Рішення № 89968629, 22.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 р. № 520/4063/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Харківській області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 21.02.2020 р. №9/к, про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області та Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) забезпечити виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України в частині врахування переважного права на залишення на роботі та пропозиції ОСОБА_1 всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) солідарно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний у справі наказ про її звільнення є незаконним, виданим з порушенням вимог трудового законодавства. Позивач зазначає, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються, зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Таким чином, оскаржуваний наказ виданий при відсутності законних підстав, а саме факту ліквідації державного органу.

Відповідачем-1 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити в їх задоволенні. Вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 передбачено саме ліквідацію територіальних органів Міністерства юстиції України, в тому числі й Головного управління. Зауважує, що функції та повноваження ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції України перейшли до новоутворених міжрегіональних управлінь. Зазначає, що відповідно до приписів ст. 49-2 КЗпП України позивача 29 жовтня 2019 року попереджено про наступне звільнення, попередження отримано останньою під підпис. Враховуючи те, що фактично відбулась ліквідація відповідача-1, працівнику, який звільняється, не можуть бути запропоновані посади у новоутвореному органі.

Відповідачем-2 до суду також надано відзив на позовну заяву, в якому викладено доводи, аналогічні наведеним у відзиві відповідача-1.

Позивачем до суду надано відповіді на відзиви відповідачів, в яких позивач вказує на безпідставність викладених у них доводів.

Відповідачами до суду надано заперечення на відповіді на відзиви, і яких останні просили відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Ухвалою від 21.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , з 01.06.2017 працювала на посаді начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

29 жовтня 2019 головою ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Відповідач 1) позивачу вручено попередження про наступне звільнення.

Дане попередження обґрунтоване постановою КМУ від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів юстиції", наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", наказом Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 22.10.2019 №2470/к "Про попередження працівників Головного територіального управління юстиції у Харківській області", пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

21 лютого 2020 наказом №9/к від 21.02.2020 позивача звільнено з посади начальника відділу організаційного забезпечення, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Наказом Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 28.04.2020 № 16/к було внесено зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 21.02.2020 № 9/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", а саме, пункт 1 викладено в наступній редакції: " 1. Звільнити ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відповідно до п. 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"."

Вважаючи оскаржуваний наказ та саме звільнення незаконними, безпідставними та такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Частиною 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Оскільки порядок звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до приписів статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

За приписами частини 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При звільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане звільнення працівників.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в постановах Верховного Суду, зокрема від 12 грудня 2018 року в справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16, від 06 лютого 2020 в справі 813/3412/17.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частинами 2-3 статті 36 КЗпП України передбачено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

З аналізу наведених норм слідує, що при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 вирішено: 1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (в тому числі Головне територіальне управління юстиції у Харківській області); 2. Утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (у тому числі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)); 3. Установити, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1.

Так, відповідно до цієї постанови Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції (в тому числі Головне територіальне управління юстиції у Харківській області); утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції (в тому числі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)) (пункти 1, 2 наказу). Крім того, підпунктами 6-8 пункту 5 вказаного наказу головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції доручено забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах фактично відбулась процедура реорганізації Головного територіального управління юстиції у Харківській області шляхом утворення на його базі та на базі Головних територіальних управлінь юстиції у Луганській області та Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). При цьому, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Тобто функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків).

Отже, з 29 жовтня 2019 року - дня утворення Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Харківській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870.

Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином, відповідач-1 зобов`язаний був запропонувати позивачу іншу роботу, чого зроблено не було. Крім того, відповідачами не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача.

Будь-які вакантні посади позивачу в період з 29.10.2019 по 21.02.2020 відповідачем 1 та відповідачем 2 не пропонувались.

В той же час, відповідачем 1 та відповідачем 2 здійснювались дії щодо працевлаштування працівників Головного територіального управління юстиції у Харківській області шляхом переведення до правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Згода позивача на переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) підтверджується наданням відповідача 2 заяви про переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21.02.2020.

Отже, при вирішенні спору у цій справі вбачається застосування відповідачем-1 вибіркового підходу щодо працевлаштування окремих працівників шляхом їх переведення до новоутвореного органу - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції без проведення оцінки кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників (в тому числі і позивача) органу, що ліквідується.

Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим спірний наказ від 21.02.2020 р. №9/к, про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 7 статті 235 Кодексу рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17 з подібними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю Україниможе мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Станом на час вирішення цієї справи судом Головне територіальне управління юстиції у Харківській області відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває в стані припинення.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 21.02.2020 року.

Щодо вимоги про зобов`язання Головного територіальне управління юстиції у Харківській області та Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) забезпечити виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України в частині врахування переважного права на залишення на роботі та пропозиції ОСОБА_1 всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17 з подібними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Також, у пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення на посаді, з якої позивача було незаконно звільнено.

Отже вимога позивача про зобов`язання Головного територіальне управління юстиції у Харківській області та Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) забезпечити виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України в частині врахування переважного права на залишення на роботі та пропозиції ОСОБА_1 всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, задоволенню не підлягає.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 виданої Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області, заробітна плата позивача у грудні 2019 року становила 31139,68 грн (кількість робочих днів - 21), у січні 2020 року - 13387,50 грн (кількість робочих днів - 22). Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 - 1125,39 грн.

Період вимушеного прогулу позивача становить 81 день (лютий 2020 року - 5 днів, березень 2020 року - 21 день, квітень 2020 року - 21 день, травень 2020 року - 19 днів, червень 2020 року - 15 днів).

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на її користь з Головного територіального управління юстиції у Харківській області (орган, в якому проходила службу позивач) становить 91156,59 грн. (1125,39грн х 81 робочих днів вимушеного прогулу).

Вимоги позивача про стягнення такого заробітку солідарно з двох відповідачів не можуть бути задоволені, оскільки позивач перебувала у трудових відносинах безпосередньо з Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області.

Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Харківській області (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ34859512), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіальне управління юстиції у Харківській області від 21.02.2020 р. № 9/к, про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 21.02.2020.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ34859512) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі: 1125,39грн х 81 робочих днів вимушеного прогулу = 91156,59 грн (дев`яносто одна тисяча сто п`ятдесят шість гривень 59 копійок).

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 червня 2020 року.

Суддя Севастьяненко К.О.