Рішення № 89997956, 18.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18.06.2020р. справа №520/2832/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Коломійцева А.Ю., представника відповідача - Прокоп"єва К.Є., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Харківського обласної організації Всеукраїнського об`єднання "Свобода" (далі за текстом - заявник) до Харківської міської ради провизнання протиправним та нечинним рішення, -

встановив:

Позов прийнято до розгляду ухвалою від 03.03.2020 року.

Судові засідання у підготовчому провадженні призначались на 17.03.2020 р., 18.03.2020 р., 06.04.2020 р., 28.04.2020 р., 14.05.2020 р., 18.06.2020 р.

У перелічених засіданнях були розв`язані клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи на сторони позивача - Українського інституту національної пам`яті, заява заявника про зміну позовних вимог, клопотання відповідача про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі, заява про зміну підстав позову, клопотання відповідача про призначення військової експертизи.

Представники учасників справи надали пояснення про те, що правові позиції сторін (як вимоги позову, так і заперечення проти позову) сформульовані остаточно, усі доводи наведені, а докази подані.

Тому 18.06.2020 р. року судом була постановлена усна ухвала із занесенням про протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження і перехід до розгляду по суті того ж дня, 18.06.2020 р.

Суть спору полягає у відповідності закону рішення органу місцевого самоврядування про присвоєння об`єкту топоніміки міста - проспекту - ім`я Маршала Жукова.

Позивач, Харківська обласна організація Всеукраїнського об`єднання «Свобода» (далі за текстом - заявник, ВО, Об`єднання), у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) заявив вимогу про визнання протиправним та нечинним рішення Харківської міської ради від 26.02.2020р. №2075/20.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що ОСОБА_1 входив до складу Президіуму Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу та обіймав посаду Міністра оборони СРСР, а тому його ім`я не може використовуватись для назв об`єктів топоніміки. Стверджував, що ці обставини є загальновідомими і унеможливлюють присвоєння ім`я ОСОБА_2 такому об`єкту топоніміки міста як проспект.

Відповідач, Харківська міська рада (далі за текстом – орган місцевого самоврядування, владний суб`єкт, адміністративний орган, Міська рада), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що використання імені Маршала Жукова підпадає під виключення із загальної заборони за п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 09.04.2015р. №317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" як видатного військового керівника часів Другої Світової Війни, діяльність якого пов`язана з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Об`єкт топоніміки, відносно найменування якого слався даний спір (далі за текстом – Об`єкт), початково мав назву вулиці Стадіонної.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 12.01.1983р. №11 цьому Об`єкту була присвоєна назва - вулиця імені 60-річчя Союзу Радянських Соціалістичних Республік (а.с.96-97 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 14.02.1990р. №29 цьому Об`єкту була присвоєна назва - проспект ім. Маршала Жукова (а.с.89 т. 1).

Як з`ясовано судом, приводом надання Об`єкту саме такого найменування послугувала ініціатива ветеранів Великої Вітчизняної Війни і праці, до складу яких входили, у тому числі, і герої Радянського Союзу.

Документальною підставою надання Об`єкту саме такого найменування послугувала складена завідуючим відділом культури міськвиконкому біографічна довідка про ОСОБА_1 (а.с. 93-94; далі за текстом – Біографічна довідка).

Із тексту даної довідки випливає, що ОСОБА_1 , зокрема, з лютого 1955р. по жовтень 1957р. очолював Міністерство оборони Союзу Радянських Соціалістичних Республік, улітку 1944р. очолював І Український фронт.

Розпорядженням Голови Харківської обласної державної адміністрації від 17.05.2016р. №181 Об`єкту була присвоєна назва - проспект Петра Григоренка.

Рішенням Харківської міської ради від 19.06.2019р. №1667/19 «Про розгляд електронної петиції» Об`єкту була присвоєна названа - проспект Маршала Жукова.

Назване рішення було скасовано Харківським окружним адміністративним судом у межах справи №520/6394/19.

У період 19.11.2019р.-18.12.2019р. (згідно з текстом відповідного подання, а.с.41, абз.3)/19.11.2019р.-19.01.2020р. (згідно з текстом рішення Харківської міської ради від 26.02.2020р. №2075/20) відбулось громадське обговорення з приводу присвоєння Об`єкту найменування -проспект Маршала Жукова.

