Рішення № 89997068, 24.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року № 810/5520/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 810/5520/13-а за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (правонаступник – Головне управління ДФС у Київській області), в якому позивач просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0001401701/0 та № 0001411701/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 27.09.2010№ 0001401701/0 та № 0001411701/0.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Головного управління Міндоходів у Київській області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 – без змін.

Постановою Верховного Суду від 26.09.2019 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи рішення попередніх інстанцій Верховний Суд в постанові від 26.09.2019 наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили необхідні докази у справі, з яких слідує, що документи підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

08 травня 2019 року справа № 810/5520/13-а передана на розгляд судді Горобцовій Я.В. згідно розподілу справ автоматизованою системою діловодства суду.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення СПД ОСОБА_1 вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат, зокрема, відповідачем не взято до уваги право позивача на включення до витрат сплачених процентів за користування кредитами. Також позивач пояснив, що для здійснення господарської діяльності ним було укладено ряд кредитних договорів з банківськими установами. Отримані кредитні кошти позивач використовував у будівництві та організації господарської діяльності, про що свідчать банківські виписки. Проценти, сплачені за користування кредитними коштами, СПД ОСОБА_1 включено до валових витрат.

На думку позивача, наявні податкові накладні, виписані контрагентами СПД ОСОБА_1 спростовують твердження відповідача про неправильність сформованого позивачем податкового кредиту. Тому, висновки викладені в акті перевірки СПД ОСОБА_1 від 09.09.2010 № 574/17-1/2461613412 не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені виключно на основі припущень.

З урахуванням викладеного вважає, що рішення контролюючого органу суперечать вимогам закону та підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 цю справу прийнято до провадження суддею Горобцовою Я.В., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача 10.06.2019 надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом встановлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що в ході перевірки встановлено, що суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 включено до витрат суми процентів, які сплачені банківським установам за користування кредитами виданим громадянину ОСОБА_1 згідно кредитних договорів, оформлених громадянином ОСОБА_1 , що призвело до порушення вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» в результаті заниження грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 290324, 26 грн. Крім того, на думку контролюючого органу, позивачем безпідставно включено до податкового кредиту ПДВ, сплачений при будівництві та обладнанні готельно-ресторанного комплексу, що призвело до порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті заниження грошового зобов`язання з ПДВ на 558967, 00 грн., оскільки зазначений об`єкт зареєстрований на фізичну особу.

У відповіді на відзив, поданої 11.07.2019 представником позивача зазначено, що викладені у відзиві заперечення щодо заявлених позовних вимог не відповідають нормам чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, отже, позовні вимоги в частині скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Від учасників справи 01.08.2019 надійшли клопотання закриття підготовчого провадження та клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 закрито підготовче провадження, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 здійснено заміну неналежного відповідача – Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на належного – Головне управління ДФС у Київській області (ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця ІНФОРМАЦІЯ_1 (номер запису: 2 073 НОМЕР_1 від 14.06.2006) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за ідентифікаційним кодом 2461613412 станом на час прийняття рішення.

Видами діяльності позивача є: Код КВЕД 10.85 Виробництво готової їжі та страв;

Код КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; Код КВЕД 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; Код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н. в. і. у.; Код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); Код КВЕД 56.21 Постачання готових страв для подій;

Код КВЕД 56.29 Постачання інших готових страв; Код КВЕД 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;Код КВЕД 41.10 Організація будівництва будівель.

З матеріалів справи встановлено, що в період з 17.08.2010 по 07.09.2010, посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та на виконання наказу від 01.09.2009 № 496 проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 по 30.06.2010.

За результатами перевірки позивача посадовими особами відповідача складно акт від 09.09.2010 № 574/17-1/2461613412 (Том 4, а.с. 77-103).

Перевіркою встановлено та в акті від 09.09.2010 № 574/17-1/2461613412 зафіксовано, що позивачем включено до витрат суми процентів, які сплачені банківськими установам за користування кредитами виданими громадянину ОСОБА_1 згідно з кредитними договорами оформленими громадянином ОСОБА_1 , що призвело до порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» в результаті заниження грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 290324, 26 грн. (в тому числі за 2008 рік – на 84924, 63 грн., за 2009 рік – на 63372, 95 грн., 1-2 квартали 2010 року - на суму 142026, 68 грн.).

Крім того, контролюючим органом зроблено висновок, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений при будівництві та обладнанні готельно-ресторанного комплексу, що, на думку відповідача, призвело до порушення СПД ОСОБА_1 вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті заниження грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 558967, 00 грн.

На підставі вказаних висновків, викладених в акті перевірки, 27.09.2010, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0001401701/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання СПД ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності на 290324,2 6 грн. (Том 2, а.с. 28) та податкове повідомлення-рішення № 0001411701/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання СПД ОСОБА_1 з податку на додану вартість на 558967, 00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 279484, 00 грн. (Том 2, а.с. 29).

Вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області «Про результати розгляду повторної скарги» від 08.02.2011 № 35/С/25-017/371-148 податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0001411701/0 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0001401701/0 скасовано в частині податку з доходів фізичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності в сумі 1280, 70 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації України від 10.03.2011 № 2373/С/25-0315 «Про результати розгляду повторної скарги» залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0001411701/0 та № 0001401701/0 з урахуванням рішення ДПА у Київській області від 08.02.2011 № 35/С/25-017/371-148.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок формування приватним підприємцем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту у період, охоплений перевіркою, був врегульований нормами Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі – Декрет № 13-92), статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність з 01.04.2011, за виключенням деяких статей, у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі – Закон № 334/94-ВР).

Відповідно до статті 1 Декрету № 13-92, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, платниками прибуткового податку (суб`єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі – громадяни) як ті, що мають, так i ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Згідно зі статтею 2 Декрету № 13-92, об`єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так i за її межами.

Об`єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так i в грошовій (національній або іноземній валюті).

Відповідно до статті 13 Декрету № 13-92, згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об`єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов`язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, законодавцем встановлено право платників податків (в тому числі фізичних осіб, які отримують доходи від зайняття підприємницькою діяльністю) відносити до складу витрат процентні витрати за кредитними операціями, за умови використання кредитних коштів у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, СПД ОСОБА_1 у період з 2005 року по 2009 рік здійснив будівництво готельно-ресторанного комплексу, який було введено в експлуатацію на ім`я громадянина ОСОБА_1 .

Згідно пред`явленого свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.05.2009, що не заперечується відповідачем, громадянин ОСОБА_1 є власником готеля-кемпінгу та кафе на 50 місць, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 Києво-Святошинський район АДРЕСА_3 2, загальною площею 2029, 30 кв.м.

Згідно з Наказом Держкомстату «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства» від 24.10.2005 № 327, готель – підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з шести або більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов`язковим обслуговуванням.

З матеріалів справи вбачається, що з метою належного функціонування готельно-ресторанного комплексу, позивачем було отримано ряд позик у банківських установах.

Так, судом встановлено, що 15.07.2005 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні Інвестиції» укладено кредитний договір № 520-05, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 300000, 00 дол. США. На строк з 15.07.2005 по 14.07.2007 з умовою виплати 15% річних.

Відповідно до додаткової угоди від 05.09. 2006 № 1 до кредитного договору від 15.07.2005 № 520-05 внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 400000, 00 дол. США за умови повернення 100000, 00 дол. США до 05.02.2007.

Згідно з додатковою угодою від 18.10.2006 № 2 до кредитного договору від 15.07.2005 № 520-05 внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 450000, 00 дол. США за умови повернення 100000, 00 дол. США до 05.07.2007.

Також, 03.12.2009 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні Інвестиції» укладено кредитний договір № 446-09, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 1000000, 00 грн. на строк з 03.12.2009 по 26.02.2010 з умовою виплати 25% річних.

Крім того, у липні 2008 року між позивачем і ЗАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір від 08.07.2008 № 1228-Ф, предметом якого було відкриття кредитної лінії на 1200000, 00 дол. СІЛА на період з 08.08.2008 по 07.07.2011 з умовою виплати 14% річних.

Згідно з пунктом 1.10 статті 1 Закону № 334/94-ВР, проценти – доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов`язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до пункту 1.11 статті 1 Закону № 334/94-ВР, кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Під час судового розгляду встановлено, що запозичені кошти були зараховані на рахунки позивача для здійснення господарської діяльності. На підтвердження даної обставини позивач надав суду копії банківських виписок (Том 2, а.с. 70-166) щодо внесення запозичених коштів на поповнення рахунку.

Таким чином, позивач правомірно відніс до витрат сплачені банкам проценти за користування кредитними коштами.

У свою чергу, податковий орган не спростував доводів позивача та не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин безпідставного формування позивачем витрат. При цьому, суд звертає увагу, що єдиною підставою за наявності якої податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування витрат є та обставина, що кредит був отриманий позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем. У зв`язку з цим суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно з частиною другою статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини першої статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Із аналізу наведених норм законодавства вбачається, що чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 у справі № 2а-5189/09/2670 (К-30577/10).

Той самий принцип застосовується і щодо отримання фізичною особою кредитних коштів, тому наведений висновок податкового органу є безпідставним та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що запозичені кошти були зараховані на рахунки позивача та використовувалися у його господарській діяльності, у зв`язку з цим позивач правомірно відніс до витрат сплачені банкам проценти за користування кредитними коштами у межах кредитних договорів із банками.

Відповідачем факт зарахування запозичених ОСОБА_1 кредитних коштів на його рахунок жодним чином не спростований. В той же час, відповідачем не доведено жодними документальними доказами, що отримані громадянином ОСОБА_1 кредитні кошти не були використані в його господарській діяльності як фізичної особи-підприємця.

Таким чином, визначальним фактором для віднесення процентів до складу валових витрат є використання таких кредитних коштів у власній господарської діяльності платника податку та їх документальне підтвердження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 810/2487/13-а (провадження № К/9901/2522/18).

На спростування доводів контролюючого органу, викладених у відзиві на позов щодо статусу особи, яка отримала кредитні кошти (фізична особа, а не приватний підприємець (фізична особа-підприємець)), слід зазначити, що «Приватний підприємець» (фізична особа-підприємець) – це статус який набувається фізичною особою при реєстрації та дає їй право вести підприємницьку діяльність та можливість бути суб`єктом господарських відносин.

Відносно визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Платники податку на додану вартість, об`єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету у спірний перевіряє мий період визначалось Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон № 168/97-ВР), який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов`язання – це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Це однаковою мірою стосується як суми витрат, так і суми податкового кредиту.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов`язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, СПД ОСОБА_1 за перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «Венбест», ТОВ «Спутнік-Крим», ТОВ «Укрдорінвест-Сервіс», ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго», ТОВ «Тілігул», ТОВ «Абсолют-Клімат», ВАТ «Укртелеком» Київська міська філія, СП ТОВ «Інтернешенел Телеком`юнікешен Компані», КВПУ будівництва і автотранспорту, ТОВ «Макс Лайт», ВАТ «Укртелеком» Київська обласна філія Цех телекомунікаційних послуг № 20, ПТК ТОВ «Агромат», ВАТ «Укртелеком» Київська міська філія Інформаційно-розрахунковий центр, ЗАТ «Деко», ПП «Виробнича компанія «Бобри», ТОВ «Будівельна група Апекс-Индастри», ТОВ «Авіабудсервіс», ТОВ «Центр дитячого та спортивного обладнання», ТОВ «Інтеза-Груп», ТОВ «ІТ Експрес», ТОВ «НВП «Мадек», ТОВ «Арх-Буд», ТОВ «Біг Медіа», ТОВ «Юритмікс-Інсталл», ТОВ «Фаворіт А», ТОВ «Світло-Технічні Системи», ТОВ «НВК «Водтехсервіс», ТОВ «Пікаділі», ТОВ «Центр дитячого та спортивного обладнання», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Ларченко», ПП « 2 К Мережа», ТОВ «МБК Сіленд», ТОВ «ІТ Формат», ТОВ «Буд-Сервіс+», ДП ПТК ТОВ «Агромат «Сервіс», ТОВ «Папірус-Сервіс», СП ТОВ «Метал Холдінг», ТОВ «Атлас», ТОВ «НСН-Груп», ТОВ «СКМ-Буд», ТОВ «Сантехнік ЛТД і К», ТОВ «Аспа», ТОВ «Сталекс», ТОВ «Апекс Груп», ТОВ «Абсолют Інжиніринг», ТОВ «К.М.Д.», ТОВ «Медітіріан», ТОВ «Рембуд-1», ПП «Ладабудсервіс», ФОП ОСОБА_3 , ВАТ «Елекон», ЗАТ «Еліт Декор», ПП «Експо-Сервіс», ТОВ «Новий Дах Еліт», ТОВ «Стратегія», ТОВ фірма «Студент», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Профпосуд», ТОВ «Торгкомплект», ПАТ «Леокон», ТОВ «Ватра-Люкс», ТОВ «Альтинет», ТОВ « 5 Плюс Ко», ТОВ «Вестех», ТОВ «Ен-Ай-Ес», ПП «Текстиль-Контакт», ТОВ «Домашній Текстиль Т», ТОВ «Київ-Берлін-Сервіс», ТОВ «Елпром», ТОВ «Модус, ЛТД», ВАТ «Завод ім. Фрунзе», ТОВ «НСН-Груп», ТОВ «Венсис», ТОВ «Югтрансбуд ЛТД», ТОВ «ІТС Україна Сервіс», ТОВ «Бест Статус Компані», ТОВ «Холодильні Системи», СПД ФО ОСОБА_5 , СПД ФО ОСОБА_6 , СПД ФО ОСОБА_2 , СПД ФО ОСОБА_7 .

Відповідач факт здійснення позивачем господарської діяльності із вищевказаними суб`єктами у встановленому законом порядку не спростував.

На підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту та фактичного здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Венбест», ТОВ «Спутнік-Крим», ТОВ «Укрдорінвест-Сервіс», ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго», ТОВ «Тілігул», ТОВ «Абсолют-Клімат», ВАТ «Укртелеком» Київська міська філія, СП ТОВ «Інтернешенел Телеком`юнікешен Компані», КВПУ будівництва і автотранспорту, ТОВ «Макс Лайт», ВАТ «Укртелеком» Київська обласна філія Цех телекомунікаційних послуг № 20, ПТК ТОВ «Агромат», ВАТ «Укртелеком» Київська міська філія Інформаційно-розрахунковий центр, ЗАТ «Деко», ПП «Виробнича компанія «Бобри», ТОВ «Будівельна група Апекс-Индастри», ТОВ «Авіабудсервіс», ТОВ «Центр дитячого та спортивного обладнання», ТОВ «Інтеза-Груп», ТОВ «ІТ Експрес», ТОВ «НВП «Мадек», ТОВ «Арх-Буд», ТОВ «Біг Медіа», ТОВ «Юритмікс-Інсталл», ТОВ «Фаворіт А», ТОВ «Світло-Технічні Системи», ТОВ «НВК «Водтехсервіс», ТОВ «Пікаділі», ТОВ «Центр дитячого та спортивного обладнання», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Ларченко», ПП « 2 К Мережа», ТОВ «МБК Сіленд», ТОВ «ІТ Формат», ТОВ «Буд-Сервіс+», ДП ПТК ТОВ «Агромат «Сервіс», ТОВ «Папірус-Сервіс», СП ТОВ «Метал Холдінг», ТОВ «Атлас», ТОВ «НСН-Груп», ТОВ «СКМ-Буд», ТОВ «Сантехнік ЛТД і К», ТОВ «Аспа», ТОВ «Сталекс», ТОВ «Апекс Груп», ТОВ «Абсолют Інжиніринг», ТОВ «К.М.Д.», ТОВ «Медітіріан», ТОВ «Рембуд-1», ПП «Ладабудсервіс», ФОП ОСОБА_3 , ВАТ «Елекон», ЗАТ «Еліт Декор», ПП «Експо-Сервіс», ТОВ «Новий Дах Еліт», ТОВ «Стратегія», ТОВ фірма «Студент», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Профпосуд», ТОВ «Торгкомплект», ПАТ «Леокон», ТОВ «Ватра-Люкс», ТОВ «Альтинет», ТОВ « 5 Плюс Ко», ТОВ «Вестех», ТОВ «Ен-Ай-Ес», ПП «Текстиль-Контакт», ТОВ «Домашній Текстиль Т», ТОВ «Київ-Берлін-Сервіс», ТОВ «Елпром», ТОВ «Модус, ЛТД», ВАТ «Завод ім. Фрунзе», ТОВ «НСН-Груп», ТОВ «Венсис», ТОВ «Югтрансбуд ЛТД», ТОВ «ІТС Україна Сервіс», ТОВ «Бест Статус Компані» позивачем надано податкові накладні (Том 2, а.с. 167-245, Том 3, а.с. 1-16 зворот, 28-172, 180-216, 226-237), видаткові накладні (Том 4, а.с. 10-76), які досліджені судом.

