Рішення № 89971190, 12.02.2020, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5210/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.

за участю секретаря Аллік Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

16 вересня 2014 року до суду надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу, зазначивши, що 13 лютого 2011 року на автошляху Слов`янськ – Донецьк – Маріуполь відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Honda, державний номер НОМЕР_1 , який належить водієві ОСОБА_3 , під його керуванням, та автомобілем Suzuki, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідачки ОСОБА_2 . Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди. На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 не мала чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Внаслідок ДТП автомобіль Honda, державний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження. У зв`язку з настанням події, передбаченої п. 41.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснило виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 26559 грн. 88 коп. У зв`язку з невідшкодуванням ОСОБА_2 в добровільному порядку понесеної позивачем суми витрат, позивач просить стягнути з відповідачки в порядку зворотної вимоги (регресу) шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме: кошти в розмірі понесених витрат 26559 грн. 88 коп., судові витрати покласти на відповідача.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14.04.2015 року позов було задоволено повністю: стягнути з Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (транспортного) страхового бюро України кошти у відшкодування витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, в розмірі 26559,88 грн., а також витрати, пов`язані із сплатою судового збору в розмірі 265,60 грн.

Ухвалою суду від 23.08.2019 року вказане заочне рішення було скасовано за заявою відповідача та справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, підтримав позов у заяві на адресу суду, просив розглянути справу у його відсутності (а.с.154).

Представник відповідача адвокат Кошель А.С. у судове засідання не з`явився, просив розглянути справу у його відсутність. Надав заяву по суті позовних вимог у якій просив застосувати позовну давність до стягуваної суми, оскільки у йому випадку має місце суброгація, що передбачено ст. 27 Закону України «Про страхування», а не регресні зобов`язання, тому посилання позивача на ч.6 ст.261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності у регресному зобов`язанні починається від дня виконання основного зобов`язання. Оскільки ДТП за участю відповідачки ОСОБА_2 мало місце 13.02.2011 року, то строк позовної давності сплив 13.02.2014 року. Позивач звернувся до суду лише 09.09.2014 року, тобто за спливом строку позовної давності (а.с.142-145).

Представник позивача надав заперечення на вказану заяву по суті, у якій наполягав на наявності саме регресного зобов`язання, яке виникло у позивача на підставі ст.1191 ЦК України та п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.149-150)

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 лютого 2011 року на автошляху Слов`янськ – Донецьк – Маріуполь відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Honda, державний номер НОМЕР_1 , який належить водієві ОСОБА_3 , під його керуванням, та автомобілем Suzuki, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідачки ОСОБА_2 . Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди. На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 не мала чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Внаслідок ДТП автомобіль Honda, державний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження. У зв`язку з настанням події, передбаченої п. 41.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснило виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 26559 грн. 88 коп. У зв`язку з невідшкодуванням ОСОБА_2 в добровільному порядку понесеної позивачем суми витрат, позивач просить стягнути з відповідачки в порядку зворотної вимоги (регресу) шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме: кошти в розмірі понесених витрат 26559 грн. 88 коп., судові витрати покласти на відповідача. Зазначені обставини повністю визнаються сторонами і додатковому доказуванню не підлягають.

При зверненні до суду із цим позовом позивач посилається на норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон).

Відповідно до Преамбули Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» «Цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України».

Так, згідно п.2.1 ст. 2 вказаного Закону, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто 13.02.2011 року, - «Відносини у сфері обов`язкового страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них».

Статтею 5 цього Закону визначені суб`єкти обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, до числа яких входять страховики і Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Згідно статті 38 Закону «Регресний позов страховика та МТСБУ», пункт 38.2. МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.2.1. до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, у наведеній редакції Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у статті 2 відсутнє посилання на перевагу у застосуванні вказаного Закону над іншими законами України. Також у статті 38 не розділяються поняття «страховик» та «МТСБУ».

У той же час, відповідно до частин шістнадцятої, сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У цій справі позивач на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому в ДТП майнову шкоду.

З урахуванням наведеного в цій справі виникло два види зобов`язань:

- деліктне зобов`язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник);

- зобов`язання, що виникло на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сторонами якого є МТСБУ та потерпілий у ДТП.

При цьому слід відрізняти поняття зобов`язання як правовідношення (договірне або позадоговірне) від обов`язків, які мають сторони такого зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного, страховик – у нашому випадку МТСБУ внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває МТСБУ.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика (МТСБУ).

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика (МТСБУ) в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес. При цьому суд зазначає, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - є різновидом саме страхових відносин, що зазначено безпосередньо як у його назві, так і у сфері відносин, які він регулює – обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це випливає із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 ЦК України так і за змістом статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статті йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим - третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18), та у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 521/10891/15-ц (провадження № 61-26689св18).

Суд, дослідивши матеріали справи, погоджується із позивачем про можливість стягнення з відповідачки ОСОБА_2 суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 26559,88 грн, але зазначає, що у цьому випадку виникло не право регресу, а суброгація.

Тому суд вважає помилковими доводи позивача про застосування до суброгації у страхових відносинах положень ч.6 ст. 261 ЦК України, згідно якої за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Також суд погоджується із позицією представника відповідача про те, що позивачем пропущено позовну давність.

Згідно з частиною першою ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини першої ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За приписами ст. 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому згідно із частиною першою ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Як зазначено вище дорожньо-транспортна пригода за участі відповідачки мала місце 13.02.2011 року.

Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 14.02.2011 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року - 14.02. 2014 року.

Позивач МТСБУ звернулось до суду з позовом 10 вересня 2014 року згідно відбитку штампу органу поштового зв`язку на конверті (а.с.53), тобто після спливу позовної давності.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач у заяві по суті позовних вимог вказує на пропуск позивачем строку позовної давності і на необхідність застосування такого строку.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Однак позивачем не порушувалось питання про пропуск строку позовної давності з поважних причин. Враховуючи, що позов у даній справі подано із спливом позовної давності та позивачем не наведено жодної причини поважності пропуску відповідного строку, суд доходить висновку про відмову у позові у зв`язку із спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 133, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЄДРПОУ 21647131, юридична адреса: Русанівський бульвар,8, м. Київ, 02154) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя