Рішення № 89998721, 15.06.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2492/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "VLADI", м. Харків до Фізичної особи-підприємця Безп`ятого Дениса Григоровича, м. Харків про стягнення 607268,04 грн. за участю представників:

позивача - Солодянкіної І.Д., наказ № 160 - к від 28.09.2018 року;

відповідача - Колобова Л.В., договір про надання правової допомоги від 27.08.2019

року, Безп`ятого Д.Г., паспорт,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "VLADI" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Безп`ятого Дениса Григоровича, в якій просить стягнути основний борг в сумі 537043,16 грн., 3% річних у розмірі 15643,01 грн., інфляційні втрати в сумі 54581,87 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки (видатковими накладними).

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору в сумі 9109,03 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27.08.2019 року на 10:30 год.

27.08.2019 року відповідач подав відзив (вх.№ 20336), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що він спірні видаткові накладні не підписував та товар за ними не отримував, а між сторонами взагалі не виникали господарсько-правові відносини, оскільки відносини між позивачем та відповідачем не врегульовані відповідним письмовим договором.

05.09.2019 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 21139), в якій зазначив, що спірні накладні були підписані відповідачем особисто.

16.09.2019 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№21940), в яких зазначив, що надані позивачем письмові докази, а саме видаткові та податкові накладні не відповідають вимогам процесуального закону, зокрема ст.ст. 76-79 ГПК України та нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

03.10.2019 року позивач подав додаткові письмові пояснення (вх.№ 23721), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

07.10.2019 року відповідач подав пояснення (вх.№ 23908), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2019 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса, провадження у справі 922/2492/19 зупинено.

Судовий експерт звернувся до господарського суду Харківської області з клопотанням про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (вх. №4471 від 18.11.2019 року).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.11.2019 року було поновлено провадження у справі № 922/2492/19, продовжено строк проведення підготовчого провадження до 24.12.2019 року, призначено судове засідання для розгляду клопотання судового експерта на 02.12.2019 року на 11:50 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.12.2019 року, у зв`язку з неявкою відповідача та не надання ним витребуваних судом документів, підготовче засідання у справі № 922/2492/19 відкладено на 12.12.2019 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.12.2019 року провадження у справі 922/2492/19 зупинено, матеріали справи № 922/2492/18 разом з наданими сторонами документами направлено до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

12.02.2020 року матеріали справи 922/2492/18 разом із повідомленням експерта про неможливість надання висновку надійшли на адресу господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.11.2019 року було поновлено провадження у справі № 922/2492/19, призначено підготовче засідання на 02.03.2020 року на 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.03.2020 року закінчено підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 30.03.2020 року на 10:30 год.

Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2020 року, з метою дотримання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, суд відклав розгляд справи № 922/2492/19.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2020 року, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, розгляд справи по суті призначено на 18.05.2020 року на 11:30 год.

Протокольною ухвалою від 18.05.2020 року судове засідання відкладено на 15.06.2020 року 10:30 год.

У судовому засіданні 15.06.2020 року відповідач подав клопотання про долучення матеріалів до справи (вх.№ 13384), клопотання про витребування доказів (вх.№13383) та клопотання про виклик свідків (вх.№ 13382).

Дослідивши зазначені вище клопотання відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено та чи підлягає він відновленню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 року у справі №5/452/06.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду ще у серпні 2019 року.

Про обставини позовних вимог були відомі відповідачу із тексту позовної заяви та доданих до неї документів, які він отримав засобами поштового зв`язку (оскільки на вимогу процесуального закону позовну заяву з доданими до неї документами було надіслано на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення у цінний лист).

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У даному разі, відповідачем разом із відзивом у строк, встановлений ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідного клопотання про витребування доказів подано не було, як і клопотання про долучення матеріалів до справи та клопотання про виклик свідків.

Окремо суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" не було запроваджено змін до статей 80, 81 ГПК України, а тому вони є чинними у редакції на даний час та є обов`язковими до виконання для учасників справи.

Згідно з вимогами частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 129 Конституції України закріплено принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому дотримання вимог процесуального закону є обов`язковим елементом для усіх учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд наголошує, що справа розглядається вже майже рік, тому відповідач мав достатньо часу для подання доказів, в обґрунтування своїх заперечень, та/або клопотань для їх витребування. При цьому прийняття судом нових доказів призведе до необґрунтованого затягування судового процесу.

За таких обставин, суд залишає без задоволення клопотання відповідача про долучення матеріалів до справи (вх.№ 13384) та про витребування доказів (вх.№13383).

Щодо клопотання про виклик свідків (вх.№ 13382), суд зазначає, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (ч. 1 ст. 89 ГПК України).

У даному випадку немає заяв свідків, а отже підстави для виклику свідків відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2020 року підтримав позов та відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2020 року підтримав відзив, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд встановив такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "VLADI"(позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Безп`ятим Денисом Григоровичем (відповідач, покупець) було укладено договір поставки у спрощеній формі шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, а саме виставлення рахунків на оплату товару.

Відповідно до видаткових накладних:

- від 20 серпня 2018 року № РН-2144;

- від 21 серпня 2018 року № РН-2145;

- від 22 серпня 2018 року № РН-2146;

- від 23 серпня 2018 року № РН-2147;

- від 27 серпня 2018 року № РН-2148;

- від 10 жовтня 2018 року № PH-2476 (далі разом - видаткові накладні) (том 1, а.с. 15-20) позивач поставив (передав у власність) відповідачу товар (пледи, ковдри в асортименті) на загальну суму 586462,98 грн. Відповідач прийняв товар у власність, про що свідчать підписані ним видаткові накладні.

Відповідачем з метою оплати вартості товару, поставленого відповідно до зазначених вище видаткових накладних, було проведено наступні платежі:

- 31.08.2018 року сплатив 9000,00 грн., 4419,82 грн. з яких позивач зарахував у погашення боргу за накладною №2144 від 20.08.2018 року, іншу частину в погашення богу за попередньою поставкою;

- 29.11.2018 року сплатив 30000,00 грн., які позивач зарахував в погашення боргу за накладною №2144 від 20.08.2018 року;

- 19.12.2018 року сплатив 15000,00 грн., які позивач зарахував в погашення боргу за накладною №2144 від 20.08.2018 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (том 1, а.с. 34-36).

Таким чином, позивач виконував взяті на себе зобов`язання згідно з домовленостями та своєчасно постачав товар, проте відповідач сплачував кошти за поставлений товар не в повному обсязі, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 537043,16 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв`язку.

Таким чином, поставка товару позивачем та його отримання відповідачем свідчить про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст. 205 ЦК України.

Отже, твердження відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин не відповідають дійсності.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами природою є договором купівлі - продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У видаткових накладних не вказано строку оплати отриманого товару, тому суд виходить з того, що відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Проте, відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 49419,82 грн. (4580,18 грн. позивач зарахував в погашення богу за попередньою поставкою), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 537043,16 грн.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Також в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, що строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач 537043,16 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 537043,16 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про те, що він видаткові накладні не підписував та товар за ними не отримував, а між сторонами взагалі не виникали господарсько-правові відносини, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, у даному спорі позивач має підтвердити поставку товару на користь відповідача, подавши відповідні докази, а відповідач у разі подання позивачем таких доказів має їх спростувати.

Позивачем подано видаткові накладні, на яких міститься підпис, візуально схожий на підпис Фізичної особи-підприємця Безп`ятого Дениса Григоровича.

Беручи до уваги наявність суперечностей щодо належності підписів, проставлених на видаткових накладних у графі "Отримав", саме ФО-П Безп`ятому Денису Григоровичу , суд, з власної ініціативи, ухвалою від 07.10.2019 року призначив у справі судову почеркознавчу експертизу.

12.02.2020 на адресу господарського суду Харківської області надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку у зв`язку з не наданням відповідачем вільних зразків його почерку та не сплатою останнім вартості експертизи.

Таким чином, експертиза не була проведена внаслідок бездіяльності відповідача, хоча суд неодноразово нагадував останньому про необхідність оплати експертизи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що відповідачем не спростовано факт підписання видаткових накладних саме Безп`ятим Денисом Григоровичем , а тому суд вважає цей факт доведеним.

Щодо тверджень відповідача про те, що надані позивачем письмові докази, а саме видаткові накладні, податкові накладні не відповідають вимогам процесуального закону, зокрема ст.ст. 76-79 ГПК України та нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні, а саме, серпень-жовтень 2018 року) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на той же час):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній до 26.05.2017);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (пункт 2.4 в редакції, чинній до 26.05.2017);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15).

Суд наголошує, що видаткові накладні містять всі обов`язкові реквізити та особистий підпис відповідача в графі отримання. При цьому слід зазначити, що підписання Відповідачем (покупцем) накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У відзиві та запереченнях відповідач наголошує на тому, що він вважає видаткові накладні незаконними, оформленими з порушенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без зазначення конкретних порушень, що на його думку свідчить про неотримання товару.

