Рішення № 89989219, 15.06.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1619/20

Провадження № 2/761/3862/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача та його представника: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення коштів моральної шкоди та шкоди, завданої здоров`ю, -

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_4 (надалі по тексту - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 (надалі по тексту - відповідач 1), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі по тексту - відповідач 2) про стягнення коштів моральної шкоди та шкоди, завданої здоров`ю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 січня 2019 року о 15.30 водій ОСОБА_2 рухався на автомобілі "Toyota Camry", д.н.з. НОМЕР_1 з прилеглої території, мав намір виїхати на вулицю Грушевського. В цей час по регульованому пішоходному переходу, розташованому біля будинку №9 по вул. Грушевського, на зелений сигнал світлофора переходила дорогу пішохід ОСОБА_4 . Водій ОСОБА_2 при здійсненні повороту ліворуч, у порушення вимог п. 16.9 ПДР України, не надав перевагу пішоходу, внаслідок чого відбувся наїзд передньою частиною автомобіля на людину. В результаті ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження та була доставлена з місця пригоди до КМКЛ №17, де перебувала на стаціонарному лікуванні.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2019 року відповідача ОСОБА_5 визнано винним у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 спричинено матеріальну та моральну шкоду.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на дату ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія "ПЗУ Україна". Ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, складає 100 000,00 грн., а за шкоду, завдану здоров`ю - 200 000,00 грн.

Так, внаслідок шкоди, заподіяної здоров`ю позивача, остання, зокрема, перебувала на реабілітації у санаторії, що коштувало 13 800,00 грн.

Позивач зазначає, що шкоду, завдану здоров`ю позивача має сплачувати страхова компанія, якою відшкодування не було виплачене.

Також, внаслідок адміністративного правопорушення позивачеві було завдано моральної шкоди. ДТП негативно вплинула на психічне здоров`я позивача, змінивши нормальне життя, порушивши сон, звичний щоденний розпорядок життя та побуту. Протягом кількох місяців після ДТП позивач змушена була уникати транспортних засобів, бо мала негативний досвід єдиного в своєму житті випадку, коли керований ОСОБА_2 автомобіль завдав шкоди, яка призвела певною мірою до незворотніх наслідків стану здоров`я позивача.

Після події транспортні засоби сприймаються позивачкою як небезпека для життя і здоров`я. Такі переживання справляють на ОСОБА_4 тяжкий емоційний вплив та завдають душевних страждань.

Окрім того, позивача як потерпілу особу обурила поведінка правопорушника, який не намагався надавати допомогу ОСОБА_4 , усунути або якимось чином компенсувати наслідки пригоди. При цьому, він усіляко йшов на контакт з позивачкою, пропонував здійснити відшкодування. Однак, за 11 місяців, які минули від дати ДТП до подання позову, жодних реальних дій з боку відповідача на користь позивача вчинено не було.

Розмір заподіяної ОСОБА_4 як потерпілій особі моральної шкоди оцінено Висновком соціально-психологічного дослідження №05-09-19 від 12.09.2019 року у сумі 50 076,00 грн. За проведення зазначеного дослідження позивачем було сплачено 4 173,00 грн.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_4 після ДТП звернулася за правовою допомогою до адвоката Левчишиної О.В., з якою 06 лютого 2019 року уклала договір про надання правової допомоги. Загалом за період з лютого по 01 грудня 2019 року за 11 місяців в інтересах потерпілої ОСОБА_4 було виконано робіт на загальну суму 15 700,00 грн.

Таким чином, позивач просила суд стягнути з відповідача 1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 076,00 грн. та вартість проведеного дослідження з метою визначення розміру моральної шкоди у сумі 4 173,00 грн., а також витрати на правову допомогу у справі щодо ДТП в розмірі 15 700,00 грн.; стягнути з відповідача 2 на користь позивача шкоду, завдану здоров`ю в розмірі 13 800,00 грн.; стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу та судовий збір пропорційно до розміру позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 2 зазначила, що із заявою-повідомленням про настання страхового випадку до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 24.07.2019 року звернулася позивач. ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 31.07.2019 листом № 5881-31 повідомила представника позивача ОСОБА_6 про перелік документів, які мають бути надані страховику для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Позивач до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування звернулася 05.12.2019. До заяви додала копії виписного епікризу, постанови Печерського районного суд м. Києва від 19.04.2019 та довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Листом № 9262-31 від 10.12.2019 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» повідомило позивача про перелік документів, які мають бути нею надані для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Визначені листом документи до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» позивачем не надавалися. Про ступінь тілесних ушкоджень стало відомо лише із позовної заяви. Натомість, позивачем до позовної заяви жодних документів, які підтверджували би понесені нею витрати на лікування, не надано. Отже, у зв`язку із відсутністю передбачених законом документів, у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» не виникає обов`язок із виплати страхового відшкодування, підстави для виплати матеріальної шкоди у сумі 13 800,00 грн. відсутні, а вимоги позивача є такими, що не підтверджені та задоволенню не підлягають.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що ОСОБА_2 визнає факт наїзду на пішохода ОСОБА_4 , повністю визнав свою вину під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. В день ДТП після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та проходження медичного огляду нарколога на стан сп`яніння, ОСОБА_2 відразу ж з`явився до лікарні, куди була доставлена позивач та запропонував свою допомогу в придбанні ліків, на що позивач відмовилася. В лікарні відповідач 1 залишив свій номер телефону позивачу, обмінявся номерами телефонів з дочкою позивача ОСОБА_7 , цікавився станом здоров`я позивача, оплатив проходження МРТ, запропонував компенсувати витрати на лікування та моральну шкоду. Після виписки позивача з лікарні сторони так і не змогли узгодити розмір моральної шкоди. Крім того зазначив, що висновок соціально-психологічного дослідження №05-09-19 від 12.09.2019 року, зроблений та затверджений головою громадської організації не є належним, достовірним та достатнім доказом, який підтверджує розмір моральної шкоди, заявлений представником позивача, що є підставою для відмови у задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач 1 та його представник у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_2 .

Відповідач 2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалою судді від 12.02.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 15.06.2020 року до матеріалів справи долучено відзиви на позовну заяву, ухвалено допитати в якості свідка ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та відповідача 1, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.01.2019 р. о 15:30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Toyota Camry» д.н. НОМЕР_1 в м. Києві на вул. Грушевського, 9, повертаючи ліворуч на зелений сигнал світлофора, не надав дорогу пішоходу ОСОБА_8 , яка проходила проїзну частину, на яку він повертав та здійснив на неї наїзд, з чим порушив вимоги п. 16.9 ПДР України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2019 року була встановлена вина у вчиненні вказаного ДТП за відповідачем ОСОБА_2 внаслідок порушення останнім п.п. 16.9 ПДР України, звільнено його від адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 4).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як вказувала позивач, вказаної дорожньо-транспортної пригоди їй спричинено матеріальну та моральну шкоди. Так, внаслідок шкоди, заподіяної здоров`ю позивача, остання, зокрема, перебувала на реабілітації у санаторії, що коштувало 13 800,00 грн.

Сторонами не заперечувалось, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі відповідного полісу.

Із заявою-повідомленням про настання страхового випадку до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 24.07.2019 року звернулася ОСОБА_4 (а.с. 45).

ПрАТ СК «ПЗУ Україна» листом № 5881-31 від 31.07.2019 повідомила представника позивача ОСОБА_6 про перелік документів, які мають бути надані страховику для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (а.с. 44).

05.12.2019 року ОСОБА_4 звернулася до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування. До заяви долучено копії виписного епікризу, постанови Печерського районного суд м. Києва від 19.04.2019 та довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (а.с. 40).

Листом № 9262-31 від 10.12.2019 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» повідомило позивача про перелік документів, які мають бути нею надані для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (а.с. 48).

За умови ч. 1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як вказано у постанові Верхового Суду від 04.07.2018 року, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У той же час, ОСОБА_4 не надала страховику вказаних ним документів у повідомленні від 10.12.2019 року, а звернулась до суду з позовом про стягнення із страхової компанії 13 800,00 грн. за реабілітацію у санаторії.

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження понесення вказаних витрат стороною позивача надано суду квитанцію про оплату послуг ДП «Санаторій Україна» та талон про те, що ОСОБА_4 перебувала в санаторії з 27.05.2019 року 07.06.2019 року. Між тим, відповідної виписки про здійснені лікувальні послуги ОСОБА_4 , в результаті наїзду на неї автомобіля ОСОБА_2 у ДТП, що сталася 17.01.2019 року надано не було.

Таким чином, відповідних документів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на лікування внаслідок ДТП, що сталася 17.01.2019 року, не надано ані страховику, ані суду.

Сукупність вказаних обставин унеможливлює стягнення із відповідача 2 на користь позивача витрат на лікування у сумі 13 800,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

У даному випадку ДТП сталася із вини відповідача ОСОБА_2 Позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями з боку відповідача 1, які це спричинили. Безумовно, внаслідок ДТП, внаслідок якої було здійснено наїзд на позивача, останній завдано душевних страждань та переживань. Між тим, ОСОБА_4 не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач просила суд стягнути на свою користь моральну шкоду у розмірі 50 076,00 грн., що розрахована на підставі Висновку соціально-психологічного дослідження №05-09-19 від 12.09.2019 року.

Проте, у відповідності до положень ст. 76 ЦПК України, доказами у справі можуть бути виключно висновки експертів, якими вказане дослідження не являється, а особи, які його підписали, атестованими експертами не є.

При визначенні суми моральної шкоди судом також враховано показання ОСОБА_2 , відповідача 1 по справі, якого було допитано в якості свідка. Останній пояснив, що з відразу визнав свою вину у скоєнні ДТП, приїздив в лікарню до позивача, оплатив МРТ та пропонував відшкодувати моральну шкоду. Між тим, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 просила сплатити суму коштів, що є надміру високою, сторони не змогли домовитись про її розмір.

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_4 , є стягнення 20 000,00 грн.

При цьому, оскільки Висновок соціально-психологічного дослідження №05-09-19 від 12.09.2019 року судом не було взято до уваги при ухваленні даного рішення, стягувати з відповідача 1 на користь позивача кошти за його складання у сумі 4 173,00 грн. суд не вважає за доцільне. До того ж, стороною позивача не надано доказів на підтвердження сплати вказаних коштів.

Стосовно розподілу судових витрат варто вказати наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ст.141 ЦПК України, з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 840,80 грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проте, в порушення вимог ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано угоди між адвокатом, що передбачає розмір витрат на правову допомогу, як і не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, витраченого на це часу, що сплачена або підлягає сплаті відповідачем, окрім того, не надано доказів фактичної оплати послуг адвоката, а складність справи, кількість судових розглядів та предмет спору не обумовлює можливість стягнення таких сум коштів, що зазначено у заяві. Відтак, клопотання про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, а заперечення відповідача про недоведеність таких витрат є обгрунтованими.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Керуючись ст.ст. 22, 1166, 1187, 1192 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 76-92, 95, 133, 137, 141, 211, 258-259, 268, 264-265, 272-273, 352, 354-355, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення коштів моральної шкоди та шкоди, завданої здоров`ю, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі - 20 000 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди, страхового відшкодування у зв`язку з ушкодженням здоров`я, - відмовити.

В задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку з ушкодженням здоров`я, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави кошти судового збору в розмірі - 840 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, але не пізніше закінчення строку карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер невідомий, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 32456224, адреса знаходження м.Київ, вул.Дегтярівська, 62.

Суддя: Осаулов Андрій Анатолійович

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2020 року