Рішення № 90027008, 25.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2065/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

17.04.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 /позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області/відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14359-СГ від 21.12.2019 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Пальчиківської (Кіровської) сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Пальчиківської (Кіровської) сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту у відповідності до поданого ОСОБА_1 клопотання від 26.11.2019;

- стягнути витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від № 14359-СГ від 21.12.2019 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з посиланням на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що в оскаржуваному наказі не наведено жодної передбаченої Земельним кодексом України підстави для відмови, а лише зазначено, що подане на розгляд клопотання не відповідає вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, без будь-якої конкретизації даної невідповідності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2065/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01.06.2020 до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву /а.с. 23-27/, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що згідно з даними публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач передана до земель комунальної власності, а тому Головне управління не має повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, а клопотання подане до неналежного суб`єкта.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

28.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області із клопотанням від 26.11.2019 (вхідний номер Е-19238/0/25-19) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 29/. До клопотання позивачем було додано: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 30/; копії документів, що посвідчують особу (паспорта та ідентифікаційного номеру).

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 28/.

Не погодившись з наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, 28.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області із клопотанням від 26.11.2019 (вхідний номер Е-19238/0/25-19) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 29/. До клопотання позивачем було додано: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 30/; копії документів, що посвідчують особу (паспорта та ідентифікаційного номеру).

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 28/.

Суд зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам чи генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана останньою земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доводи відповідача щодо того, що згідно з даними публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач передана до земель комунальної власності, а тому Головне управління не має повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, а клопотання подане до неналежного суб`єкта, не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, тому у даній справі вказані доводи не приймаються судом до уваги. Не надано таких доказів відповідачем і до матеріалів справи.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14359-СГ від 21.12.2019 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу позовних вимог про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Пальчиківської (Кіровської) сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту у відповідності до поданого ОСОБА_1 клопотання від 26.11.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене вище, зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови, у даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.11.2019 (вхідний номер Е-19238/0/25-19 від 28.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Водночас, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Пальчиківської (Кіровської) сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту у відповідності до поданого ОСОБА_1 клопотання від 26.11.2019 слід відмовити, оскільки зазначення відповідачем загального посилання на норму закону як на підставу для відмови у наданні позивачу відповідного дозволу свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду клопотання позивача, а тому підстави для задоволення позову в цій частині на даний час відсутні.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн /а.с. 5/.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору повністю у розмірі 840,80 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд встановив, що 31.03.2020 між гр. ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір №31/03 про надання правничої допомоги /а.с. 12-13/.

Позивач до позову надав: - копію звіту № 14/04 від 14.04.2020 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом /а.с. 14/ в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 3420,00 грн, у тому числі: проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування наказу, а також зобов`язання вчинити певні дії - 270,00 грн; вивчення та аналіз доказів наданих клієнтом, відомостей, які містяться на Публічній кадастровій карті України - 450,00 грн; підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Вивчення та застосування практики ЄСПЛ - 900,00 грн; формування правової позиції у позовній заяві відповідно до закону та установленої судової практики, написання позовної заяви, виготовлення її копій та копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи -1800,00 грн. Також позивачем надано копію квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 14.04.2020 /а.с. 15/.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін;

- позовна заява фактично складена на чотирьох аркушах;

- до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору, паспорт та реєстраційний номер облікової картки платника податків; клопотання позивача від 26.11.2019, наказ відповідача №14359-СГ від 21.12.2019, договір про надання правничої допомоги від № 31/03 від 31.03.2020, звіт № 14/04 від 14.04.2020, квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ордер;

- позов носить немайновий характер.

Матеріали справи не містять доказів консультування позивача щодо необхідності отримання додаткових доказів, а також збору документів для справи представником позивача.

Крім того, вжиття адвокатом дій щодо виготовлення попій позовної заяви та копій всіх документів, що додаються до неї не належить до жодного з видів професійної правничої допомоги, що визначені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому не підлягає врахуванню.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат сплачених адвокату ОСОБА_2 , який здійснював підготовку та складання позовної заяви у заявленому розмірі 3420,00 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звітах переліком.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (юридична адреса: вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 14359-СГ від 21.12.2019 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.11.2019 (вхідний номер Е-19238/0/25-19 від 28.11.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатну приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ.

Суддя С.О. Удовіченко