У контексті даного спору з урахуванням доводів позову означена відмінність не має юридичного значення для правильного вирішення спору.

Із посиланням на історичну довідку від 30.01.2020р., висновок експертного військового дослідження Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса від 27.11.2019р. та результати проведеного громадського обговорення Харківським міським головою було підписано подання про розгляд проекту рішення про переіменування Об`єкту у проспект Маршала Жукова.

Рішенням Харківської міської ради від 26.02.2020 р. №2075/20 Об`єкту було присвоєно найменування - проспект Маршала Жукова.

Із тексту названого рішення Міської ради слідує, що юридичною підставою для вчинення владного управлінського волевиявлення у сфері містоупорядкування є приписи Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій" (без конкретизації статей), Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (без конкретизації статей), ст.ст.25, 26, 37, 59 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У якості фактичної підстави у тексті цього рішення Міської ради указано: результати громадського обговорення, висновок експертного військового дослідження від 27.11.2019р. №20343, рекомендації Міської комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища.

З пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, випливає, що Біографічна довідка Міською радою у спірних правовідносинах до уваги не бралась, у якості підстави для прийняття рішення не використовувалась, звернень до будь-яких третіх сторонніх осіб у цілях отримання документальних відомостей про постать Маршала ОСОБА_3 (окрім ініціювання проведення експертизи) не здійснювалось.

Судом з власної ініціативи від Міністерства оборони України були витребувані будь-які фактичні дані про діяльність ОСОБА_1 .

Відповідь на ухвалу суду про витребування доказів була надана листом Міністерства оборони України в особі Галузевого державного архіву, яким сповіщено про відсутність у розпорядженні Міністерства оборони України будь-яких документів про діяльність ОСОБА_1 .

Не погодившись із правомірністю рішення Харківської міської ради від 26.02.2020р. №2075/20, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст.37 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.

Підстави та порядок присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності, які за ними закріплені, об`єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій визначено Законом України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій" від 24.05.2012р. №4865-VI (далі за текстом - Закон №4865-VI).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.8 Закону № 4865-VI сільські, селищні, міські ради присвоюють імена фізичних осіб, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій юридичним особам та об`єктам права власності: юридичним особам, майно яких перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, та об`єктам права власності, які за ними закріплені, а також вулицям, провулкам, проспектам, площам, паркам, скверам, бульварам, узвозам, проїздам, майданам, набережним, мостам.

Приписами ст.9 Закону № 4865-VI обумовлено, що суб`єкт, який присвоює юридичним особам та об`єктам права власності імена фізичних осіб, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій, попередньо розглядає подання про присвоєння імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події та документи, передбачені частиною другою статті 6 цього Закону.

Суб`єкт, який присвоює юридичним особам та об`єктам права власності імена фізичних осіб, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій, може зупинити розгляд подання про присвоєння імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події у разі, якщо: подання внесено без документів, передбачених частиною другою статті 6 цього Закону; під час розгляду документів виявлені неточності; обґрунтування, що міститься у поданні, не відповідає підставам та умовам, визначеним у статті 3 цього Закону.

Частинами 2 і 3 ст.6 Закону № 4865-VI передбачено, що до подання про присвоєння юридичній особі або об`єкту права власності імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події також додаються: інформаційна довідка про фізичну особу, ім`я якої пропонується присвоїти, ювілейну, святкову чи історичну дату або назву історичної події, що пропонується присвоїти юридичній особі або об`єкту права власності; розрахунки та кошторис витрат, пов`язаних з присвоєнням юридичній особі або об`єкту права власності імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події; узагальнені зауваження і пропозиції, що надійшли під час громадського обговорення. У разі якщо у фізичної особи, ім`я якої пропонується присвоїти юридичній особі або об`єкту права власності, є родичі (діти, вдова, вдівець, а якщо їх немає - батьки, рідні брати та сестри), додається також їх письмова згода на присвоєння імені.

Порядок проведення громадського обговорення під час розгляду питань про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності, які за ними закріплені, об`єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012р. №989 (далі за текстом - Порядок №989).

За змістом п.1 Порядку № 989, його дія поширюється на суб`єктів, що готують подання про присвоєння юридичним особам імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій, визначених статтею 7 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій".

Таким суб`єктом подання про присвоєння імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події скверам, бульварам, вулицям, провулкам, узвозам, проїздам, проспектам, площам, майданам, набережним, мостам відповідно до пункту 7 частиною першою статті 7 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій" є сільський, селищний, міський голова.

Відповідно до п.3 Порядку №989 організатори громадського обговорення самостійно визначають форми його проведення (конференція, форум, громадські слухання, засідання за круглим столом, збори, зустрічі, теле- або радіодебати, Інтернет-конференція, електронна консультація), виходячи з необхідності залучення якомога більшої кількості заінтересованих учасників та власних організаційних можливостей.

У п.4 Порядку №989 указано, що громадське обговорення передбачає:

1) оприлюднення інформаційного повідомлення про проведення громадського обговорення, що містить відомості про: найменування організатора громадського обговорення; найменування юридичної особи, якій пропонується присвоїти ім`я фізичної особи, ювілейної чи святкової дати, назви або дати історичної події; ім`я фізичної особи, ювілейної чи святкової дати, назви або дати історичної події, що пропонується присвоїти юридичній особі, та обґрунтування такої пропозиції; суб`єктів, що внесли пропозицію щодо присвоєння юридичній особі імені фізичної особи, ювілейної чи святкової дати, назви або дати історичної події; строк, місце, час проведення заходів з громадського обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників; поштову адресу та (або) адресу електронної пошти, номер телефону, строк і форму для подання пропозицій (зауважень); місцезнаходження та (або) адресу електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення; прізвище та ім`я особи, визначеної відповідальною за проведення громадського обговорення; строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення;

2) опрацювання організаторами громадського обговорення висловлених пропозицій (зауважень) щодо присвоєння юридичним особам імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій та проведення аналізу поданих пропозицій (зауважень);

3) узагальнення та оприлюднення результатів громадського обговорення.

Відповідно до п.5 Порядку №989 рішення про проведення громадського обговорення приймається його організатором з урахуванням вимог, установлених Законом України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", і повинно містити питання, що виноситься на громадське обговорення, строк його проведення, перелік заходів, які планується здійснити у рамках такого обговорення, та відповідальних осіб.

За процедурою пунктів 8 і 9 Порядку №989 у ході проведення конференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей з громадськістю у рамках громадського обговорення ведеться протокол, у якому фіксуються всі пропозиції (зауваження) (п.8 Порядку №989); організатор громадського обговорення протягом 14 днів після закінчення строку подання пропозицій (зауважень) узагальнює їх та готує звіт, у якому зазначаються найменування організатора, зміст питання, що виносилося на громадське обговорення, інформація про осіб, які взяли участь в обговоренні порушеного питання, а також узагальнений аналіз пропозицій (зауважень), що надійшли під час проведення громадського обговорення (п.9 Порядку №989).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.04.2019р. по справі №200/9669/15-а(2а/200/200/15) аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вирішення питань стосовно перейменування вулиць, провулків, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, належить до повноважень, зокрема, місцевої ради й такі питання вирішуються радою на її пленарних засіданнях, на підставі подання про присвоєння імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події та документи, та передбачених ч.2 ст.6 Закону №4865-VI додатків, зокрема, узагальнених зауважень і пропозицій, що надійшли під час громадського обговорення.

Окрім того, суд зауважує, що згідно з ч.4 ст.1 Закону №4865-VI питання, пов`язані з приведенням раніше присвоєних об`єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у відповідність з вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

У силу ч.1 ст.4 Закону України від 09.04.2015р. №317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (далі за текстом - Закон №317-VIII) виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України заборонено.

Частиною 1 ст.2 Закону №317-VIII комуністичний тоталітарний режим 1917 - 1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв`язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

У розумінні п.п. «є» п.4 ч.1 ст.1 Закону №317-VIII символікою комуністичного тоталітарного режиму є символіка, що включає назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об`єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов`язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з`їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов`язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що відносини з приводу присвоєння найменувань об`єктам топоніміки регламентовані одночасно і приписами Закону №4865-VI та Порядку №989, і приписами Закону №317-VIII.

