного податку 3 групи за переліками господарської діяльності: діяльність у сфері права, здавання в оренду нерухомого майна.

Докази подання заявником до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката в матеріалах справи відсутні.

20.02.2020р. Головним управлінням ДФС у Харківській області взагалі без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника було прийнято оскаржувану вимогу № Ф-126277-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 10.775,16грн. Як з`ясовано судом, фактичною підставою для прийняття контролюючим органом даного рішень послугувало судження владного суб`єкта про те, що фізичні особи - громадяни, які провадять незалежну професійну діяльність, не звільняються від сплати ЄСВ у межах саме цієї діяльності безвідносно до наявності статусу фізичних осіб-підприємців, оплати ЄСВ у якості фізичних осіб - підприємців та фінансових результатів незалежної професійної діяльності.

Вважаючи вказану вимогу контролюючого органу протиправною, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України, так і нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

При цьому, приписи Податкового кодексу України присвячені унормуванню відносин з приводу визначення категорій "самозайнята особа", "незалежна професійна діяльність", "найманий працівник" тощо, а також відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства.

Норми ж Закону №2464-VI присвячені унормуванню відносин з приводу справляння ЄСВ.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI норми даного акту права мають пріоритет у застосуванні порівняно із нормами Податкового кодексу України.

У розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, у нормах ПК України категорія «самозайнята особа» поглинає як фізичних осіб – підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, у контексті норм ПК України фізична особа - громадянин із статусом адвоката може діяти як у режимі адвоката - самозайнятої особи, так і у режимі адвоката - найманого працівника, а також у режимі фізичної особи - підприємця безвідносно до статусу адвоката та у режимі найманого працівника безвідносно до статусу адвоката.

Продовжуючи розгляд справи, суд повторно відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані нормами Закону №2464-VI.

У силу ч. 1 ст. 2 Закону № 2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування ().

Пунктами 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014р.) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, Закон №2464-VI не визначає такого платника ЄСВ, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що за загальним правилом під ознаки окремих платників ЄСВ можуть підпадати і самозайняті особи (зокрема, і адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально), а об`єктом справляння ЄСВ є дохід особи.

Однак, за спеціальним правилом п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI) у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вирішуючи даний спір, окружний адміністративний суд вважає за можливе взяти до уваги правовий висновок постанови Верховного Суду від 27.11.2019 р. по справі №160/3114/19, який полягає у тому, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою, і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Судом не виявлено обставин, які у спірних правовідносинах заважають поширити викладений правовий висновок на випадок, коли особа є не найманим працівником, за якого платником єдиного внеску є роботодавець, а здійснює підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця і виконує обов`язок по оплаті ЄСВ саме у межах підприємницької діяльності.

Саме такий аргумент викладений у тексті позову заявника.

Відповідач на спростування цього аргументу указав, що фізична особа - підприємець та самозайнята особа - адвокат є окремими і самостійними платниками ЄСВ навіть якщо це одна і та ж людина і тому повинні сплачувати ЄСВ у межах кожного і видів діяльності.

Суд вважає, що таке тлумачення норм Закону №2464-VI суперечить самій меті запровадження солідарної системи пенсійного (соціального) страхування, згідно з якою одній людині від Держави належить виплата лише однієї пенсії.

Окрім того, при розгляді даної справи судом також враховано, що спірні правовідносини є подібними до предмету у зразковій справі №520/3939/19 (провадження № Пз/9901/10/19), і у постанові від 02.09.2019р. по якій Верховним Судом було указано, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску – фізичної особи-підприємця (п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах заявник не подавав до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката або у якості фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Доказів невиконання заявником обов`язку з оплати ЄСВ у якості ФОП - платника єдиного податку контролюючий орган до суду не подав.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Натомість, наведені приватною особою доводи не відкидають гіпотетично припустимої можливості існування в умовах реальної дійсності.

Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про відсутність у нього обов`язку одночасно сплачувати єдиний внесок і як фізична особа-підприємець, і як самозайнята особа, тобто здійснювати платіж у подвійному розмірі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Між тим, у спірних правовідносинах такі порушення спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування рішень контролюючого органу.

Підтверджений судовим розглядом факт реальності існування рішення контролюючого органу, факт невідповідності закону цього рішення та факт створення цим рішенням негативних наслідків для заявника зумовлює необхідність задоволення позову шляхом скасування спірної вимоги.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №Ф-126277-17 від 20.02.2020р. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10.775,16грн.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко