Рішення № 89969404, 23.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 640/24690/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомГромадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, Головного управління Національної поліції у м. Києві,провизнання протиправним та скасування подання, рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДР 42552598), Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДР: 40108583), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (т.1, а.с. 192-196), просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати подання, оформлене листом від 25.09.2019 № 6287/125/14/8/01-2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ;

2) визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в України громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 26.09.2019;

3) зобов`язати Центральне Міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області направити до органів Державної прикордонної служби України повідомлення про відкликання доручень про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином РФ та 08.07.2014 отримав дозвіл на еміграцію № 7-53/227, так як перебуває у шлюбі із громадянкою України понад 2 роки.

18.07.2014 Печерським РФ ГУДМС України в м. Києві було прийнято рішення про видачу позивачу посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 .

Між тим, у жовтні 2019 на адресу позивача надійшло рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 13.08.2019 № 212. Також скасовано видану на підставі даного дозволу посвідку на постійне проживання.

При цьому, як вважає позивач, варто наголосити на тому, що скасування вказаних документів не є безумовною підставою для заборони в`їзду в Україну, адже рішення про заборону в`їзду приймається лише за наявності підстав, в визначених у ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Разом з цим, 26.10.2019 позивач прилетів прямим рейсом із Ларнаки до Києва. Проходив паспортний в Міжнародному аеропорті «Бориспіль», під час якого посадовими особами Державної прикордонної служби України Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Хроменкову С.М. було відмовлено у перетинанні державного кордону та прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 26.10.2019.

Вказане рішення, як зазначає позивач, винесено згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль». У рішенні вказано, що причиною (підставою) відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну (як вказано в самому Рішенні).

У позові зазначається, що 25.09.2019 УКР ГУ НП в м. Києві складено подання, оформлене листом №6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019, про заборону позивачу в`їзду в Україну.

26.09.2019 ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну, в якому, як на підставу його прийняття зазначено, що: « 26.09.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання від УКР ГУ НП в м. Києві № 6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019».

Позивач звертає увагу, що ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області інформацію, наведену в поданні не перевірила і на наступний день винесла оскаржуване рішення, знехтувавши при цьому положеннями статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Позивач не погоджується з рішенням ЦМУ місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в Україну позивачу від 26.09.2019 та діями УКР ГУ НП в м. Києві щодо складання у відношенні до позивача подання, оформленого листом № 6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019, про заборону в`їзду в Україну.

Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а дії відповідача-2 вчинені за відсутності передбачених на те чинним законодавством України правових підстав та призвели до безпідставного обмеження прав та свобод позивача.

Позивач наполягає, що прийняте відповідачем-1 оскаржуване рішення є протиправним, адже його, на думку позивача, прийнято за відсутності підстав, зазначених у в абзацах 2 та 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та перевірки обґрунтованості викладених у поданні Управління карного розшуку ГУ НП в м. Києві від 25.09.2019 обставин, відтак не містить жодного належного доказу щодо вчинення чи наявності підстав вважати, що позивач вчиняв чи міг би вчинити, викладені в оскаржуваному рішенні правопорушення, відтак суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Позивач зазначає також, що дії відповідача-2 щодо складання подання, оформленого листом від 25.09.2019 про заборону в`їзду в України позивачу порушують права свободи та інтереси позивача, адже призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні за відсутності факту порушення.

Крім іншого, в контексті оскарження дій УКР ГУ НП, позивач зазначає, що згідно інформації викладеної у рішенні про заборону в`їзду від 26.09.2019, в поданні від 25.09.2019 «Про вирішення питання щодо заборони в`їзду в Україну» вказано, що ОСОБА_1 негативно впливає на криміногенну ситуацію в регіоні та відомий правоохоронним органам як особа, причетна до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із заволодінням майном громадян із проникненням до житла на території м. Києва. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа користується авторитетом в кримінальному середовищі, організовує та координує злочинну діяльність підконтрольних йому інших громадян, як іноземців, так громадян України і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Київському регіоні та держави в цілому, створює загрозу громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. Також, зазначається, що ОСОБА_1 підтримує переконання повного заперечення дії законів, керується та витупає виключно за «злодійські традиції», які пропагує серед представників криміналітету, особливо молоді. Схильний до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

При цьому, як зазначається у позові, жодного конкретного факту вчинення позивачем будь-якого правопорушення, інших належних та допустимих доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності або наявності щодо нього розпочатих кримінальних проваджень викладені дані не містять. На думку заявника це підтверджується листом ГПУ від 16.11.2019 щодо відсутності в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного обвинуваченого та стосовно нього. Крім того, зазначено у позові, згідно даних Слідчого управління ГУ НП у м. Києві від 05.11.2019 відомостей в ЄРДР кримінальні провадження щодо ОСОБА_1 слідчими управліннями н розслідується. Згідно листа Головного слідчого управління СБУ від 15.11.2019 у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не здійснювалось, у розшук не оголошувався. Зазначається, що відсутність судимості або обмежень передбачених КПК підтверджується низкою довідок.

У позові наголошується, що ОСОБА_1 має сім`ю в Україні, на території України народилися діти, що підтверджується свідоцтвами від 20.07.1998, 15.04.2004, 31.03.2006. Позивач має постійне місце роботи в РФ, має місце проживання (квартиру) в м. Києві.

Представник позивача зазначає, що будь-яка інформація щодо позивача УКР ГУ НП в м. Києві могла бути отримана виключно в рамках здійснення оперативно-розшукових заходів.

Враховуючи викладене у позові у сукупності, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача-2 (ГУ НП у м. Києві).

Канцелярією суду зареєстровано відзив від 10.02.2020 (т.1, а.с. 227-228).

