Ухвала суду № 89996185, 24.06.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

24 червня 2020 року Справа № 915/756/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" (Каботажний спуск, 18, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 30083966)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Крилова Віктора Леонідовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 40506,44 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що за період з 14.03.2017 по 28.02.2018 включно відповідачу поставлено теплової енергії на суму 40506,44 грн, за яку останній не сплатив.

Позовна заява містить клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/756/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, повідомлено учасників справи про призначення судового засідання по справі, визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

22.06.2019 відповідачем подано до суду заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування заперечень зазначає, що предметом спору є стягнення заборгованості за теплову енергію в сумі 40506,44грн., яку позивач вважає поставленою та спожитою відповідачем, однак з наданих Позивачем доказів не вбачається, що позивач поставив, відповідач спожив теплову енергію, а саме:

1. Відповідач з 14.03.2017р. є власником нежитлових приміщень в літ.А цок загальною площею 253,0кв.м. за адресою вул. Будівельників, 18/8 у м. Миколаєві (далі - приміщення). До 14.03.2017р. власником приміщень було ТОВ «РЕМІЛ». З наданих позивачем технічних паспортів на приміщення (техпаспорт від 20.03.2017р. та розділ «Інженерне обладнання» техпаспорту від 15.11.2015р.) вбачається відсутність систем центрального опалення в приміщеннях, наявне - індивідуальне опалення. Отже надані Позивачем додатки до позову свідчать про відсутність в приміщеннях центрального опалення, що виключає можливість поставки тепла.

2. Позивач вказує, що нібито приміщення були забезпечені центральним опаленням, але його самовільно відключили, що забороняється (абз.13, 14 стор.2 позову), але позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у приміщеннях центрального опалення та його подальшого незаконного від`єднання відповідачем або іншою особою.

3. Позивач вказує про незаконність відключення приміщень від теплопостачання (абз.4,5 стор.1 позову), що нібито підтверджується актом від 17 лютого 2017року, який складений представниками позивача. Однак позивачем не зазначено, що за цим актом було здійснено огляд приміщень (відсутні підпис власника приміщень). Також позивачем не вказано, яким нормативно-правовим актом передбачено складання такого акту з точки зору належності та допустимості доказу.

4. Позивач вказує (абз.2, стор.1 позову), що приміщення знаходяться в системі житлового будинку, який обладнаний приладом обліку теплової енергії. Вказане узгоджується з ч.1, ст.17 Закону України «Про надання житлово-комунальних послуг». Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту споживання обсягів тепла.

5. Наведенні п.2,3,4 обставини у даних запереченнях потребують доказування та маю необхідність отримання висновку експерта в будівельної галузі, у зв`язку з чим потребує призначення та проведення судової будівельної експертизи.

Отже за вищенаведеного із врахуванням положень п.5, ч.З, ст.247 ГПК України, вбачається, що справу №915/756/20 необхідно розглянути у порядку загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1-3 статті 247 ГПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4, 5 статті 250 ГПК України передбачено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

Згідно частин 1, 6 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Відповідно до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому судом враховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Однак, Конвенція в першу чергу також гарантує "процесуальну" справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).

З огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.

Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження.

Бажання економити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

В той же час обґрунтованість тривалості проваджень повинна бути оцінена з урахування наступних критеріїв, заснованих практикою Суду: складність справи, внесок заявника і відповідних органів влади, а також предмет спору (Comingersoll S.A. v. Portugal [GC] (Комінгерсоль проти Португалії) [ВП]; Frydlender v. France [GC] (Фрайдлендер проти Франції) [ВП], § 43; Sьrmeli v. Germany [GC] (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 128).

Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (Катте Клітше де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень маже виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).

Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).

На підставі вищевикладеного та враховуючи клопотання відповідача, суд погоджується з тим, що проведення процедур загального позовного провадження у цій справі сприятиме досягненню завдань господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України, а тому вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання зі стадії відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 р. № 500), установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 120, 176, 177, 182, 234, 235, 247, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

2. Розгляд справи здійснювати зі стадії відкриття провадження у справі.

3. Дату підготовчого засідання визначити після скасування обмежувальних протиепідемічних заходів, про що повідомити учасників справи додатково відповідною ухвалою.

4. Підготовче провадження у справі провести поза межами встановленого ч.3 ст.177 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу "COVID-19".

5. Повідомити про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасників справи додатково відповідною ухвалою.

6. Відповідач має право в 15-денний строк від дня отримання даної ухвали надати суду відзив з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

7.Позивач має право в 5-денний строк від дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з дотриманням правил, встановлених статтею 166, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

8.Відповідач має право в 5-денний строк від дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення з дотриманням правил, встановлених статтею 167, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

9. Ухвалу надіслати учасникам справи.

10. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В.О.Ржепецький