Так, в матеріалах справи міститься податкові накладні: №61207 від 15.12.2010, №933 від 15.12.2010, №00599 від 27.12.2010, №20920/К14 від 31.12.2010, №217 від 06.12.2010, №227 від 06.12.2010, №74 від 31.12.2010, №15477/820000 від 31.212.2010, №69 від 30.11.2010, №68 від 08.11.2010, №69 від 18.11.2010, №195 від 05.11.2010, №54916 від 17.11.2010, №55399 від 17.11.2010, №69 від 10.11.2010, №70 від 10.11.2010, №75 від 22.11.2010, №76 від 22.11.2010, 197 від 23.11.2010, №676/320020 від 30.11.2010, №15154/820000 від30.11.2010, №34216 від 10.11.2010, №34216 від 10.11.2010, №34203 від 25.11.2010, №3272683 від 25.11.2010, №3272686 від 25.11.2010, №3272685 від 25.11.2010, №3272682 від 25.11.2010, №3272684 від 25.11.2010, №874 від 19.11.2010, №791 від 21.10.2010, №822 від 29.10.2010, №19062/К14 від 30.11.2010, податкова накладна №746 від 07.10.2010, №62 від 18.2010, №63 від 18.10.2010, №49429 від 18.10.2010,№51558 від 18.10.2010, №14457/825400 від 31.10.2010, №676/320020 від 31.10.2010, №42319 від 03.09.2010, №57 від 10.09.2010, №58 від 10.09.2010, №731 від 30.09.2010, №15441/К14 від 30.09.2010, №14148/825400 від 30.09.2010, 690/320020 від 30.09.2010, 37 від 04.08.2010, №26941 від 10.08.2010, №26940 від 10.08.2010, №20361 від 10.08.2010, №53 від 11.08.2010, №52 від 11.08.2010, 126 від 03.08.2010, №406 від 27.06.2010, № 369 від 06.08.2010, №37845 від 10.08.2010, №67 від 10.08.2010, від 14109/825400 від 31.08.2010, №13695/К14 від 31.08.2010, №682/320020 від 31.08.2010, №300 від 05.07.2010, №6 від 05.07.2010, №3153 від 09.07.2010, №192 від 16.07.2010, №32868 від 16.07.2010, №45 від 13.07.2010, №46 від 13.07.2010, №38365 від14.07.2010, №111 від 20.07.2010, №112 від 20.07.2010, №884 від 27.07.2010, №16486/825400 від 31.07.2010, №712/320020 від 31.07.2010, №11953/К14 від 31.07.2010, №1 від 24.06.2010, №№10207/К14 від 30.06.2010, №08 від 15.02.2010, №09 від 18.02.2010, №0000202 від 01.02.2010, №6 від 08.02.2010, №7 від 10.02.2010, №08 від 10.02.2010, №353 від 10.02.2010, №9 від 11.02.2010, №74 від 11.02.2010, №82 від 15.02.2010, №2502008 від 25.02.2010, №109 від 26.02.2010, 14571/825400 від 28.02.2010, №46958 від 28.02.2010, №71477 від 28.02.2010, №794/320020 від 28.02.2010, №3297/К14 від 28.02.2010, №774 від 10.03.2010, №14 від 12.03.2010, №15 від 13.03.2010, №34 від 15.03.2010, №20858 від 15.03.2010, №12803 від 22.03.2010, №14774/825400 від 31.03.2010, №5034/К14 від 31.03.2010, №162 від 26.03.2010, №143 від 16.03.2010, №141 від 15.03.2010, №113 від 01.03.2010, №27 від 06.04.2010, №1291 від 07.04.2010, №202 від 07.04.2010, №22613 від 155.04.2010, №24 від 16.04.2010, №25 від 16.04.2010, №17875 від 21.04.2010, №21 від 21.04.2010, №22 від 21.04.2010, №34 від 26.04.2010, №169 від 26.04.2010, №40 від 29.04.2010, №14448/825400 від 30.04.2010, №6719/К14 від 30.04.2010, №116 від 31.03.2010, №773/320020 від 31.03.2010, №205 від 21.04.2010, №13 від 21.05.2010, №29 від 26.05.2010, №73 від 26.05.2010, №51 від 27.05.2010, №31 від 27.05.2010, №708/320020 від 31.05.2010, №14067/825400 від 31.05.2010, №15 від 09.06.2010, №26621 від 07.06.2010, №1035 від 07.06.2010, №94 від 07.06.2010, №39 від 10.06.2010, №20650 від 05.05.2010, №74 від 05.05.2010, №563 від 05.05.2010, №2174 від 07.05.2010, №10 від 11.05.2010, №1893 від 12.05.2010, №33 від 13.05.2010, №34 від 13.05.2010, №702 від 17.05.2010, №14153 від 03.05.2010, №14152 від 03.05.2010, №14151 від 03.05.2010, №18 від 18.05.2010, №19 від 26.