Рішення № 89973706, 19.05.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

19.05.2020 Справа № 331/520/20

Провадження № 2 /331/767/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Андрієнко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію,

ВСТАНОВИВ:

Концерн «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» 07.02.2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію у період з січня 2019 року по квітень 2019 року в сумі 4454,83 грн.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Концерну “Міські теплові мережі" на № НОМЕР_2 у Філії - Запорізьке обласне управління AT „Ощадбанк”, м. Запоріжжя, МФО 313957, код ЄДРПОУ 32121458 суму основного боргу за надані послуги за поставлену теплову енергію в сумі 4454 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят чотири) гривні 83 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Концерну “Міські теплові мережі" на р/р НОМЕР_3 , банк ПАТ АБ „Укргазбанк”, МФО 320478, ЄДРПОУ 32121458 судовий збір у розмірі 2102,00 грн., 3% річних у розмірі 66,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 29,39 грн., пеню у розмірі 1453,87 грн., а всього 3651 (три тисячі шістсот п`ятдесят одну) гривню 73 копійки.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2020 року по справі відкрите провадження. Ухвалено справу слухати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність, наполягав на задоволенні позову.

Відповідач, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з*явилася, відзив на позов не надала, в зв*язку з чим, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у її відсутність , на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Враховуючи той факт, що право на справедливіш суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2017 року між Концерном „Міські теплові мережі” та ОСОБА_1 укладено договір № 102298 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами договору (п. 1.1. Договору).

Згідно укладеного Договору об`єктом теплопостачання є нежиле приміщення АДРЕСА_2 першого поверху літ А-2 у будинку АДРЕСА_3 .

На виконання умов Договору Енергопостачальна організація відпустила теплову енергію у період січень 2019 р. - квітень 2019 р. на загальну суму 4454,83 грн., з яких відповідачем сплачено 0,00 грн.

Згідно п 6.5.1 розрахунки за договором здійснюється споживачем до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку за відповідний місяць, який вручається Споживачу особисто або надсилається йому поштовим відправленням за вказаною у Договорі адресою.

Згідно п. 7.2.10. Договору за порушення Споживачем строків оплати за теплову енергію, Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню у розмірі 0,2 % від суми заборгованості за спожиту теплову енергію за кожен день прострочення по день фактичної оплати. Оплата пені не звільняє Споживача від виконання своїх обов`язків по оплаті заборгованості. Отже сума нарахованої пені складає 1453,87 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, інфляційні втрати складають 29.39 грн., а 3% річних 66.47 грн.

Не дивлячись на те, що відповідно до умов укладеного Договору у Теплопостачальної організації відсутній обов`язок надсилати Споживачу рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, Заявник надсилав на адресу Відповідача розрахункові документи (рахунки, акти приймання-передачі).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», серед основних обов`язків Споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Згідно положень п. 40 Правил користування тепловою енергією, Споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та даних Правил.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт надання послуг відповідачу, наявність заборгованості, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивачем було сплачено судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 164 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Концерну “Міські теплові мережі" на № НОМЕР_2 у Філії - Запорізьке обласне управління AT „Ощадбанк”, м. Запоріжжя, МФО 313957, код ЄДРПОУ 32121458 суму основного боргу за надані послуги за поставлену теплову енергію в сумі 4454 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят чотири) гривні 83 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Концерну “Міські теплові мережі" на р/р НОМЕР_3 , банк ПАТ АБ „Укргазбанк”, МФО 320478, ЄДРПОУ 32121458 судовий збір у розмірі 2102,00 грн., 3% річних у розмірі 66,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 29,39 грн., пеню у розмірі 1453,87 грн., а всього 3651 (три тисячі шістсот п`ятдесят одну) гривню 73 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя: М. В. Антоненко