Рішення № 90026624, 25.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1874/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, відповідно до якого позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.03.2005 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України (Біловодський РВ УМВС України в Луганській області). З 07.11.2015 по 12.03.2019 позивач проходив службу в Національній поліції України (Біловодський ВП ГУНП в Луганській області).

Наказом начальника ГУНП України у Луганській області від 11.03.2019 № 205 о/с позивача було звільнено з 12.03.2019, зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” - за власним бажанням. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 14 років 00 місяців 10 днів.

Позивач є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (посвідчення учасника бойових дій серії МВ № 029890 від 04.04.2016).

Станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. На думку позивача, така бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки суперечать положенням Закону, тому порушує права позивача.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що 29.05.2020 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив таке (а.с.23-27).

Зі змісту частини 1 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному Законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у частині 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку (яка відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» складається з щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки).

Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільненні «щорічну чергову оплачувану відпустку».

До інших видів відпусток, які надаються поліцейському, що вказані у частині 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», застосовуються норми законодавства про відпустки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», законодавство про відпустки складається з Конституції України, Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю України (КЗпП України), інших законів та інших нормативно-правових актів.

З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) не є щорічною відпусткою з огляду на:

- закріплення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки в окремій статті КЗпП (ст. 77-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни»);

- розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» цього Закону).

Додаткова оплачувана відпустка не належить до щорічних відпусток, перелік яких встановлено пунктом 1 статті 4 Закону «Про відпустки» в зв`язку з тим, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» № 426-VIII від 14 травня 2015 року статтю 162 доповнено до розділу III з «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях.

Отже вищевказана відпустка надається за конкретний календарний рік зі збереженням заробітної плати; не переноситься та не продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника; не надається за минулий рік та не може бути поділена на частини. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначаються за погодженням між працівником і роботодавцем.

Із частиною 1 статті 83 КЗпП України кореспондуються положення частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи ОСОБА_2 І групи.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України «Про відпустки» передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону про відпустки), та на порядок надання такої відпустки не поширюються.

У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Таку думку виразило Міністерство соціальної політики України у листі від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16.

Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 11.03.2019 №205 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядок № 260 від 06 квітня 2016 року.

На підставі вищенаведеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, у зв`язку з необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіями документів: паспорта громадянина України, карткою платника податків, посвідченням учасника бойових дій серії МВ №029890 від 04 квітня 2016 року, відповідно до якого позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9-11).

Згідно з довідкою відповідача, позивач з 01.03.2005 проходив службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції України на посадах атестованого складу (а.с.42).

Відповідно до витягу з наказу № 205 о/с від 11.03.2019 «По особовому складу» капітана поліції Сіпакова ОСОБА_3 (0122193), старшого дільничого офіцера поліції сектору превенції Біловодського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 12.03.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 14 років 00 місяців 10 днів (а.с.12).

З довідки Біловодського відділу поліції від 24.02.2020 № 1878/111/47-2020 вбачається, що позивач за період з 07.11.2015 по 12.03.2019 у додаткових відпустках із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій не перебував (а.с.13,14).

Довідкою від 21.05.2020 №395/111/22-2020 управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області підтверджено, що грошова компенсація за невикористані дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки позивачу не надавалась, у зв`язку з відсутністю в УФЗБО ГУНП наказу для здійснення вказаної виплати (а.с.29).

З довідки від 21.05.2020 №396/111/22-2020 управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області вбачається, що позивачу при звільненні 15.03.2019 було сплачено грошове забезпечення (в т.р. грошова компенсація за невикористані 6 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки) за березень у сумі 5489,39 грн та одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 41709,37 грн (а.с.34).

З довідки Біловодського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20.05.2020 №4978/111/47-2020 вбачається, що з приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки позивач не звертався (а.с.40).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтєю 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону №580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 94 Закону №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов`язку.

Доводи позивача, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом України «Про відпустки» є помилковими.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 у справі № 2а-5178/12/1470.

Крім того, в постанові від 13.06.2018 в справі № 545/1881/16 Верховним Судом було зроблено правовий висновок, що «06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77-І Кодекс законів про працю України та статтею 16-І Закон України «Про відпустки», а також внесено зміни до п. 12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону.

В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.

Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.

Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки…».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 не може враховуватись до спірних правовідносин, оскільки положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом №580-VІІІ та Порядком №260, які не передбачають можливості виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.

Навіть посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» не дають законодавчих підстав для задоволення позову.

Так, останнім законом такий вид відпустки не віднесено до щорічних (розділ ІІ цього Закону), оскільки стаття 16-2 міститься не в розділі ІІ, а в розділі ІІІ Закону України «Про відпустки». При цьому приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено обов`язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій відсутні, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 31 березня 2020 року в справі № 808/2122/18 Верховним Судом в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У відповідності до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян