Рішення № 90026766, 25.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 р. № 400/1564/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів - фермерського господарства "Чапаєва" про визнання наказів від 11.03.2020 р. № 5066/0/14-20-СГ, № 5067/0/14-20-СГ, від 13.03.2020 р. № 5345/0/14-20-СГ неправомірними; зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів - фермерського господарства "Чапаєва" з позовними вимогами про:

- визнання неправомірними накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою від 11.03.2020 року за № 5066/0/14-20- СГ, № 5067/0/14-20- СГ та від 13.03.2020 року за № 5345/0/14-20-СГ, щодо відведення земельних ділянок орієнотовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність громадянам України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 який являється головою Фермерського господарства «ЧАПАЄВА»;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА" - ОСОБА_1 на підставі державного акту, який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Микорлаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо Підведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в метках території Бурилівськоі сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА" - ОСОБА_1 на підставі державного акту який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Миколаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівськоі сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА"- ОСОБА_1 на підставі державного акту який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Микорлаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 07.02.2020 року позивачі будучи членами фермерського господарства "ЧАПАЄВА" реалізуючи своє право на приватизацію земельної ділянки звернулись з клопотанням до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, розташованих в межах території Бурилівськоі сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, в межах земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_1 . Однак, наказами від 11.03.2020 року за № 5066/0/14-20- СГ, № 5067/0/14-20- СГ та від 13.03.2020 року за № 5345/0/14-20-СГ відповідач протиправно позивачам відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. З огляду на таке, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви із зазначенням адреси електронної пошти позивача 1 ( ОСОБА_1 ); із зазначенням засобу зв`язку та адреси електронної пошти позивача 2 ( ОСОБА_2 ); із зазначенням засобу зв`язку та адреси електронної пошти позивача 3 ( ОСОБА_3 ); із зазначенням офіційної електронної адреси відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; із зазначенням на боці кого, виступає третя особа з обґрунтуванням того, яким чином рішення суду може вплинути на права і обов`язки цієї особи; інформації про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.

27.04.2020 року за вх. №8962 через канцелярію суду від позивача до суду надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви разом із копією уточненого адміністративного позову для суду та відповідача.

Так, відповідно уточненої позовної заяви, яка надана на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2020 року позивачі усунули недоліки позовної заяви шляхом зазначення у ній адресу електронної пошти позивача 1 ( ОСОБА_1 ); зазначення адреси електронної пошти позивача 2 ( ОСОБА_2 ); зазначення адреси електронної пошти позивача 3 ( ОСОБА_3 ); із зазначенням офіційної електронної адреси відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; із зазначенням на боці кого, виступає третя особа з обґрунтуванням того, яким чином рішення суду може вплинути на права і обов`язки цієї особи; інформації про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.04.2020 року, судом продовжено позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви до 20.05.2020 року.

07.05.2020 року через канцелярію суду від позивачів до суду надійшла належним чином оформлена позовна заява із зазначенням засобу зв`язку позивача 2 ( ОСОБА_2 ); із зазначенням засобу зв`язку позивача 3 ( ОСОБА_3 ).

Ухвалою від 12.05.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1564/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03.06.2020 року за вх. № 11226 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, вважіє спірні накази правомірними, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України до клопотання додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Зазначив, що частиною 1 статті 32 Земельного кодексу України встановлено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Аналогічні норми містяться у статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», тобто передача земельної ділянки у власність є можливою лише за умови наявності у члена фермерського господарства земельної ділянки на праві постійного користування. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Представник позивачів в судове засідання, призначене 10.06.2020 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене 10.06.2020 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання позивачів задовольнив та ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Миколаївської області від 03.04.1992 року № 9 громадянину ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 11 га для ведення селянського господарства, що розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримав Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6.

Згідно із Статутом фермерського господарства «Чапаєва», вбачається, що ОСОБА_1 є головою фермерського господарства, а членами господарства є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів членів фермерського господарства «ЧАПАЄВА» від 11.02.2020 року вирішено, розпаювати між членами господарства та в подальшому приватизувати земельну ділянку площею 11,0 га, що розташована за межами населеного пункту на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, між членами Фермерського господарства «ЧАПАЄВА», а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом отримання у приватну власність у розмірі земельної частки (паю).

Частки (пай) для кожного члена фермерського господарства є рівнозначними та відповідно до довідки Держгеокадастру у Кривоозерському районі Миколаївської області від 15.01.2020 року, середній розмір земельної частки паю по Бурилівській сільській раді Кривоозерського району Миколаївської області, становить 4,41 умовних кадастрових гектара.

Голова ФГ "ЧАПАЄВА", надав нотаріально посвідчену згоду на вилучення земельної ділянки, що належить йому на праві довічного успадкованого володіння землею для подальшої передачі у власність членам фермерського господарства"ЧАПАЄВА".

07.02.2020 року членами фермерського господарства «ЧАПАЄВА» подано до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області заяви, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) членам господарства земельних ділянок в середньому розмірі земельної частки (паю) на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області для ведення фермерського господарства, що надана у постійне користування для ведення сільського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , який являється головою Фермерського господарства «ЧАПАЄВА» на підставі державного акту на право постійного користування землею, який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Микорлаївської області від 03 квітня 1992 році № 9.

До заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою були додані документи, а саме: копії паспорту; копії довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; засвідчені копії Державного акту; копії статуту фермерського господарства «ЧАПАЄВА»; копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копія протоколу загальних зборів членів ФГ «ЧАПАЄВА» від 11.02.2020 року № 1; довідка відділу у Кривоозерськомурайоні Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.01.2020 року №9 42/174-20; копія довідки відділу у Кривоозерськомурайоні Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.02.2020 року № 43/114-20; копія витягу з ДЗК про земельну ділянку; викопіювання; нотаріально засвідчена згода на виділення користувачем земельної ділянки.

11.03.2020 року наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 5066/0/14-20-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки серед долучених до клопотання матеріалів, копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не містить дати реєстрації, яка свідчить про його реєстрацію у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею.

11.03.2020 року наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 5067/0/14-20-СГ ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки серед долучених до клопотання матеріалів, копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не містить реєстраційного номеру та дати реєстрації, яка свідчить про його реєстрацію у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею.

13.03.2020 року наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 5345/0/14-20-СГ ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки серед долучених до клопотання матеріалів, відсутні документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (ст. 118 Земельного кодексу України, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року № 584 «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві).

Не погоджуючись з наказами Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 11.03.2020 року № 5066/0/14-20-СГ, № 5067/0/14-20-СГ, від 13.03.2020 року № 5345/0/14-20-СГ, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Органом, уповноваженим державою здійснювати дані функції виступає Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин - Держгеокадастру України.

Відповідно до пункту 4.13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відповідно до покладених на нього завдань, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах Миколаївської області.

Згідно п. “а” ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

За приписами ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В оскаржуваних рішеннях Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не наведено жодної з підстав, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

У випадку ОСОБА_2 , підставою для відмови стала відсутність інформації у трудовій книжці про досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (ст. 118 Земельного кодексу України, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року № 584 «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві).

Суд звертає увагу, що хоча частина 6 статтті 118 Земельного кодексу України й містить вимогу про надання документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, то частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що ненадання таких документів, не може бути підставою для відмови у наданні дозволу.

Відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мотивована тим, що серед долучених до клопотання матеріалів, копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не містить реєстраційного номеру та дати реєстрації, яка свідчить про його реєстрацію у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею.

Фермерське господарство "Чапаєва", як вбачається зі статуту господарства, створено за рахунок вказаної вище земельної ділянки, яка надана у користування засновнику господарства - ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами вказаного ФГ "Чапаєва".

Отже, зазначена земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством «ЧАПАЄВА», яке й було створене для цілей, визначених Статутом юридичної особи, а саме для ведення фермерського господарства з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, згідно якої визначено, що після укладений договору тимчасового користування землею, в тому числі на умовах постійного користування, фермерське господарство реєструється у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

На час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки на праві постійного користування та створення ФГ "ЧАПАЄВА” (1995р.) діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року № 2009-ХІІ(далі - Закон № 2009-ХІІ), яким визначалися правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні".

Земельним кодексом України (в редакції від 18.12.1990 року), зокрема, ст. 6 було передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства. Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 20.12.1991 року селянське (фермерське) господарства є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Згідно ч.5 вказаної статті, на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавстві України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно приписів ст.6 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передатися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населиними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - 100 гектарів ріллі.

