Рішення № 89968474, 16.06.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1754/19

16 червня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Порплиці Т.В.

представника позивача Янчишин В.Й.

представника відповідача Юркевич О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі – відповідач, Тернопільська ОДА), в якій просить:

визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконувача обов`язків керівника апарату Тернопільської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 14.06.2019 року №67-к;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської обласної державної адміністрації;

стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2019 року по дату винесення судом відповідного судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21.04.2016 року ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату в Тернопільській ОДА. Наказом тимчасово виконувача обов`язків керівника апарату Тернопільської ОДА від 14.06.2019 року №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач 18.06.2019 року звільнений із займаної посади за угодою сторін відповідно до ч.2 ст.86 Закону Україну "Про державну службу". Проте, жодної заяви на звільнення ним написано не було. Факт звільнення пов`язує із неприязними службовими відносинами, які склалися із керівником апарату Тернопільської ОДА ОСОБА_2 та нещодавньою "конфліктною" ситуацією, що відбулася між ними.

За таких обставин, вважає оскаржуваний наказ від 14.06.2019 року №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

На виконання вимог вказаної ухвали, Тернопільською ОДА 08.08.2019 року подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.13-15). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що підставою для видання оскаржуваного наказу слугувала заява ОСОБА_1 від 13.06.2019 року про звільнення його із займаної посади за угодою сторін. У своїй заяві від 13.06.2019 року позивачем заначено дату звільнення – 18.06.2019 року. З наказом від 14.06.2019 року № 67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис. Жодних заяв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення трудового договору від позивача не надходило.

На думку відповідача, вищевикладене свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

За клопотанням представника відповідача, викликано та допитано в судовому засіданні 11.09.2019 року ОСОБА_3 , в якості свідка, яка перебуває на посаді начальника відділу управлінням персоналом апарату Тернопільської ОДА. та повідомила, що ОСОБА_4 13.06.2019 року особисто подав заяву про його звільнення. Інших осіб при подачі вказаної заяви ОСОБА_4 не було. Написання заяви від 13.06.2019 року в присутності свідка ОСОБА_3 не відбувалось.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року призначено у справі почеркознавчу експертизу та зупинено провадження до одержання висновку експертизи.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, наведених в позовній заяві (а.с.3-5), просив задовольнити їх в повному обсязі. Наголосив, що ОСОБА_4 13.06.2019 року заяви на звільнення не писав, що підтверджено висновком експерта від 28.04.2020 року №1405/1406/19-22 за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позов (а.с.13-15). Зазначила про неповність та недостовірність висновка експерта від 28.04.2020 року №1405/1406/19-22 за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, як наслідок такий є недопустимим доказом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідка, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Тернопільською ОДА від 19.04.2016 року №164-к "Про призначення ОСОБА_1 " позивач 21.04.2016 року призначений на посаду головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської ОДА в порядку переведення з посади помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_5 , як такий, що успішно пройшов стажування (а.с.16).

Позивачем 13.06.2019 року подано тимчасово виконувачу обов`язків керівника апарату Тернопільської ОДА Бірковій О.Т. заяву про звільнення 18.06.2019 року із займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю (а.с.19).

Наказом тимчасово виконувача обов`язків керівника апарату Тернопільської ОДА від 14.06.2019 року №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач 18.06.2019 року звільнений з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської ОДА за угодою сторін відповідно до ч.2 ст.86 Закону Україну "Про державну службу". З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 18.06.2019 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с.18).

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.6 ст.43 Конституції України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі – Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону)

Згідно з ч.1 ст.86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (ч.2 ст.86 Закону №889-VIII).

Отже, із наведеної законодавчої норми слідує, що істотними умовами припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону №889-VIII, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є підстава припинення служби та термін, з якого державна служба припиняється.

З матеріалів слідує, що наказом від 14.06.2019 року №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач 18.06.2019 року звільнений з посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської ОДА за угодою сторін відповідно до ч.2 ст.86 Закону Україну "Про державну службу".

Як підстава в оскаржуваному наказі вказана заява ОСОБА_1 , написання якої позивачем заперечується.

Для з`ясування вказаних обставин, судом за клопотанням представника позивача ухвалою від 07.10.2019 року призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, поставивши на вирішення експерта питання, серед яких: чи виконано рукописний текст і підпис у заяві від 13.06.2019 року ОСОБА_1 .

У відповідності до висновку експерта від 28.04.2020 року №1405/1406/19-22 за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, рукописний текс і підпис у заяві від 13.06.2019 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.142-153).

