Рішення № 90027178, 24.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 р. Справа № 480/2504/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2540/20 за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач, СОВ ФСЗ інвалідів) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" (далі по тексту - відповідач, ТОВ "СУМИФАРБА"), в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 38 381,25 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 11,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не виконаний встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 15.04.2020 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 38381,25 грн. та нараховану пеню в розмірі 11,51 грн. Але вказана сума відповідачем в добровільному порядку не сплачена, тому позивач просить її стягнути в судовому порядку.

Ухвалою суду від 01.06.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3338/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін з 25.06.2020, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що зазначило, що обов`язок товариства зі створення робочих місць не супроводжується обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Відповідач подавав до Сумського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН (інформація про попит на робочу силу (вакансії), які містили інформацію про вільні робочі місця, в т.ч. і осіб з інвалідністю. Таким чином, в період з травня 2018 по квітень 2020 центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів та мав можливість у 2019 р. направляти відповідних осіб до відповідача для подальшого працевлаштування. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано.

Тому відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 23-25).

У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача та зазначив, що відповідач в 2019 році обмежився виконанням обов`язків, передбачених ч.3.ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» лише в частині надання державній службі зайнятості інформації, що підтверджено копіями звітності про попит на робочу силу (вакансії), форма №3-ПН, з якими відповідач звертався до Сумського міського центру зайнятості. Позивачем проведено аналіз звітів за Ф-ЗПН, поданих відповідачем, з огляду на це виникають питання щодо забезпечення роботодавцем соціальних гарантій осіб з інвалідністю, а саме низький рівень заробітної плати за вакансією «Охоронних об`єкта» (тобто нижче ніж встановлено Законом України «Про бюджет на 2019рік»), а також незрозуміло який режим роботи за вищезазначеною вакансією «робота у нічний час» і «неповний робочий час». Оскільки за роботу у нічний час відповідно до чинного законодавства України працівники отримують підвищену оплату, тобто більшу ніж завлено роботодавцем. Підвищена оплата за роботу у нічний час відноситься до державних норм з оплати праці, які є обов`язковими для застосування підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та фізичними особами, які використовують найману працю. Просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 75-77).

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.02.2020 відповідачем поданий до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 0 (а.с.6).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд зазначає, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2019 року ТОВ "СУМИФАРБА" подавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до центру зайнятості 10.01.2019 р., 11.02.2019 р., 11.03.2019 р., 12.04.2019 р., 13.05.2019 р., 10.06.2019 р., 11.07.2019 р., 09.08.2019 р., 10.09.2019 р., 10.10.2019 р., 11.11.2019 р., 10.12.2019 р., 30.04.2020 р., що підтверджується копіями відповідних звітів форми №3-ПН, де вказувалося про наявність одного вільного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів (слюсар з ремонту колісних транспортних засобів) (а.с. 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67).

Таким чином, з урахуванням положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд дійшов висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, тому в діях ТОВ "СУМИФАРБА" не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2019 році, а відтак на нього не може бути покладено обов`язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.

Щодо адміністративного господарських санкцій та пені суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначалося вище, ТОВ "СУМИФАРБА" у 2019 році інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об`єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскільки товариством вчинені всі залежні від нього дії для працевлаштування інвалідів, то в діях відповідача відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2019 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИФАРБА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя С.В. Воловик