Відповідно ч.1 та ч. 2 ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі; на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Таким чином, без одержання Державного акта та державної реєстрації ФГ «ЧАПАЄВА» не набуло б статусу юридичної особи, а тому твердження відповідача, що копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не містить дати реєстрації, яка свідчить про його реєстрацію у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею, є безпідставними.

Крім того, як вбачається з Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, він зареєстрований у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею під № 6.

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий ОСОБА_1 не був зареєстрований у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що передача у власність земельної ділянки можлива лише тій самій особі, якій земельна ділянка передана раніше у користування, оскільки в оскаржуваних наказах підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою такої підстави не зазначено.

В свою чергу, мотивами відмови слугувало те, що копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не містить дати реєстрації, яка свідчить про його реєстрацію у Книзі записів державних актів право довічного успадковуваного володіння землею та відсутні документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі .

Водночас, Фермерське господарство "Чапаєва", як вбачається зі статуту господарства, створено за рахунок вказаної вище земельної ділянки, яка надана у користування засновнику господарства - ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами вказаного ФГ "Чапаєва".

Отже, зазначена земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством «ЧАПАЄВА», яке й було створене для цілей, визначених Статутом юридичної особи, а саме для ведення фермерського господарства з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

Право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність членами фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель, наданих їм раніше у користування закріплено у наведених вище ст.32 ЗК України та у ст.13 Закону України «Про фермерське господарство».

На час створення ФГ «ЧАПАЄВА» ні ЗК України 1990 року, ні Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», ні інші законодавчі акти не містили норм, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування у розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало ФГ в особі його голови. Такого порядку не існує і на сьогодні.

Таким чином, для створення селянського (фермерського) господарства право отримати земельну ділянку мала тільки особа, яка була засновником фермерського господарства, тобто голова, а не його члени. Законодавством України, яке діяло на час отримання ФГ «ЧАПАЄВА» земельної ділянки не було передбачено закріплення права власності чи права користування на землю за кожним членом фермерського господарства, яке користується цією землею.

Разом з тим, норми чинного Земельного кодексу України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Таким чином, суд доходить висновку, що накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою від 11.03.2020 року за № 5066/0/14-20- СГ, № 5067/0/14-20- СГ та від 13.03.2020 року за № 5345/0/14-20-СГ, є незаконними.

Щодо доводів відповідача про втручання в його дискреційні повноваження, суд виходить з такого:

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанови Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 р. у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 р. № К/800/17306/16, від 29.09.2016 р. № К/800/17393/16, від 17.12.2015 р. № К/800/13317/15 та № К/800/32134/15).

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 р. у справі № К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 р. по справі № 806/2208/17.

На переконання суду, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Європейський суд з прав людини у справі "Класс та інші проти Німеччини" зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до п. 4 ч. 2 якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Враховуючи відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проектів землеустрою з підстав, не передбачених ст. 118 ЗК України, суд вважає, що правильним способом захисту порушених прав позивачів є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивачів та надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

При цьому, покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням повноважень іншого суб`єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Позивачі правомірно очікували на розгляд їхніх заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та отримання позитивного рішення.

В абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 наголошується, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

До того ж, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів - фермерського господарства "Чапаєва" про визнання наказів від 11.03.2020 р. № 5066/0/14-20-СГ, № 5067/0/14-20-СГ, від 13.03.2020 р. № 5345/0/14-20-СГ неправомірними; зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою від 11.03.2020 року за № 5066/0/14-20- СГ, № 5067/0/14-20- СГ та від 13.03.2020 року за № 5345/0/14-20-СГ, щодо відведення земельних ділянок орієнотовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність громадянам України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 який являється головою Фермерського господарства «ЧАПАЄВА».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА" - ОСОБА_1 на підставі державного акту, який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Микорлаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо Підведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в метках території Бурилівськоі сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області; за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА" - ОСОБА_1 на підставі державного акту який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Миколаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 та надати дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,41 умовних кадастрових га, у власність для ведення фермерського господарства в межах території Бурилівськоі сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, за рахунок земельної ділянки площею 11,00 га, яка надана у постійне користування засновнику та члену фермерського господарства "ЧАПАЄВА"- ОСОБА_1 на підставі державного акту який видано на підставі рішення Кривоозерської Ради народних депутатів Кривоозерського району Микорлаївської області від 03 квітня 1992 році № 9, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 6.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 840, 80 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 840, 80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, пунктом 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.06.2020 року.

Суддя Г.В. Лебедєва