-05.2010, №50047 від 19.05.2010, №0000239 від 21.05.2010, №06 від 27.10.2008, №26512 від 01.12.2008, №26513 від 01.12.2008, №26514 від 01.12.2008, №752 від09.12.2008, №572 від 10.12.2008, №32 від 11.12.2008, №14 від 15.12.2008, №780 від 25.12.2008, №106 від 25.12.2008, №53 від 25.12.2008, №54 від 15.12.2008, №46 віл 12.11.2008, №48 від 12.11.2008, №12379/825400 від 31.10.2008, №16607/К14 від 31.10.2008, №15713/825400 від 30.09.2008, №204 від 30.09.2008, №185 від 01.09.2008, №4553 від 07.10.2008, №13902/825400 від 31.08.2008, №13504/К14 від 31.08.2008, №14028/825400 від 31.07.2008, №746 від 28.07.2008, №745 від 28.07.2008, №15 від 31.03.2008, №609 від 12.09.2008, №144 від 03.07.2008, №74 від 31.07.2008, №156 від 24.07.2008, №32 від 06.04.2009, №33 від 13.04.2009, №19 від 21.04.2009, №6612/К14 від 30.04.2009, №27533 від 02.06.2008, №39 від 31.08.2008, №135 від 01.09.2008, №40 від 30.09.2008, №22839 від 07.10.2008, №24355 від 29.10.2008, №105 від 21.11.2008, №51 від 28.11.2008, №273 від 24.12.20018, №19787/К14 від 31.12.2008, 18172/К14 від 30.11.2008, №150553/К14 від 30.09.2008, №27534 від 02.06.2008, №25 від 13.05.2009, №24 від 13.05.2009, №50 від 27.05.2009, №20 від 21.04.2009, №14815/825400 від 30.04.2009, №10 від 16.06.2009, №14 від 16.06.2009, №40 від 19.06.2009, №39 від 19.06.2009, №8251/К14 від 31.05.2009, №23 від 21.01.2009, №2100 від 01.09.2008, №93 від 09.09.2008, №14 від 16.10.2008, №751 від 30.11.2008, №636/2 від 22.07.2009, №11541/К14 від 31.07.2009, №34 від 01.07.2009, №671 від 15.10.2008, №1655 від 15.10.2008, №102193 від 31.10.2008, №220 від 31.10.2008, №13190/К14 від 31.08.2009, №9881/К14 від 30.06.2009, №48 від 10.08.2009, №52 від 07.08.2009, №36 від 03.09.2009, №55 від 18.09.2009, №818 від 24.09.2009, №671 від 25.09.2009, №681 від 02.10.2009, №61 від 09.10.2009, №636 від 13.10.2009, №0001964 від 13.10.2009, №60 від 18.10.2009, №36 від 21.10.2009, №524 від 22.10.2009, №962 від 22.10.2009, №729 від 23.10.2009, №46 від 26.10.2009, №140 від 27.10.2009, №748 від 30.10.2009, №811/320900 від 31.10.2009, №16209/825400 від 31.10.2009, №16587/К14 від 31.10.2009, №34 від 16.09.2009, №14879/К14 від 30.09.2009, №16153/825400 від 30.09.2009, №84 від 03.11.2009, №85 від 25.11.2009, №901 від 03.11.2009, №0005294 від 03.11.2009, №0005295 від 03.11.2009, №1009 від 03.11.2009, №9 від 04.11.2009, №1559 від 10.11.2009, №2247 від 10.11.2009, №120 від 10.11.2009, №38 від 10.11.2009, №10 від 10.11.2009, №11 від 10.11.2009, №0002247 від 10.11.2009, №101109-7 від 10.11.2009, №854 від 11.11.2009, №111109/12 