Фактично відповідач наголошує на нереальності господарських операцій з придбання у позивача товарів. Позиція відповідача ґрунтується на припущенні, що товар не був поставлений, оскільки сторони не уклали договір поставки в письмовій формі, а відповідач під час отримання товару у видаткових накладних не зазначив належним чином, що саме він є матеріально відповідальною особою ФО-П Безп`ятого Дениса Григоровича та має право на приймання товару від його імені; що відповідач не здійснив накладення на супровідний документ штампа з вказівкою дати, номера штампа, кількості й суми прийнятого товару, проте не надає суду доказів, що у нього взагалі є такий штамп, а також положення про порядок використання такого штампа, не надає зразка штампа який він проставляє на супровідних документах під час отримання товарів від постачальників. Також відповідачем не надається перелік матеріально відповідальних осіб, які мають право отримувати товар від його імені із зазначенням зразків підпису, він також не надає пояснень, з підтверджуючими письмовими доказами за що він перераховував грошові кошти зі свого рахунку на розрахунковий рахунок позивача, оскільки, за його словами відповідач ніколи не вступав із позивачем у господарські відносини, не надає довідки з банків, де відкриті розрахункові рахунки на його ім`я, з яких здійснювались оплати на рахунок позивача з інформацією про те, хто окрім відповідача має право на управління його рахунком.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" наявність особистого підпису дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів не може заперечувати господарської операції. На цьому наголошував Верховний суд України в постанові від 29.04.2015 року у справі №903/676/141.

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2019 року у справі №915/905/16 погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною підтверджується наявністю особистого підпису фізичної особи-підприємця на цій накладній.

Крім того, Верховний Суд у зазначеній вище постанові зазначив, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Суд враховує, що одночасно зі складанням видаткової накладної, у позивача виникає податкове зобов`язання з ПДВ, дохід та дебіторська заборгованість покупця по оплаті товару, який вказано у видатковій накладній. Податкова накладна складається на дату виникнення податкових зобов`язань постачальника (продавця) та є одним із документів, що підтверджує здійснення господарської операції.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, (пункт 1.1. статті 1 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю (відповідачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно із п.11 розд. XX Податкового кодексу України з 01.05.2015 реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру ПДВ в одній накладній/розрахунку коригування.

Податкова накладна складається та заповнюється в порядку та по формі, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року №1307, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за № 137/28267 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1. Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п.12. Порядку у разі постачання товарів/послуг отримувачу (покупцю), який не зареєстрований як платник податку (у нашому випадку ФО-П Безп`ятий Денис Григорович не є платником податку на додану вартість), та у разі складання податкової накладної за щоденним підсумком операцій у графі ''Отримувач (покупець)'' зазначається ''Неплатник", а у рядку "Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)" проставляється умовний НІН "100000000000", рядок "Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта" не заповнюється.

Відповідно до п.18. Порядку податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

За приписами п.20. Порядку усі податкові накладні скріплюються електронними цифровими підписами посадових осіб платника податку та електронним цифровим підписом (за наявності), що є аналогом відбитка печатки постачальника (продавця). Податкова накладна не скріплюється електронними цифровими підписами (печаткою) отримувача (покупця) товарів/послуг.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

На виконання вимог діючого податкового законодавства України на підтвердження здійснення господарської операції із поставки товару відповідачу позивач склав податкові накладні:

- № 187 від 20.08.2018 на загальну суму 135848,59 грн. з урахуванням ПДВ;

- № 188 від 21.08.2018 на загальну суму 105799,80 грн. з урахуванням ПДВ;

- № 189 від 22.08.2018 на загальну суму 130710,13 грн. з урахуванням ПДВ;

- № 190 від 23.08.2018 на загальну суму 107947,20 грн. з урахуванням ПДВ;

- № 191 від 27.08.2018 на загальну суму 98 039,28 грн. з урахуванням ПДВ;

- № 61 від 10.10.2018 на загальну суму 8 117,98 грн. з урахуванням ПДВ, та зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію податкової накладної ДФС в ЄРПН (том 1, а.с. 21-33).

За таких обставин, заперечення відповідача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв`язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві, що порушує умови ч.1 ст. 74 ГПК України, за приписами якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України гарантовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Суд, перевіривши розрахунки позивача, зазначає, що останній неправомірно здійснив нарахування інфляційних втрат з жовтня 2018 року за видатковою накладною від 10.10.2018 року, оскільки такі нарахування повинні починатись з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з листопада 2018 року. Крім того, розрахунок інфляційних втрат містить арифметичні помилки.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 50824,20 грн., а вимога про стягнення 3% річних в сумі 15643,01 грн. є законною, правомірною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "VLADI" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру позовних вимог.

На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Безп`ятого Дениса Григоровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "VLADI" (код 31236643, вул. Олександра Шпейєра, 18, м. Харків, 61157) основний борг в сумі 537043,16 грн., 3% річних у розмірі 15643,01 грн., інфляційні втрати в сумі 50824,20 грн. та судовий збір у сумі 9052,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.06.2020 року.

Суддя О.В. Смірнова