Підстав для відхилення висновку експерта від 28.04.2020 року №1405/1406/19-22 немає, а тому такий оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.90 КАС України.

Суд вважає, що відсутність письмового волевиявлення позивача на припинення державної служби за угодою сторін, - позбавляє права суб`єкта призначення на звільнення державного службовця з підстав, передбачених ч.2 ст.86 Закону №889-VIII.

Навіть у випадку вчинення підміни ОСОБА_1 поданої ним заяви від 13.06.2019 року, рішення суб`єкта владних повноважень про звільнення не може базуватися на заяві невстановленої особи.

Таким чином, встановлені судом обставини справим та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про недосягнення сторонами письмової згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін, що є достатньою підставою для висновку про протиправність звільнення позивача відповідно до ч.2 ст.86 Закону №889-VIII оскаржуваним наказом, невідповідність його критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а відтак такий підлягає скасуванню.

Покази свідка ОСОБА_3 суд за внутрішнім переконанням вважає достовірними і не суперечливими. Однак це не спростовує факту прийняття оскаржуваного наказу на підставі заяви невідомої особи.

Жодних інших доказів (покази свідків, відеофіксація приміщень Тернопільської ОДА, тощо) суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки за результатами розгляду справи встановлено протиправність спірного наказу від 14.06.2019 року №67-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", то з урахуванням наведеної норми закону, суд вважає за необхідне задовольнити, як похідну у розумінні п.23 ч.1 ст.4 КАС України, позовну вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської обласної державної адміністрації.

Щодо посади на яку підлягає поновленню позивач.

В судовому засіданні 16.06.2020 року представник відповідача повідомила, що розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 19.05.2020 року затверджено Положення про юридичне управління апарату Тернопільської ОДА. Визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Тернопільської ОДА від 11.09.2018 року №683-од "Про затвердження Положення про юридичний відділ апарату обласної державної адміністрації".

Правонаступництва прав та обов`язків від ліквідованого юридичного відділу до новоствореного юридичного управління розпорядчими документами не передбачено.

За заявою працівників юридичного відділу апарату обласної державної адміністрації, наказом від 02.06.2020 року їх було призначено у новостворені відділи юридичного управління апарату Тернопільської ОДА (а.с.177). Тобто призначення працівників у управління відбувалось протягом певного часу та на підставі відповідних заяв працівників юридичного відділу апарату Тернопільської ОДА.

Працівників, які перебувають у декретній відпустці, у новостворені відділи юридичного управління апарату Тернопільської ОДА, без їх заяви, на час розгляду справи не переведено.

У відповідності до абз.2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське підприємство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно абз.3, 4 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, враховуючи, відсутність правонаступництва від юридичного відділу апарату обласної державної адміністрації до юридичного управління апарату Тернопільської ОДА, не проведення в установленому порядку переведення ОСОБА_1 без його заяви і волевиявлення у новостворене управління, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської ОДА.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП України).

Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі – Порядок №100).

Зокрема, за п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Згідно з розрахунком Тернопільської ОДА від 16.06.2020 року №06-4015/16 (а.с.176), з яким погодився представник позивача, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місці роботи, що передували його звільненню, становить 439,42 грн.

Період вимушеного прогулу позивача складає 249 робочих днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення – 19.06.2019 року по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто 16.06.2020 року та підтверджується довідкою від 05.06.2020 року (а.с.168).

Отже, втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 109415,58 грн. (439,42 * 249), що підлягає стягненню з Тернопільської ОДА на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Приписами ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

При вирішенні питання щодо судових витрат, суд враховує наступне.

Як передбачено ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч.5 ст.137 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, то, враховуючи приписи ч.1 ст.139 КАС України, до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на проведення експертизи, в розмірі 4082,00 грн., сплачені згідно з квитанцією №0.0.1537625097.1 від 28.11.2019 року (а.с.175).

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконувача обов`язків керівника апарату Тернопільської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 14.06.2019 року №67-к.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської обласної державної адміністрації.

Стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2019 року по 16.06.2020 року в сумі 109415 (сто дев`ять тисяч чотириста п`ятнадцять ) гривень 58 (п`ятдесят вісім) копійок.

Постанову в частині поновлення на посаді головного спеціаліста юридичного відділу апарату Тернопільської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 4082 (чотри тисячі вісімдесят дві) гривні понесених судових витрат на проведення експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 НОМЕР_1 АДРЕСА_1

Відповідач: Тернопільська обласна державна адміністрація 00022622 вул.Грушевського, 8, м.Тернопіль, 46021

Головуючий суддя Мандзій О.П.