Рішення № 89998328, 23.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 640/5941/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної

в місті Києві державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач, Управління праці та соцзахисту населення Деснянської РДА у м. Києві) та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №35-539 від 20 березня 2019 року, оформлене листом, про відмову встановити ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_1 зазначений статус з дати подання заяви до Управління праці та соцзахисту населення Деснянської РДА у м. Києві та видати посвідчення з написом «посвідчення інваліда війни» й нагрудний знак «Ветеран війни-інвалід».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 12 березня 2019 року звернувся до Управління праці та соцзахисту населення Деснянської РДА у м. Києві з письмовою заявою щодо встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, проте отримав відмову листом від 20 березня 2019 року №35-539, зокрема, з тих підстав, що довідки щодо участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення особи до формувань Цивільної оборони та усіх відомостей про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З відмовою відповідача позивач не згоден, стверджує, що відмова Управління праці та соціального захисту населення у наданні статусу, видачі посвідчення інваліда війни та відповідного нагрудного знаку є протиправною, оскільки позивач є особою, яка виконувала роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, та якій встановлено статус особи, яка стала інвалідом внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, при цьому, необхідність надання будь-яких документів на підтвердження залучення до формувань цивільної оборони законодавством не передбачено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, вирішено розгляд справи провадити суддею одноособово, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

У визначений судом строк відзиву, доказів, а також інших заяв, клопотань пояснень чи інших документів від відповідача не надійшло. При цьому копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено судом відповідачу згідно реєстру 12 квітня 2019 року. Окрім того, відповідача належним чином повідомлено про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду відповідного повідомлення.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, врахувавши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 12 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соцзахисту населення Деснянської РДА у місті Києві із заявою про надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, з врученням посвідчення інваліда війни згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та нагрудного знаку «Ветеран війни-інвалід», оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986-1988 роках, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 17 лютого 1999 року, і став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

В додаток до вказаної заяви додано: копію паспорта громадянина України, копію трудової книжки,копію посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС, копію довідки про втрату працездатності, копію довідки МСЕК.

Листом від 20 березня 2019 року №35-539 Управління праці та соцзахисту населення Деснянської РДА у м. Києві повідомило позивачу, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При цьому довідки щодо участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення особи до формувань Цивільної оборони та усіх відомостей про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не дають правових підстав для визначення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Також у листі зазначено, що надані позивачем документи ґрунтуються не на документальному факті залучення, а на підставі загальних нормативних, офіційних документів і матеріалів Чорнобильської АЕС, а отже не можуть бути підставою для встановлення факту участі у ліквідації аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони.

Ураховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що визначити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення на підставі наданих документів неможливо, оскільки надані документи не підтверджують обставин залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Незгода позивача із відмовою відповідача зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою) цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, необхідними умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Стаття 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі по тексту - Положення №302, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».

Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення №302 «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язковою умовою для видачі посвідчення інваліда війни та відповідного нагрудного знаку є наявність у особи статусу інваліда війни.

Чинне на момент аварії на Чорнобильській АЕС законодавство з питань Цивільної оборони, зокрема Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Наявні у справі докази, зокрема: посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 17 лютого 199 року; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КИ-1 №078689, виданої 26 січня 2004 року, якою ОСОБА_1 встановлено з 19 січня 2004 року другу групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; експертний висновок №1284 від 21 квітня 1998 року, яким визначені захворювання та діагнози ОСОБА_1 ; копія трудової книжки НОМЕР_2 (ксерокопія неякісна, деякі записи, штампи та печатки нечитабельні), довідка №3526 від 03 липня 1990 року про періоди роботи позивача, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах, аварійний маршрутний лист №10-313; довідка №2029 від 26 травня 1994 року про отримані позивачем дози опромінення; наказ №2с від 19 квітня 1985 року «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» підтверджують лише факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Отже, наведені обставини та документальні докази свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС законом також передбачено наявність обов`язкової умови, щодо участі такої особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Документи, додані позивачем до заяви про видачу посвідчення інваліда війни, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах, однак, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у наданні статусу інваліда війни, видачі відповідного посвідчення та нагрудного знаку.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі №279/2285/16-а.

Суд також враховує, що направлення позивача на виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи оформлене документами, які перераховані вище, однак, у таких документах відсутні посилання на участь ОСОБА_1 у формуваннях Цивільної оборони СРСР, у зв`язку з чим за наявності тільки наданих позивачем до матеріалів справи доказів, відсутні правові та достатні підстави для встановлення такого факту судом.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що за даних обставин підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 відсутні.

Водночас, у разі зібрання позивачем додаткових доказів, він не позбавлений можливості повторно звернутися до органів соціального захисту населення із заявою про встановлення статусу інваліда війни.

Під час розгляду та вирішення даної справи суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Як встановив суд у даній справі, позивачем не надано доказів, які б підтверджували обставини його безпосередньої участі у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок про недоведеність позовних вимог є обґрунтованим.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з того, що позивач відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як особа, віднесена до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 109183 від 17 лютого 1999 року.

Окрім того відповідно до положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позову, підстави для розподілу судових справи у даній справі відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: 02232, м. Київ, вул. Закревського, будинок 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611, тел. +380445304222.

Суддя Н.М. Клименчук