Однак, за предметом регулювання приписи Закону №4865-VI та Порядку №989 слід визнати спеціальною нормою права, а тому приписи Закону №317-VIII підлягають застосуванню до відносин з присвоєння імен об`єктам топоніміки у субсидіарному порядку.

Відтак, у разі колізій між нормами цих законів перевага у застосуванні (пріоритет) належить саме нормам Закону №4865-VI.

З наведених вище норм права та змісту доводів позову заявника випливає, що до предмету доказування у цьому спорі, насамперед, входять обставини: 1) обіймання ОСОБА_1 керівних посад в комуністичній партії (посади секретаря районного комітету і вище); 2) обіймання ОСОБА_1 керівних посад у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР); 3) пов`язаності ОСОБА_1 із вигнанням нацистських окупантів з України.

Суд відзначає, що ці обставини мали місце у період 1941-1957 років, відбувались не на території сучасної держави України (а саме: обіймання керівних посад в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище) і обіймання керівних посад у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР)), а тому відсутні підстави припускати, що документи про ці обставини мають зберігатись на території України і можуть бути отримані судом за власною ініціативою з будь-якого легального джерела.

До того ж підтвердження такої обставини як пов`язаність особи із вигнанням нацистських окупантів з України окремим письмовим документом саме з цього приводу є об`єктивно неможливим, адже така вимога була втілена законодавцем лише у тексті Закону №4865-VI і Закону №317-VIII, а тому до створення законодавцем відповідної норми права не існувала взагалі і не могла бути врахована учасниками тодішніх (тобто минулих) суспільних відносин.

Разом із тим, ці обставини не можуть бути кваліфіковані судом у якості загальновідомих у розумінні ч.3 ст.78 КАС України, адже діяльність Комуністичної партії Радянського Союзу була заборонена державною владою України ще у 1991 році, офіційних дисциплін з приводу організаційної структури, штатів органів управління КПРС, переліку керівних посад, складу керівних органів, обсягу компетенції керівних органів та порядку її реалізації, кількості засідань керівних органів КПРС та прийнятих рішень в Україні не викладалось.

Ознак існування офіційних письмових документів, складених відносно перелічених питань органами державної влади України, судом під час розгляду даної справи не виявлено.

На виконання вимог ст.9 КАС України у цілях з`ясування об`єктивної істини суд витребував відповідні відомості від Міністерства оборони України, котре сповістило суд про відсутність даних з цього приводу.

Отже, ці обставини (1 - обіймання ОСОБА_1 керівних посад в комуністичній партії (посади секретаря районного комітету і вище); 2 - обіймання ОСОБА_1 керівних посад у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР); 3 - пов`язаності ОСОБА_1 із вигнанням нацистських окупантів з України) не можуть бути кваліфіковані у якості загальновідомих, адже взагалі не підтверджуються жодним із офіційних та достовірних поза розумним сумнівом джерелом інформації в Україні станом на 01.01.2020 р.

Суд вважає, що означений фактор мав бути взятий до уваги Міською радою у процедурі прийняття оскарженого рішення з огляду на приписи ч.2 ст.2 КАС України, а управлінські судження з приводу цього фактору у силу критерію розсудливості могли бути сформульовані виключно після одержання відповідних письмових документів від органів державної влади Сполучених Штатів Америки, Республіки Франція, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Російської Федерації, позаяк перші три із цих держав брали участь у військовій боротьбі проти нацизму (а відтак, здатні надати компетентну оцінку військовій складовій життєдіяльності Маршала Жукова у період Другої Світової Війни), а на території четвертої із цих держав можуть знаходитись оригінали офіційних письмових документів як про обіймання ОСОБА_1 керівних посад у Комуністичній партії Радянського Союзу (посаду секретаря районного комітету і вище), так і про обіймання ОСОБА_1 керівних посад у вищих органах влади та управління СРСР.

Між тим, матеріали справи не містять доказів ініціювання Міською радою процедури одержання перелічених вище об`єктивних даних.