від 11.11.2009, №4781 від 11.11.2009, №4853 від 13.11.2009, №131109-16 від 13.11.2009, №1721 від 13.11.2009, №17216 від 13.11.2009, №942 від 13.11.2009, №943 вд 13.11.2009, №60 від 16.11.2009, №22136 від 16.11.2009, №716 від 17.11.2009, №584 від 23.11.2009, №6 від 23.11.2009, №3031 від 24.11.2009, №3035 від 24.11.2009, №3036 від 24.1.1.2009, №3038 від 25.11.2009, №3039 від 25.11.2009, №3040 від 25.11.2009, №836/320020 від 30.11.2009, №14770/825400 від 30.11.2009, №808 вд 30.11.2009, №18303/К14 від 30.11.2009, №42 від 01.12.2009, №1656 від 02.12.2009, №1512 від 03.12.2009, №1009 від 03.12.2009, №15 від 15.12.2009, №16 від 16.12.2009, №17 від 18.12.2009, №18 від 21.12.2009, №19 від 22.12.2009, №20 від 24.12.2009, №21 від 28.12.2009, №637 від 03.12.2009, №0002554 від 03.12.2009, №67/12 від 03.12.2009, №1667 від 04.12.2009, №31426 від 07.12.2009, №642 від 07.12.2009, №081209-27 від 08.12.2009, №6433 від 09.12.2009, №13 від 10.12.2009, №1678 від 10.12.2009, №40 від 11.12.2009, №5 від 11.12.2009, №22 від 11.12.2009, №1048 від 11.12.2009, №14 від 11.12.2009, №299 від 11.12.2009, №0003858 від 11.12.2009, №33 від 14.12.2009, №1687 ВІД 14.12.2009, №1690 від 15.12.2009, №136 від 15.12.2009, №69 від 15.12.2009, №34 від16.12.2009, №1698 від 17.12.2009, №1701 від 18.12.2009, №392/12 від 23.12.2009, №57 від 23.12.2009, №98 від 24.12.2009, №0003907 від 24.12.2009, №39 від 25.12.2009, №464/12 від 28.12.2009, №1749 від 28.12.2009, №14664/825400 від 31.12.2009, №20015/К14 від 31.12.2009, №12 від 16.11.2009, №779 від 30.11.2009, №38 від 10.06.2010, №134 від 18.06.2010, №2591 від 18.06.2010, №98 від 22.06.2010, №103 від 18.06.2010, №2594 від 24.06.2010, №18 від 29.06.2010, №14502/825400 від 30.06.2010, №693/320020 від 30.06.2010, №224 від 02.04.2010, №198 від 19.04.2010, №191 від 14.04.2010, №14162 від 03.05.2010, №14160 від 03.05.2010, №14159 від 03.05.2010, №14158 від 03.05.2010, №14157 від 03.05.2010, №14156 від 03.05.2010, №14155 від 03.05.2010, №14154 від 03.05.2010, №14150 від 03.05.2010, №14149 від 03.05.2010; видаткові накладні: №1 від 01.11.2011, №2 від 01.11.2011, №3 від 01.11.2011, №4 від 01.11.2011, №5 від 01.11.2011, №6 від 01.11.2011, №7 від 01.11.2011, №8 від 02.11.2011, №9 від 02.11.2011, №10 від 02.11.2011, №11 від 02.11.2011, №12 від 03.11.2011, №13 від 03.11.2011, №14 від 03.11.2011, №15 від 03.11.2011, №16 від 03.11.2011, №17 від 03.11.2011, №18 від 03.11.2011, №19 від 18.11.2011, №20 від 18.11.2011, №21 від 18.11.2011, №22, від 21.11.2011, №23 від 21.11.2011, №24 від 21.11.2011, №25 від 22.12.2011, №26 від 22.11.2011, №27 від 22.11.2011, №28 від 23.11.2011, №29 від 23.11.2011, №30 від 24.11.2011, №31 від 24.11.2011, №32 від 24.11.2011, №33 від 25.11.2011, №34 від 25.11.2011, №35 від 25.11.2011, №36 від 28.11.2011, №37 від 28.11.2011, №38 від 28.11.2011, №39 від 29.11.2011, №40 від 29.11.2011, №41 від 28.11.2011, №42 від 29.11.2011, №44 від 30.12.2011, №45 від 30.12.2011; розрахунок №2566/34216 від 10.11.2010.

18 жовтня 2011 року між позивачем (орендодавець) та ТОВ «Готельно-ресторанний комплекс «Бабушкін Сад» (орендар) укладено договір оренди № 2011/10-18, предметом якого є дії орендодавця щодо передачі у володіння та користування майна, а саме приміщення, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Мрія, вул. Садова, 2, та дії орендаря щодо прийняття вказаного майна, користування майном відповідно до цільового призначення та виплата на користь орендодавця суми винагороди – орендної плати (Том 2, а.с. 30).

Виконання умов вищевказаного договору підтверджено складеними належним чином актами про надання послуг з оренди нерухомого майна (Том 2, а.с. 31-33).

Крім того, 16.11.2011 між позивачем (постачальник) та ТОВ «Бабушкін Сад» (покупець) було укладено договір № 1611, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) покупцеві у зумовлені строки товар (будівельні матеріали, обладнання та техніку), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його. Поставка товару здійснюється окремими партіями згідно видаткових накладних.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем додано до матеріалів справи відповідні письмові докази, зокрема, видаткові накладні (Том 4, а.с. 10-76), які досліджені судом та під сумнів податковим органом поставлені не були.

Вищевказані обставини свідчать про те, що в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності позивача останнім використано придбані ним товари і послуги, що свідчить про правильність формування податкового кредиту. Вищевказані обставини жодними належними та допустимими доказами контролюючим органом не спростовані.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази судом встановлено, що представлені суду документи підтверджують реальні зміни у майновому стані позивача та його контрагентів та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Невідповідність вищевказаних податкових та видаткових накладних вимогам чинного законодавства судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

Враховуючи, що отримані позивачем кредитні кошти були використанні при здійсненні господарської діяльності, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про порушення СПД ОСОБА_1 вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту є таким, що не відповідає дійсності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже, висновки відповідача про порушення СПД ОСОБА_1 вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.

У зв`язку з цим, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі від 27.09.2010 № 0001401701/0 та № 0001411701/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспані» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Рішенням ЄСПЛ від 08.12.2016 у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (заява № 24003/07) встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду та виявлення національним судом надмірного формалізму. Верховним судом України при розгляді справи № 13/357 зазначені висновки Європейського суду з прав людини враховані, що знайшло своє відображення у постанові Верховного суду України від 11.09.2017. Таким чином, Верховний суд України на національному рівні визнав неприпустимість застосування надмірного формалізму під час відправлення правосуддя.

Відповідачем у відзиві не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, не надано доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятого рішення.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 42, 50 грн. згідно з квитанцією 19.03.2011.

Суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 42, 50 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі від 27.09.2010 № 0001401701/0 та № 0001411701/0.

Стягнути на користь суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) судові витрати в сумі 42, 50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дата складення рішення суду 24.06.2020

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.