Рішення № 89998330, 23.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 640/3173/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - КСВ ЗСУ) з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 97 851,56 грн. та зобов`язання нарахувати та виплатити зазначену компенсацію без оподаткування зазначеної суми податком з доходів фізичних осіб та військовим збором.

Позивач зазначає, що проходив військову службу в Командуванні Сухопутний військ Збройних Сил України та наказом Командувача СВ ЗСУ №2149 від 07 серпня 2018 року (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу частини, знятий з усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК м. Києва. Цим же наказом на підставі рапорту позивача призначено здійснити виплату грошової компенсації за не отримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Також позивачу видано довідку від 06 серпня 2018 року №186 про вартість речового майна, що належить до видачі, яка складає 97 851,56 грн., але ні у день звільнення, ні у подальшому компенсацію не виплачено.

Посилаючись на те, що відповідачем проявлено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті належної при звільнення компенсації за не отримане речове майно, використавши усі способи досудового врегулювання питання, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

Від відповідача 27 березня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що довідка про вартість речового майна видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони станом на 1 січня поточного року, при цьому обов`язковою умовою для виплати компенсації є подання письмової заяви (рапорту), яку позивачем не подавалося. Оскільки відсутні підстави для видачі відповідного наказу, то і компенсація позивачу не може бути виплачена. У задоволенні позову відповідач просить відмовити.

У свою чергу 19 квітня 2019 року позивачем подані письмові пояснення щодо аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Згідно наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 липня 2018 року №414 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 5 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07 серпня 2018 року №149 позивача виключено зі списків особового складу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, а також всіх видів забезпечення.

Відповідно до зазначеного наказу від 07 серпня 2018 року №149 визначено, що грошову компенсацію за не отримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби позивач отримає відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07 серпня 2018 року №149.

Також позивачу надано довідку про вартість речового майна, що належить до виплати №186 від 06 серпня 2018 року, виходячи з якої сума грошової компенсації складає 97 851,56 грн.

Зазначена грошова компенсація ОСОБА_1 не виплачена, що не заперечується відповідачем.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (зі змінами та доповненнями), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального орган), територіальною підрозділу, закладу, установи, організації (даті - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Згідно статті 91 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку).

Згідно пункту 5 Порядку, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з відповідним додатком.

Таким чином, статтею 91 Закону України, пунктом 3 Порядку прямо передбачено право військовослужбовця на отримання грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у разі його звільнення з військової служби.

Більше того, право на грошову компенсацію, мають лише військовослужбовці, які звільняються з військової служби, або члени сім`ї та утриманці такого військовослужбовця, у разі його загибелі, якщо вони не отримали речове забезпечення під час військової служби.

Оцінюючи посилання відповідача на відсутність відповідної заяви (рапорту) щодо виплати компенсації за не отримане речове майно, та відповідно відсутність підстав для видачі відповідного наказу про нарахування та виплату, суд зазначає, що виходячи зі змісту наказу Командувача СВ ЗСУ від 07 серпня 2018 року №149 відповідний рапорт позивачем подавався та зазначений у підставах видачі наказу, а окрім того текст зазначеного наказу містить посилання, що грошову компенсацію за не отримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби ОСОБА_1 отримає відповідно до наказу від 07 серпня 2018 року №149.

Отже, суд приходить до переконання, що позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі 97 851,56 грн., що підтверджується довідкою від 06 серпня 2018 року №186, а відповідач проявляє протиправну бездіяльність, не нараховуючи та не виплачуючи зазначену компенсацію.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.10.2018 року у справі №813/1280/17, від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 24.10.2018 року у справі 803/963/17, від 17.01.2019 року у справі №822/2309/17 та інших.

Аналогічні положення містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України», «Сук проти України», а саме: реалізація особою права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного та встановлених під час розгляду обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, у зв`язку з чим вбачає правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

У даному випадку позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується також копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4, тому звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат,з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки у даній справі відсутні підтвердження понесення витрат, суд відносить їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2.Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації вартості не отриманого під час проходження військової служби майна.

3.Стягнути з Командування Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого під час проходження військової служби речового майна в сумі 97851,56 грн. (дев`яносто сім тисяч вісімсот п`ятдесят одна грн. 56 коп.).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 , рнокпп НОМЕР_3 .

Відповідач : Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105), адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 19, код ЄДРПОУ 22991037.

Суддя Н.М. Клименчук