Між тим, вказаний «відзив» не підписаний уповноваженими особами ГУ НП у зв`язку з чим судом до уваги не береться.

Встановлені судом обставини.

Начальником відділу аналітичної роботи та статистичної звітності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про заборону громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ НОМЕР_3 , в`їзду в Україну строком на три роки.

У зв`язку із прийняттям цього рішення встановлено, що 26.09.2019 надійшло подання УКР ГУ НП в м. Києві вих. № 6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019 «Про вирішення питання щодо заборони в`їзду в Україну» (т.1, а.с. 233 і далі), в якому зазначено наступне. Так, в ході здійсненої перевірки встановлено, що гр. РФ ОСОБА_1 , раніше не судимий, не працює, негативно впливає на криміногенну ситуацію в регіоні та відомий правоохоронним органам як особа, причетна до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із заволодінням майном громадян із проникненням до житла на території м. Києва. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа користується авторитетом в кримінальному середовищі, організовує та координує злочинну діяльність підконтрольних йому інших громадян, як іноземців, так громадян України і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Київському регіоні та держави в цілому, створює загрозу громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. Також, зазначається, що ОСОБА_1 підтримує переконання повного заперечення дії законів, керується та витупає виключно за «злодійські традиції», які пропагує серед представників криміналітету, особливо молоді. Схильний до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Водночас зазначено у поданні, що ОСОБА_1 на цей час не є підозрюваним чи обвинувачем у вчиненні кримінального кримінальних правопорушень та у розшуку не перебуває.

Рішення прийнято враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що перебування на території України гр. ОСОБА_1 , може призвести до погіршення криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку, керуючись ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Про прийняте рішення повідомлено Управління карного розшуку.

У листі від 05.11.2019 на запит адвоката Управління карного розшуку додатково інформувало, що в липні 2019 до УКР ГУНП у м. Києві надійшла інформація, що на території України проживає громадянин РФ ОСОБА_1 , який перебуває на території України на підставі дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, але при цьому також використовує паспорт громадянина України, виданий на його ім`я, що є порушенням ст. 4 Конституції України. Так, 22.10.2012 ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , у зв`язку із загальним обміном, тобто не має правових підстав для отримання дозволу на імміграцію. Надалі паспорт громадянина України анульовано та визнано таким, що підлягає вилученню; скасовано дозвіл на імміграцію.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Перш за все, суд звертає увагу, що заборона в`їзду в Україну не обумовлюється вчиненням певного кримінально караного діяння, наявністю кримінального провадження, кримінального переслідування та може обумовлюватись аналізом сукупності інформації щодо дій, подій, пов`язаних з певною особою щодо загроз, які може нести певна особа національній безпеці України чи загроз громадському порядку.

Тобто, іншими словами, така діяльність, наприклад органів Національної поліції України, носить превентивний, упереджувальний характер та спрямована на попередження настанню негативних наслідків для держави та її громадян з боку певних осіб, на усунення умов та причин, що сприяють виникненню обставин, що можуть становити загрозу безпеці держави, безпеці громадян, що не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особою, якій заборонено в`їзд.

Тобто, Україна, проявляючи гостинність, у той же час, здійснюючи/реалізуючі свій суверенітет, повноту влади на всій своїй території, як і господар у своєму будинку, має повне право визначати осіб, які є небажаними на її території.

Так, частиною 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.

В`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 цього Закону за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Відповідно ж до ч. 3 ст. 13 цього закону рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Із змісту положень п. 4 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної поліції.

Надання ж оцінки наявній відносно певної особи інформації та формування висновку щодо наявності чи відсутності загроз громадському порядку, безпеці громадян, правам та інтересам громадян з боку певної особи, ступеня цих загроз, належить до виключених повноважень ініціатора, здійснюється на підставі наявних матеріалів та інформації за внутрішнім переконанням відповідальних посадових осіб, фахівців та експертів ініціатора з усвідомленням цілей та завдань Національної поліції, розумінням самого визначення безпеки громадян, громадського порядку, яке (внутрішнє переконання) у такому випадку не може бути переоцінене судом як таке, що є очевидним.

У даному випадку вбачається, що УКР ГУ НП, вносячи подання до міграційної служби, та міграційна служба, приймаючи оскаржуване рішення, у повній мірі проаналізована інформація відносно позивача, надана оцінка цій інформації, у т.ч. щодо отримання позивачем паспорту громадянина України, отриманій в ході здійснення діяльності УКР, сформовано висновок про наявність та ступінь загроз громадському порядку та безпеці громадян, та, відповідно, прийнято рішення, яке ґрунтується на оцінці факторів, що впливають або можуть вплинути на перебування в Україні позивача, ризиків, пов`язаних з його перебуванням в Україні, що у сукупності відповідає наведеним вище нормам законів України.

За висновком суду, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Суд у зв`язку з цим не вбачає підстав для висновку про порушення з боку відповідачів прав, свобод чи інтересів позивача, а оскаржувані подання та рішення вважає законними та обґрунтованими, вірними по суті, такими, що є формою здійснення Україною повноти свого суверенітету та визначення осіб, які є небажаними на її території.

Подальше дострокове відкликання доручень (подання; т.1, а.с. 218, а.с. 235) не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення під час його видання. Більш того, подання підписано невідомою особою (т.1, а.с. 236).

Що стосується посилання адвоката позивача на рішення ОАС м. Києва від 03.06.2020 у справі № 640/24707/19, слід зазначити, що зазначене рішення суду не набрало законної сили.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Наведені позивачем, представником позивача доводи та надані матеріали не спростовують вищенаведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Підсумовуючи суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваних подання та рішення протиправними та їх скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають та у задоволенні позову, відповідно, слід відмовити у повному обсязі. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295, 296 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України та п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін