Ухвала суду № 90018629, 12.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53714/19-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., перевіривши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матушевського Юрія Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі 757/53714/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна про визнання недійним договору дарування квартири та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка 08.10.2019 передана судді Ільєвій Т.Г. для вирішення питання про відкриття провадження.

21.10.2019 було відкрито провадження по вказаній справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Так, в рамках вказаної справи, 03.12.2020 представником позивача ОСОБА_1 - адвоката Матушевського Юрія Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі 757/53714/19-ц .

В обґрунтування заяви, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 з ОСОБА_3 (прізвище від попереднього шлюбу ОСОБА_3 ) перебуває у шлюбі з 02 червня 1990 року, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб, виданого Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

З 1992 року подружжя «Озерових» постійно проживає в Німеччині, за час перебування в шлюбі ними було придбано нерухоме майно в Україні, в тому числі і квартира АДРЕСА_1 .

Так, згідно з договором купівлі продажу від 23.03.2011 року подружжям було придбано 3-х кімнатну квартиру, яка розташована в АДРЕСА_2 загальною площею 80,70 кв.м., при цьому покупцем нерухомості в договорі купівлі-продажу зазначено відповідача - ОСОБА_3 .

У зв`язку з тим, що відповідач-2 не визнає права власності позивача на - майна, набутого з ним в шлюбі і не бажає в добровільному порядку поділити вказане майно, позивач вимушений звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Під час підготовки позовної заяви представнику позивача стало відомо, що 3-х кімнатна квартира, яка розташована в АДРЕСА_2 загальною площею 80,70 кв.м 07 серпня 2018 року без відома та згоди позивача відчужена шляхом укладення договору дарування на ім`я ОСОБА_2 , у якого в 2011 році була придбана подружжям за договором купівлі-продажу від 23.03.2011 року.

Так, представник позивача зазначає, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу квартири, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, 3-х кімнатна квартира в АДРЕСА_3 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності Відповідачкою на вказані об`єкти нерухомого майна набуте під час шлюбу з Позивачем, а на підставі статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Проте, як вбачається з інформаційної довідки №190676245 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 21.11.2019 в 2018 році відповідач-2, здійснила незаконне відчуження квартири на користь відповідача-1 без відома та згоди позивача.

Таким чином, як зазначає представник позивача, оскільки ОСОБА_3 незаконно здійснила відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 без відома та згоди позивача, у позивача є обґрунтовані побоювання щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту на квартиру) може унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача, у випадку відчуження ОСОБА_2 спірної квартири до прийняття рішення у справі та якщо рішенням суду буде визнано недійсним договір дарування квартири та визнано право власності на - частину квартири за позивачем.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до п.п. 3.3 п. 3 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 накладання заборони щодо відчуження за спадковим договором, договором довічного утримання (догляду), застави (іпотеки), а також при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, проводиться шляхом вчинення посвідчувального напису на всіх примірниках договору або свідоцтва про право на спадщину.

П.п. 4.1 п. 4 глави 15 розділу ІІ вказаного Порядку передбачає, що накладання заборони щодо відчуження майна реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів. Про накладені заборони щодо відчуження робиться запис в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.

Заявником обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи предмет даного позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, суд прийшов до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Строк дії заходів забезпечення позову передбачено ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України, зокрема: у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення; у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову; у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Матушевського Юрія Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі 757/53714/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна про визнання недійним договору дарування квартири та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя -задовольнити.

Накласти арешт на 3-х кімнатну квартиру, яка розташована в АДРЕСА_2 (шістдесят один), яка перебуває у власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до вирішення справи по суті.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки: платника податків в Україні НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 тел. НОМЕР_3 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідачі:

ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки: платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки: платника податків в Україні НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 тел. НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з моменту її проголошення.

Строк пред`явлення для виконання ухвали три роки.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Т.Г, Ільєва