Ухвала суду № 90015690, 23.06.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2-з/490/94/2020 Справа № 490/282/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Миколаївська міська рада про встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом розподілу, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно частки у праві власності на житловий будинок, що ОСОБА_1

18.06.2020 року представник позивача - адвокат Коренко Т.В. надала суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить заборонити проведення будь-яких будівельних робіт та пов`язаних із ними підготовчих дій та на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, за вказаною вище адресою готуються підготовчі роботи під будівництво - спил дерев та риття фундаменту, у звязку з зазначеним порушує права позивача, і є ймовірність, що відповідач побудує там житловий будинок чи нерухому споруду, що перешкоджатиме визначенню порядку користування земельною ділянкою.

Протоколом передачі справи раніше визначеному складі суду від 18.06.2020 р., заяву передано судді Гуденко О.А.

Згідно з ч. 3 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно доч.1ст.150ЦПК Українипередбачено,що позовзабезпечується: 1)накладенням арештуна майнота (або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб; 2)забороною вчинятипевні дії; 3)встановленням обов`язкувчинити певнідії; 4)забороною іншимособам вчинятидії щодопредмета споруабо здійснюватиплатежі,або передаватимайно відповідачевічи виконуватищодо ньогоінші зобов`язання; 5)зупиненням продажуарештованого майна,якщо поданопозов провизнання прававласності наце майноі прозняття знього арешту; 6)зупиненням стягненняна підставівиконавчого документа,який оскаржуєтьсяборжником усудовому порядку; 7)передачею речі,яка єпредметом спору,на зберіганняіншим особам,які немають інтересув результатівирішення спору; 8)зупиненням митногооформлення товарівчи предметів; 9)арештом морськогосудна,що здійснюєтьсядля забезпеченняморської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Ч. 1 ст.151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц Верховний Суд, зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих документів, позивач не зазначив будь-яких відомостей, підтверджених доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а надані суду фотознімки не дають можливості однозначно ідентифікувати її як таку, на якій проводяться будівельні роботи.

При цьому суд додаково враховує, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка є співласником квартири в багатоквартирному житловому будинку, в якому знаходиться щонайменше 9 квартир, власники 4-х з яких їй взагалі не відомі, і не є учасниками справи.

Натомість в своїй заяві позивачка взагалі не наводить відомостей, ким саме вчиняються дії, про заборону яких вона заявляє вимоги.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За такого, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Суд роз`яснює заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.

Керуючись ст. ст. 149, 151, 153 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів.

СУДДЯ О. А. ГУДЕНКО