Рішення № 90026622, 25.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1882/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі ГТУЮ у Луганській області або відповідач), третя особа – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 працювала в ГТУЮ у Луганській області з 26.05.2017 по 28.12.2019. На момент звільнення займала посаду заступника начальника Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти – начальник відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Луганській області.

Відповідно до наказу ГТУЮ у Луганській області від 10.12.2019 № 1558/к позивача звільнено з посади з 28.12.2019 у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

При звільненні позивачу відповідно до наказу від 10.12.2019 № 1558/к було виплачено лише компенсацію за невикористані дні відпусток. При цьому, відповідачем не виплачено вихідну допомогу при звільнені у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Оскільки відповідачем не було виплачено вихідну допомогу при звільненні у зв`язку з ліквідацією державного органу, позивач вбачає також право на стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки належних виплат.

На підставі викладеного просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з ліквідацією державного органу;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 22149,94 грн;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної позивачу вихідної допомоги в сумі 90660,24 грн.

Ухвалою суду від 13.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.05.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 02.06.2020 надано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого зазначено наступне (а.с.43-51).

Відносини, які виникають у зв`язку з проходженням державної служби, регулюються положеннями Кодексу законів про працю України лише в тому випадку, коли вони (ці відносини) не врегульовані спеціальним Законом, тобто Законом України «Про державну службу».

Редакція статті 87 Закону, яка діяла до 25.09.2019, передбачала виплату державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільнені на підставі пункту 1 частини 1 вказаної статті, а саме скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Однак, до вказаного Закону було внесені зміни, які чинні на момент звільнення позивача, та якими законодавець відокремив підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Частиною 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Тобто, законодавець чітко визначає випадки, коли саме при припиненні державної служби з ініціативи суб`єкту призначення державному службовцю виплачується вихідна допомога.

Натомість, позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу (пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону).

Пункт 1 та пункт 1-1 частини 1 зазначеної статті (у відповідності до якого було звільнено позивача), не є тотожними, а вмотивовано відокремленими законодавцем підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Тобто, у випадку ліквідації державного органу виплата вихідної допомоги законом не передбачена, про що зазначив законодавець, прямо обмеживши коло працівників, кому така допомога передбачена.

Тому, на думку відповідача, вихідна допомога виплачується державному службовцю лише у випадку його звільнення з підстав, які передбачені пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону.

Щодо вимоги про визнання бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Луганській області, зазначив, що наказом голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 10.12.2020 №1558/К “Про звільнення ОСОБА_1 ” останню звільнено з посади заступника начальника Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти начальника відділу державної реєстрації нормативно правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Луганській області, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 закону України “Про державну службу”, скоротивши строк попередження про звільнення до 27 грудня 2019 року.

Цим же наказом визначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 травня 2018 року по 25 травня 2019 року тривалістю 13 календарних днів, за період роботи з 26 травня 2019 року по 28 грудня 2019 року тривалістю 18 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як державному службовцю, за 2018 рік тривалістю 03 календарних дні.

Позивач ознайомився з наказом 10.12.2020, про що свідчить її власноручна розписка.

Позивач у встановленому порядку наказ Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 10.12.2020 № 15558/К, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого Управлінням фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив.

Отже, з боку відповідача відсутня протиправна бездіяльність, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача не визначена сплата вихідної допомоги при звільненні, а позивач, в свою чергу, з таким наказом погодилась та його не оскаржила.

Таким чином, до позивача, як державного службовця, не підлягала застосуванню стаття 44 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача не було правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги. Без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога позивача, на думку відповідача, є передчасною.

Зауважив, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

З огляду на те, що позивачем не заявлено вимоги про стягнення заробітної плати, останнім порушено термін на звернення до суду.

На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Від представника третьої особи – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) через канцелярію суду 04.06.2020 надійшли пояснення щодо позовної заяви, які за змістом аналогічні викладеному відповідачем відзиву та згідно яких представник третьої особи просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.60-68).

Ухвалою суду від 13.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 16.06.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 23.06.2020 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-74 КАС України, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Головному територіальному управлінні юстиції з 26.05.2017 по 28.12.2019, що підтверджується трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 (а.с.8-15).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 10 грудня 2019 року № 1558/к, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнена з посади заступника начальника Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти – начальник відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Луганській області 28.12.2019 (а.с.7).

При звільненні відповідно до наказу від 10 грудня 2019 року № 1558/к ГТУЮ у Луганській області не було виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 13.01.2020 № 7 заробітна плата позивача у жовтні 2019 року склала 22204,12 грн, а у листопаді 2019 року – 17974,78 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1030,23 грн, середньомісячна заробітна плата 22149,94 грн (а.с.7 зворотній бік).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За приписами частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на пункт 1 частин першої статті 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.

Разом з тим, як зазначалося судом вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме Кодекс законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Відповідно до приписів пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів Українивід 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповіднавиплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множеннясередньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках,передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплати допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ОСОБА_1 звільнена з посади 28.12.2019, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це жовтень та листопад 2019 року.

Відповідно до довідок Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 13.01.2020 № 7 та від 25.05.2020 № 35 заробітна плата позивача у жовтні 2019 року склала 22204,12 грн, а у листопаді 2019 року – 17974,78 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1030,23 грн, середньомісячна заробітна плата 22149,95 грн (а.с. 7 зворотній бік, 57).

Таким чином, вихідна допомога позивача розраховується наступним чином: ((22204,12 грн + 17974,78 грн/39 відпрацьованих робочих днів за жовтень та листопад 2019 року) * (43 робочих дня за жовтень та листопад 2019 року/2 місяці)) = 22149,94 грн.

Відтак вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню шляхом стягнення з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 22149,94 грн.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з огляду на факт невиплати вихідної допомоги, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У зв`язку з цим суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку із працівником.

Відповідно до довідок Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 13.01.2020 № 7 та від 25.05.2020 № 35, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1030,23 грн.

При цьому, розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає за період з 29.12.2019 (наступний день після звільнення) по день ухвалення рішення по справі – 25.06.2020.

Кількість робочих днів за період з 29.12.2019 по день ухвалення судового рішення 25.06.2020 становить 122 днів, відповідно на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 125688,06 грн (1030,23х122).

Правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не підлягає застосуванню у даній справі з таких підстав.

Предметом позову у справі № 820/1119/16 було стягнення з прокуратури Донецької області на користь позивача несплаченої суми вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП у відповідному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суди виходили з того, що позивача було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - Закон № 1697-VII), яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим позивач не набув права на її отримання, оскільки її виплата зовсім не передбачена спеціальним Законом № 1697-VII.

Предметом позову у даній адміністративній є стягнення з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, виплата якої була передбачена статтею 87 Закону України «Про державну службу» як спеціального (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Як наслідок, обставини та норми права, якими урегульовані відносини у справі № 820/1119/16, не співпадають з обставинами та нормами права, якими урегульовано відносини у даній справі.

Також суд зазначає, що частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII, якою державному службовцю гарантована виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, наявна в Законі з дати набрання ним чинності з 01.05.2016.

Натомість, частину першу статті 87 Закону № 889-VIII доповнено пунктом 1-1 (ліквідація державного органу) згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019.

При цьому пункт 1-1 безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Закон № 889-VIII не містить будь-якої заборони застосування положень частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 1747,40 грн, які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, третя особа – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області (ідентифікаційний код 34941884, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, буд. 22) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у розмірі 22149,94 грн (двадцять дві тисячі сто сорок дев`ять гривень 94 коп) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення даного рішення у розмірі 125688,06 грн (сто двадцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 06 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1747,40 (одна тисяча сімсот сорок сім гривень 40 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян