Рішення № 89992705, 12.06.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/6161/19

Провадження № 2/947/1322/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2020 року

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. при секретарі Бундєвій Я.І., розглянувши цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Житлово – будівельний кооператив «Малиновський – 2», третя особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І.О., Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Хоменко Ю.А., Державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька Олена Юліанівна про визнання спадщини відумерлою, визнання довідки недійсною, витребування майна з незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , та згідно остаточно уточнених позовних вимог просила суд визнати спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_1 відумерлою, визнати недійною довідку ЖБК «Малиновський-2» від 11.01.1992р. на підставі якої зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Одеса цю квартиру та скасувати рішення 42448147 від 8.08.2018р. про державну реєстрацію права власності зазначеної квартири за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що у квартирі АДРЕСА_1 мешкала по день смерті ОСОБА_4 , яка померла у червні 2016р. Після її смерті відкрилася спадщина на зазначену квартиру, однак спадкова справа не заводилася. 21.08.2017р. державним реєстратором Махортвим І.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав на зазначену квартиру за ОСОБА_2 . Позивач вважає це рішення підробленим, оскільки воно прийнято на підставі правовстановлюючого документу – довідка ЖБК «Малиновський-2» від 11.01.1992р., яка не видавалася останнім.

В подальшому ОСОБА_2 подарував спірну квартиру ОСОБА_5 , а 8.08.2018р. Стокальська подарувала її ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , квартира входила до складу спадщини, а оскільки спадкоємців у померлої не було, то квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м.Одеса.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Бескровного Я.В.

Оскільки предметом спору є нерухоме майно, яке територіально відноситься до Київського районну м. Одеси, то цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 13 червня 2019 року відкрито провадження по справі на підставі вищевказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.

Ухвалою від 13 червня 2019 року вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі, а саме накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач подав відзив до суду у якому зазначив, що позов не визнає, оскільки позивач не наводить рішень суду яким встановлено факт незаконного заволодіння спірною квартирою або факту підробки документів, а саме довідки ЖБК «Малиновський-2» та технічного паспорту від 28.07.2017р. виданого ФОП ОСОБА_7 . Також позивач не зазначає в чому полягає незаконність дій відповідача щодо придбання квартири.

Третя (Київська) державна нотаріальна контора у м.Одесі у вирішенні справи полагалася на розсуд суду.

Інші учасники справи пояснень не надали.

В судовому засіданні представника позивача Одеської міської ради позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не прибули, представник адвокат Фомічов І.О. подав письмові заяву з проханням розглядати справу у його відсутність та відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 мешкала у квартирі АДРЕСА_1 по день смерті. У серпні 2016р. ОСОБА_4 померла (т.1 а.с.13-15).

Спадкова справа щодо майна померлої не заводилася.

Також встановлено, що 30.08.2017р. рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова, на підставі заяви від 21.08.2017р., проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.123). При цьому державному реєстратору було подано довідку від 11.01.1992р. ЖБК «Малиновський-2», згідно якої ОСОБА_4 діяла в інтересах ОСОБА_2 і пай сплачений за квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 повністю (т.1 а.с.125).

7.09.2017р. ОСОБА_2 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.89) на користь ОСОБА_3 і рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 7.09.2017р. таке право на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 (т.1 а.с.91).

8.08.2018р. ОСОБА_3 уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.188) на користь ОСОБА_1 про що державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори м.Одеси Савицькою О.Ю. внесено відповідний запис 42448147 до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем.

Позивач стверджує, що вказана квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза її волею за недійсним правочином, і територіальна громада м.Одеси з часу відкриття спадщини набула речові права на відумерлу квартиру , право власності на яку набув відповідач за безвідплатним договором у особи, яка не мала право відчужувати її, тому позивач зобов`язаний витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача – Мущенка.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено належність власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України. власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Частиною 1 ст. 388 ЦК України, визначені випадки на витребування майна від добросовісного набувача власником. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені територіальної громади м.Одеси виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто єдиною підставою для звернення до суду з позовом про витребування майна навіть у добросовісного набувача, є те, що з таким позовом може звернутись лише власник цього майна, а також підтвердити, що набувачем придбане майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже доведенню підлягає факт, чи правомірно набув право власності на спірну квартиру Ярмиш та

ОСОБА_8 набув право власності на спірну квартиру на підставі рішення від 21.08.2017р. державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова про державну реєстрацію права власності.

Оскільки в Україні право власності, зокрема на квартиру, виникає після державної реєстрації, а позивач зазначене рішення від 21.08.2017р. не оспорював, і таке рішення судом недійсним не визнавалося, то вважається, що ОСОБА_9 набув квартиру правомірно (презумпція правомірності правочину).

Стокальська набула право власності на спірну квартиру на підставі зазначеного договору дарування, який також позивачем не оспорювався та у судовому порядку недійсним не визнавався, отже вважається, що Стокальська також набула квартиру правомірно (презумпція правомірності правочину).

Суд зауважує, що диспозиція статті 387-388 та 391 ЦК України застосовується виключного власником майна, а позивач у справі не є власником спірної квартири.

Отже, вимоги, передбачені ст.388ч.1 ЦК України відсутні, а тому і вимоги щодо витребування спірної квартири з незаконного володіння відповідача задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить визнати спадщину після смерті ОСОБА_4 відумерлою. Суд зазначає, що у позові позивач посилається на те, що набув права на спірну квартиру, оскільки вона входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , бо інших спадкоємців у неї немає. Тобто позивач стверджує, що квартира належала померлій на праві приватної власності.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Однак стороною позивача не надано доказів того, що спірна квартира належала ОСОБА_4 на праві власності, тобто не доведено, що у спірних правовідносинах можливе застосування ст.1277 ЦК України, а відтак і вимоги щодо визнання спадщини відумерлою задоволення не підлягають.

Також суд зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сама по собі оспорювана позивачем довідка ЖБК «Малиновський-2» від 11.01.1992р. не є правочином у розумінні ст.202 ЦК України, а враховуючи, що рішення від 21.08.2017р. державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова про державну реєстрацію спірної квартири за ОСОБА_2 позивачем не оскаржувалося та недійсним у судовому порядку не, то суд не знаходить підстав для наданні довідці від 11.01.1992р. правовій оцінці.

Стороною позивача не надано, а судом не встановлено підстав для скасування рішення державного реєстратора 42448147 від 8.08.2018р. щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, судові витрати понесені позивачем до відшкодування не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПКУкраїни, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на подання апеляційної скарги продовжується на строк дії такого карантину. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи через суд першої інстанції.

Суддя Бескровний Я. В.