За визначенням ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72); Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.72).

Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу ч.4 цієї ж статті процесуального закону суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Окрім того, у силу ч.1 ст.74 КАС України також суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

При цьому, ч.2 ст.74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як визначено ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд вважає, що не подання учасниками справи відповідних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів відносно предмету доказування не може бути визнано вагомою перешкодою у відправленні правосуддя у цій справі.

Відтак, за відсутності оригіналів належних доказів суд змушений у якості будь-яких даних використовувати інформацію з Біографічної довідки, складеної за часів існування держави СРСР, тобто тоді, коли обставини життєдіяльності Маршала Жукова узгоджуються із визначенням загальновідомих обставин, тобто керуватись непрямими доказами.

Вирішуючи спір, суд зважає на те, що і положеннями ч.6 ст.3 Закону №4865-VI, і положеннями п.п. «є» п.4 ч.1 ст.1 Закону №317-VIII запроваджено виключення із заборони використання імен осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище) або імен осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР) і саме положеннями останнього із перелічених законів (тобто Закону №317-VIII) відносно назв, пов`язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.

За відсутності чітких і зрозумілих вказівок законодавця про зміст використаної у тексті цих норм закону юридичної конструкції «обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище)», суд під час тлумачення означеної правової категорії «керівна посада» констатує, що це ж саме словосполучення було застосовано законодавцем у тексті як Закону №4865-VI і Закону №317-VIII, так і п.1 ч.4 ст.3 Закону України «Про очищення влади», приписи якого призначались для усунення від державних справ в Україні фізичних осіб - громадян, котрі обіймали певні посади в органах влади та управління Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також в єдиній політичній партії названої держави - Комуністичній партії Радянського Союзу.

Тому суд вважає, що у даному випадку посилання законодавця на таку правову категорію як «посада» не може означати нічого іншого, окрім вказівки на факт перебування особи на штатній посаді в організаційній структурі конкретного партійного органу на постійній основі із одержанням від такого органу винагороди за виконану роботу, адже саме ці ознаки за визначенням ст.1 Закону України «Про державну службу» дають підстави для кваліфікації праці особи у режимі обіймання посади.

Суд також вважає, що у тексті ч.1 ст.2 Закону №317-VIII комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років уособлюється законодавцем із діяльністю саме керівників органів Комуністичної партії Радянського Союзу, адже саме на це показує прямо наведений у законі приклад - посада секретаря районного комітету і вище.

У ході розгляду справи судом не здобуто доказів, які б поза розумним сумнівом давали підстави для твердження про безпосередню пов`язаність ОСОБА_1 з діяльністю Комуністичної партії Радянського Союзу або у якості політичного діяча, або у якості партійного функціонера названої політичної партії.

Позивач належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження цієї обставини до суду не подав.

Разом із тим, і відповідач також не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на спростування цієї обставини.

У межах даної справи суд виходить із того, що невиконання владним суб`єктом приписів ч.2 ст.77 КАС України не може мати наслідком автоматичне визнання певної обставини фактичної життєдіяльності фізичної особи - громадянина, адже такий підхід явно та однозначно цілі правосуддя - з`ясування об`єктивної істини.

Текст Біографічної довідки взагалі не містить згадки про те, що ОСОБА_1 обіймав керівну посаду у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), що з огляду на роль, місце та значення КПРС у житті тогочасного суспільства було б неможливим у разі дійсного знаходження особи на певній керівній посаді у Комуністичній партії Радянського Союзу.

З Біографічної довідки не слідує, що ОСОБА_1 входив до складу Президіуму Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу у період з 26.07.1957р. по 26.10.1957р. (тобто на протязі трьох календарних місяців), після чого був виключений як із Президіуму, так і з Центрального комітету у зв`язку із невиконанням завдань Комуністичної партії Радянського Союзу.

Ці обставини не були перевірені відповідачем, Міською радою, при прийнятті оскарженого рішення та не доведені заявником у передбачений процесуальним законом спосіб.

Вирішуючи спір суд змушений допустити ймовірність входження ОСОБА_1 до складу Президіуму Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу у період з 26.07.1957р. по 26.10.1957р.

Але, судом не виявлено жодної офіційної інформації ані про кількість засідань Президіуму ЦК КПРС у період 26.07.1957р.-26.10.1957р., ані про прийняті за цей період рішення, ані про участь ОСОБА_1 у цих засіданнях та про результати його особистого голосування.

Отже, згаданий вище незначний проміжок часу у поєднанні із причиною виключення особи із складу Президіуму Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу і складу Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу та фактом не очолювання жодного партійного органу Комуністичної партії Радянського Союзу не дає суду підстав для визнання діяльності ОСОБА_1 пов`язаною із діяльністю Комуністичної партії Радянського Союзу.

Відтак, суд зазначає, що доказів обіймання ОСОБА_1 саме керівної посади у комуністичній партії (посади секретаря районного комітету і вище) у розумінні запроваджених Законом №4865-VI і Законом №317-VIII обмежень матеріали справи не містять.

Натомість, з Біографічної довідки суд доходить до переконання про те, що діяльність ОСОБА_1 у період 1941-1957 років слід кваліфікувати саме як діяльність військового начальника.

Тому, суд вважає, що за вказаним критерієм постать ОСОБА_1 не підпадає під обмеження як за Законом №4865-VI, так і за Законом №317-VIII.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що юридична конструкція «обіймали керівні посади» як у Законі №4865-VI, так і у Законі №317-VIII застосована законодавцем і до випадку роботи (служби) вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР).

Змістом Біографічної довідки підтверджено, що ОСОБА_1 у період 1955-1957р.р. обіймав посаду Міністра оборони Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

У розумінні Глави V Конституції Союзу Радянський Соціалістичних республік 1936р. міністерства є органами державного управління

Оскільки ОСОБА_3 Г ОСОБА_4 у період 1955-1957р.р. обіймав посаду Міністра оборони Союзу Радянських Соціалістичних Республік, то з викладених вище міркувань, з урахуванням наслідків тлумачення такої правової категорії як «посада», а також обсягу, змісту та функцій Міністерства оборони СРСР, суд доходить до переконання про те, що слід визнати доведеним факт знаходження ОСОБА_1 на керівній посаді вищого органу військового управління СРСР.

Тому, суд вважає, що за вказаним критерієм постать ОСОБА_1 підпадає під обмеження як за Законом №4865-VI, так і за Законом №317-VIII.

Поряд із цим, за змістом п.п. «є» п.4 ч.1 ст.1 Закону №317-VIII виключенням із обмежень використання символіки є випадок, зокрема, назв, пов`язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.

З Біографічної довідки слідує, що ОСОБА_1 улітку 1944р. очолював І Український фронт.

Суд вважає, що діяльність усіх без виключення дислокованих на території України у 1944р. військових формувань Робітничо-Селянської Червоної Армії була спрямована на визволення території Української Радянської Соціалістичної Республіки як частини Союзу Радянських Соціалістичних Республік з-під окупації військ Німеччини, очолюваної урядом під проводом рейхсканцлера ОСОБА_5 .

Отже, ОСОБА_1 як військовий начальник поза будь-яким розумним сумнівом може бути пов`язаний із вигнанням нацистських окупантів з України, хоча з огляду на суперечливу оцінку військових рішень Маршала Жукова тодішнім військовим керівництвом СРСР, визначення розміру конкретного внеску є виключно оціночним поняттям.

Тому суд допускає, що за вказаним критерієм постать ОСОБА_1 підсумково може і не підпадати під дію обмежень за Законом №317-VIII.

Але водночас із цим, у силу дії прямої норми спеціального акту права - ч.6 ст.3 Закону №4865-VI забороняється присвоювати юридичним особам та об`єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов`язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов`язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам`ятників та пам`ятних знаків, пов`язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).

Отже, виключення із заборони використання імен осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР) за ч.6 ст.3 Закону №4865-VI (тобто за спеціальною нормою права) стосується лише пам`ятників та пам`ятних знаків.

Оскільки спірний Об`єкт топоніміки є проспектом, а не пам`ятником чи пам`ятним знаком, то перешкодою у використанні ім`я Маршала Жукова у якості найменування Об`єкту є положення ч.6 ст.3 Закону №4865-VI.

При цьому, суд зважає, що саме народ України (тобто за визначенням преамбули до Конституції України - громадяни України усіх національностей) в особі виборців бере участь в обранні народних депутатів України (тобто у формуванні складу Верховної Ради України), світоглядні погляди яких і втілюються у тексті відповідних актів права - законах.

Таким чином, саме народ України в особі виборців опосередковано формує правопорядок в Україні на законодавчому рівні.

У разі суперечностей між втіленими у законі світоглядними поглядами народних депутатів України і втіленими у рішенні органу місцевого самоврядування світоглядними поглядами депутатів Міської ради за правилами розв`язання юридичних колізій перевагу у застосуванні слід віддати положенням закону як акту права з вищою юридичною силою.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України у разі порушення прав та інтересів конкретної особи.

Наведене кореспондує приписам ч.1 ст.2 КАС, де указано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У спірних відносинах заявник не має ані власного порушеного суб`єктивного права, ані власного ущемленого публічного інтересу.

Однак, саме відносно спірного випадку ця обставина не може слугувати підставою для відмови у позові, позаяк предметом оскарження є рішення органу місцевого самоврядування невизначеної чітко правової природи, але загальнопублічного характеру, що не виключає можливості звернення заявником до суду на захист суспільного інтересу, який не збігається із світоглядними поглядами депутатів Міської ради в частині громадської оцінки діяльності певної фізичної особи - громадянина.

Оцінивши добуті по справі непрямі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що надана Міською радою кваліфікація постаті Маршала ОСОБА_3 за положеннями Закону №317-VIII, які не забороняють поширення символіки із використанням ім`я цієї особи як пов`язаної із вигнанням нацистських окупантів з України, має бути підтверджена, насамперед, письмовими документами від органів державної влади Сполучених Штатів Америки, Республіки Франція, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

До матеріалів справи таких документів не подано.

Доказів використання таких документів при виданні оскарженого рішення до суду не подано.

До того ж суд доходить до переконання про те, що Міською радою помилково не взято до уваги прямого припису ч.6 ст.3 Закону №4865-VI, котрі попри явну та очевидну участь ОСОБА_2 у результатах Другої Світової Війни на теренах України все ж таки є перешкодою для присвоєння ім`я цієї особи об`єкту топоніміки – проспекту.

Відтак, цілком поділяючи аргументи Міської ради відносно кваліфікації постаті Маршала ОСОБА_3 , суд все ж таки не знаходить підстав для незастосування до спірних правовідносин ч.6 ст.3 Закону №4865-VI, адже ані рішення Міської ради, ані будь-які дані об`єктивної дійсності не можуть бути у даному конкретному випадку визнані судом вищими за юридичну силу діючої норми чинного закону.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору, дійшовши у підсумку до остаточного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи Міської ради стосовно участі Маршала Жукова у визволенні Харкова від нацистських окупантів слід визнати безпідставними, адже у контексті ч.6 ст.3 Закону №4865-VI ці аргументи не мають жодного юридичного значення у даному спорі.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд при відправленні правосуддя у цьому спору зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 06.05.2020р. по справі №804/340/18 громадська організація як частина громадянського суспільства має право на оскарження рішень, котрі зачіпають інтереси невизначеного кола осіб.

Так, зокрема, у згаданому судовому акті указано, що « 47. Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України «Про громадські об`єднання» від 22.03.2012р. №4572-VI (далі за текстом - Закон №4572-VI) громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

48. Згідно з ч.5 ст.1 Закону №4572-VI громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

49. Пунктом 2 ч.1 ст. 21 Закону №4572-VI обумовлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

50. За такого правового врегулювання позивач є частиною громадського суспільства, а отже наділений правом оскаржувати рішення, які зачіпають інтереси невизначеного кола осіб.».

Решта доводів заявника (у тому числі і посилання на рішення судів в інших справах) є явно та очевидно безпідставними і саме тому не вимагають (потребують) окремої оцінки у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 264, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення Харківської міської ради від 26.02.2020р. №2075/20.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); виготовлено в повному обсязі в порядку ч.3 ст.243 КАС України 23 червня 2020 р.

Суддя Сліденко А.В.