Рішення № 90026673, 23.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003164

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Терлецького О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 №Ф-2167-58 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 27.08.1999 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 2009 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. 10.06.2019 за місцем роботи позивача надійшла постанова Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 30.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка винесена при примусовому виконанні вимоги Головного управління ДФС у Львівській області №Ф-2167-58 від 06.02.2019. При цьому, позивач стверджує, що вимогу №Ф-2167-58 від 06.02.2019 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 18276, 72 грн він не отримував. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.07.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що на дату формування вимоги №Ф-2167-58 від 06.02.2019 позивач знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення. Крім цього, вказує на те, що в ІС “Податковий блок” в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.01.2019 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код кваліфікації доходів бюджету 71040000) становила 18276,72 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704 грн), за 2018 рік – 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн). Разом з цим, представник відповідача зазначає, що на даний час суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу. На підставі викладеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні таких відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом 2017-2018 років та отримання інших доходів, крім як від трудової діяльності як найманим працівником. Зазначає, що з 18.12.2012 єдиний внесок за нього регулярно нараховує і сплачує роботодавець. Тому вважає, що подвійне стягнення єдиного внеску шляхом прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску з неотриманого позивачем доходу від підприємницької діяльності, якої він не здійснює, не відповідає критерію пропорційності. Крім цього, позивач вказує на те, що відповідачем не надано доказів наявності будь-якої із підстав для обчислення єдиного внеску, яка зазначена в ч. 3 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 23.09.2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Постановою Верховного суду від 18.03.2020 року по справі №1.380.2019.003164 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року скасовано. Справу №1.380.2019.003164 направлено на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 30.03.2020 прийнято до розгляду справу №1.380.2019.003164 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу та призначено у справі підготовче засідання на 30 квітня 2020 року.

01.06.2020 позивачем подано до суду письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких він зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування , як найманий працівник. Згідно довідки вих.№8 від 19.06.2019 року Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установок України, позивач прийнятий на роботу в Дирекцію з 18.12.2012 року згідно наказу №135-к і працює по теперішній час. Вважає, що його роботодавець зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок. Формою ОК-7 підтверджується факт сплати єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску за місяць.

02.06.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву за вх.№27655, в якому він зазначає, що заборгованість позивача у сумі 18276,72 грн. по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування підтверджується даними зворотного боку облікової картки платника податків станом на 31.01.2019 року. Таким чином, Головне управління ДФС у Львівській області вважає вимогу №Ф-2167-58 на суму 18276,72 грн. законною та обґрунтованою.

30.04.2020 підготовче засідання відкладено на 02.06.2020 року.

02.06.2020 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати замінено відповідача у справі на Головне управління ДПС у Львівській області та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23.06.2020.

Позивач у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

22.06.2020 на електронну адресу суду позивачем надіслано клопотання за вх.№5760ел про розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

23.06.2020 представником позивача подано клопотання за вх. №31369 про розгляд справи без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно довідки вих.№8 від 19.06.2019 Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установок України, позивач прийнятий на роботу в Дирекцію з 18.12.2012 року згідно наказу №135-к і працює по теперішній час. Вказане підтверджується копією трудової книжки (а.с.212-215).

Формою ОК-7 підтверджується факт сплати Дирекцією з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установок України за позивача ЄСВ (а.с.167-168).

Згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку у ГУ ДФС у Львівській області.

Згідно інтегрованої картки платника податку для фізичних-осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 31.01.2019 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 18276,72 грн.

У зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, 06.02.2019 року відповідачем сформовано спірну вимогу №Ф-2167-58, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити 18276,72 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2167-58 від 06.02.2019 року, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18).

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 з 18.12.2012 року по даний час працює на посаді завідувача відділу з експлуатації - Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установок України, тобто з 2012 року є найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7) (а.с.21-22).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установок України судом не встановлено та відповідачем не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що податковим органом не підтверджено наявність підстав для сплати позивачем єдиного соціального внеску, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2167-58 від 06.02.2019 року підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав та при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував рішення органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб`єктом владних повноважень.

Позов слід задоволити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2167-58 від 06.02.2019 року.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.14, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2167-58 від 06.02.2019 року.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.06.2020.

Суддя Крутько О.В.