Рішення № 89969397, 23.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 640/11563/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 До Треті особиДержавної міграційної служби України Національна поліція України Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області Управління державної міграційної служби України у Полтавській області Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України провизнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національної поліції України (далі-третя особа 1), Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (далі-третя особа 2), Управління державної міграційної служби України у Полтавській області (далі-третя особа 3) та Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі-третя особа 4) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 25.02.2019 р. про заборону в`їзду в Україну строком на три роки громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Богатирьовка, Кіровського р-ну, м. Махачкали, Російської Федерації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо прийняття рішення з приводу заборони в`їзду на територію України, у зв`язку із не доведенням підстав для заборони в`їзду на територію України відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; інформація про проведення позивачем діяльності, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, є безпідставною та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Третя особа 1 в письмових поясненнях з приводу заявлених позовних вимог вказала на їх необґрунтованість.

Треті особи 2-4 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Махачкала, Російської Федерації, з 2008 року на законних підставах проживає на території України.

19.12.2009 р. позивачем укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , який зареєстрований відділом РАЦС по м. Лубни Лубенського МРУЮ Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Під час шлюбу у позивача з ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

17.12.2014 р. ГУ ДМС у Харківській області, ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано останнього посвідкою на постійне проживання в України серії НОМЕР_3 .

27.07.2018 р. ГУ ДМС у Харківській області прийнято рішення № 04/1-2238 про скасування дозволу на міграцію в України ОСОБА_1 та скасовано посвідку на постійне проживання останнього.

УДМС України в Полтавській області прийнято рішення від 28.08.2018 р. № 21 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов`язання останнього покинути територію України в строк до 30.08.2018 р. з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки.

28.08.2018 р. позивач залишив територію України через пункт пропуску «Велика Писарівка» Велико-Писарівського р-ну, Сумської обл.

Вподальшому, Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України 25.02.2019 р. прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну на підставі положень абзаців другого та третього частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про заборону громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Махачкала, Російська Федерація, чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі - Положення №360) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з пунктом 2 Положення №360, Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 11.01.2014 за №25/24802 (далі - Інструкція №1235).

Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до пункту 4 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Відповідно до пункту 5 Інструкції №1235, після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Відповідно до пункту 6 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, основними повноваженнями поліції, відповідно до покладених на неї завдань зокрема, є: здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Судом встановлено, що до Державної міграційної служби України надійшов лист Головного управління Національної поліції у місті Києві від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019 про прийняття рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну.

Вказаним листом зазначено, що ОСОБА_1 притягувався в Україні до кримінальної відповідальності за незаконний обіг зброї та наркотичних засобі (кримінальне провадження від 27.05.2014 р. № 12014170240000641); вказано про суспільну небезпечність перебування ОСОБА_1 на території України, що полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі (резонансні) злочини та безпосередньо бере участь у скоєнні вказаних злочинів; також зазначено, що ОСОБА_1 зберігає і розвиває злочинні традиції, ідеї, погляди з метою залучення до злочинної діяльності молоді, організовує збір та передачу грошових коштів для осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, займається вимаганням боргів в інтересах третіх осіб за винагороду, намагається контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів, збільшує масштаби їх злочинної діяльності, координує і узгоджує свої дії з лідерами криміногенного середовища.

Як зазначено відповідачем, вказаний лист ГУ НП у місті Києві від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019 став підставою для прийняття спірного рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну.

Разом з цим, суд не погоджується з таким рішенням відповідача, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, 27.07.2018 р. ГУ ДМС у Харківській області прийнято рішення № 04/1-2238 про скасування дозволу на міграцію в України ОСОБА_1 та скасовано посвідку на постійне проживання останнього.

Однак, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 р. по справі № 520/894/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 р. визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-2238-14 від 27.07.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Богатирьовка, Кіровського району, м.Махачкали, виданого 17.12.2014 року.

Зокрема, вказаним рішенням зазначено про невстановлену причетність ОСОБА_1 до скоєння кримінальних правопорушень на території України.

Щодо рішення від 28.08.2018 р. № 21 прийняте УДМС України в Полтавській області щодо примусового повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов`язання останнього покинути територію України в строк до 30.08.2018 р. з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки., суд звертає увагу, що воно прийняте на підставі подання УКР ГУ НП в Полтавській област від 27.08.2018 р., яким зазначено про дотримання ОСОБА_1 злодійських традицій на пощирення їх серед молоді, здійснення негативного впливу на криміногенну ситуацію в регіоні та причетність останнього до вчинення кримінальних правопорушень на території України.

Так, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20.02.2019 р. по справі № 554/7402/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 р. визнано протиправним та скасовано рішення № 21 від 28 серпня 2018 року головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Полтавській області Орисенка В. В., затвердженого заступником начальника Управління ДМС України в Полтавській області Якименком М. О. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язання його покинути територію України в строк до 30 серпня 2018 року, з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу заборонено в`їзд в Україну у зв`язку з проведення ним діяльності, яка суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України та «може призвести» до дестабілізації криміногенної обстановки в державі.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували наявність підстав для заборони в`їзду позивачу відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також належних та допустимих доказів, які б вказували про проведення ним діяльності, яка суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, зокрема посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, порушення рівноправності громадян.

У свою чергу, ймовірні припущення про можливе вчинення протиправного діяння позивачем не може бути підставою для заборони в`їзду в Україну.

Більше того, третьою особою 1 не надано доказів, зазначених в листі від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019, що стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності в Україні за незаконний обіг зброї та наркотичних засобі; вироків щодо позивача по зазначеним порушенням, матеріали справи не містять.

Відтак, суд наголошує, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, фактично були досліджені Октябрським районним судом м. Полтави від 20.02.2019 р. по справі № 554/7402/18; відповідачем та третьою особою 1 не надано суду нових доказів, які були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Так, під час розгляду справи, судом не встановлено притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування позивача під слідством та судом в Україні; також не виявлено обставин, які б забороняли примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Враховуючи, що докази, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в Україну терміном на три роки, в матеріалах справи відсутні, суд доходить висновку про протиправність спірного рішення від 25.02.2019 р. про заборону в`їзду в Україну про та наявності правових підстав для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності та пояснення сторін, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача та наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 р. про заборону громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Махачкала, Російська Федерація, чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 36591201).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко