Рішення № 89997746, 24.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2661/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

26 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 17 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 211 від 13 лютого 2020 року;

зобов`язати відповідача винести рішення про зменшення позивачу віку виходу на пенсію на чотири роки відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона набула право на призначення пенсії за віком в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак за результатами повторного розгляду відповідної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно відмовило в її задоволенні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

16 червня 2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач пояснив, що аналіз поданих позивачем для призначення дострокової пенсії за віком в порядку статті 55 Закону № 796 документів свідчить про відсутність правових підстав для її призначення в зв`язку з відсутністю підтверджуючої в установленому законодавством порядку тривалості періоду роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення /а.с. 38-40/.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) /а.с. 12-14/.

28 вересня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" /а.с. 49/.

Рішенням від 28 грудня 2018 року № 240 Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відмовило у призначенні гр. ОСОБА_1 пенсії в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю підтвердженої в установленому законодавством порядку тривалості періоду роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення /а.с. 44/.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач оскаржив останнє в судовому порядку.

За результатами судового оскарження зазначеного акта індивідуальної дії рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 520/2397/19 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії /а.с. 17-22/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 520/2397/19 скасовано, в цій частині прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 28 грудня 2018 року № 240; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 вересня 2018 року про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено /а.с. 23-28/.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 520/2397/19 відповідачем здійснено повторний розгляд заяви позивача та прийнято рішення № 211 від 13 лютого 2020 року про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з мотивів відсутності підтвердженої в установленому законодавством порядку тривалості періоду роботи або проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення /а.с. 4/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон № 796).

Згідно зі статтею 49 Закону № 796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону № 796 визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, пунктом другим частини першої названої статті передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відтак, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий висновок міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 556/1153/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, належить звернути увагу на те, що в його основу покладено переконання відповідача, що позивачем не надано підтвердженої в установленому законодавством порядку тривалості періоду роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Так, відповідач не визнає довідку архівної довідки № ВП-2428 від 23 березня 1993 року, видану Житомирською обласною державною адміністрацією про те, що гр. ОСОБА_1 на 1 січня 1993 проживала на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років у м. Коростені належним доказом постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки остання не містить періоду проживання на цій території. Так само орган Пенсійного фонду не визнав належним доказом на підтвердження періоду постійної роботи позивача з 21 листопада 1985 року по 31 травня 1991 року довідку ПАТ Коростенський завод шляхових машин "Жовтнева кузня" № 121 від 12 серпня 2016 року з тих підстав, що остання не містить відомостей щодо постійної роботи позивача на території гарантованого добровільного відселення.

Не погоджуючись з обґрунтованістю мотивів спірного рішення, суд виходить з таких міркувань.

За змістом частин третьої та четвертої статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, довідка органа місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації у розумінні Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є належним доказом підтвердження періоду проживання, роботи особи на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23 липня 1991 року, місто Коростень Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (III зона радіоактивного забруднення місцевості внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС).

Довідкою Житомирської ОДА № ВП-2428 від 23 березня 1993 року, копія якої залучена до матеріалів справи, підтверджено, що позивач постійно проживав на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або на 01 січня 1993 року, а на території зони гарантованого добровільного відселення гр. ОСОБА_1 проживала не менше трьох років у м. Коростень /а.с. 34/.

Відповідачем не надано відомостей, які б суперечили або спростовували відомості названої довідки.

Наявною в матеріалах справи копією довідки Комунального виробничого житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 1 від 04 березня 2019 року № 337 підтверджено, що громадянка ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована в м. Коростені Житомирської області з 14 липня 1987 року по 11 січня 1990 року (2 роки 5 місяців 28 днів) /а.с. 9/.

Суд вважає зазначену довідку належним доказом постійного проживання позивача упродовж зазначеного в ній періоду в зоні гарантованого добровільного відселення.

Крім того, довідкою ПАТ Коростенський завод шляхових машин "Жовтнева кузня" від 12 серпня 2016 року № 121 підтверджено, що громадянка ОСОБА_1 працювала на Коростенському заводі шляхових машин "Жовтнева кузня" у період з 21 листпоада1985 року по 31 травня 1991 року (5 років 6 місяців 11 днів) /а.с. 56/.

Посилання відповідача на те, що довідка ПАТ Коростенський завод шляхових машин "Жовтнева кузня" від 12 серпня 2016 року № 121 не містить інформації щодо постійної роботи позивача на території гарантованого добровільного відселення, як на підставу для невизнання такого документа належним доказом підтвердження періоду роботи особи на територіях радіоактивного забруднення впродовж зазначеного в ній періоду, є хибними та відхиляються судом з тих підстав, що ці відомості відповідають відомостям трудової книжки ОСОБА_1 , яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує період та стаж роботи особи.

Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає хибними покладені в обґрунтування спірного рішення висновки органа Пенсійного фонду України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 17 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області № 211 від 13 лютого 2020 року таким, що прийнятий не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування, а тому позовні вимоги в цій частині - підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача винести рішення про зменшення позивачу віку виходу на пенсію на чотири роки відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає про таке.

Частиною п`ятою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Таким чином, за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії орган Пенсійного фонду України уповноважений на прийняття одного з двох можливих рішень: про призначення пенсії або про відмову у її призначенні.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача винести рішення про зменшення позивачу віку виходу на пенсію на чотири роки відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" задоволенню не підлягають.

Разом із тим, суд зважає, що станом на дату розгляду цієї справи право позивача на пенсійне забезпечення є порушеним.

Так, у силу статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік для позивача становить 60 років, а з урахуванням можливого зменшення пенсійного віку на підставі абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - 57 років. При цьому позивач, як особа, що постійно працювала у зоні гарантованого добровільного відселення і станом на 01 січня 1993 року відпрацювала у цій зоні не менше 3 років, має право на додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік (за 2 роки 6 місяців та 11 днів роботи в зоні гарантованого добровільного відселення) на підставі приписів абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, позивач має право на призначення пенсії в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після досягнення нею віку 56 років.

Судом встановлено, що станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (28 вересня 2018 року) гр. ОСОБА_1 фактично досягла фактично 54-річного віку, а станом на дату прийняття відповідачем спірного рішення - 55 років 10 місяців 25 днів, а станом на дату звернення до суду з позовом - 56 років.

Отже, 27 березня 2020 року позивач досягла віку, який дає право на призначення пенсії за віком в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому щодо ефективності обраного способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначала, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Обираючи належний спосіб захисту та відновлення прав позивача у цій справі, суд враховує, що наразі ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, а також забезпечила подання відповідачу усіх необхідних документів для вирішення питання про призначення пенсії за віком в порядку статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому вважає за доцільне скористатись правом, наданим частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 27 березня 2020 року.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) пенсію за віком на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 27 березня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова