Рішення № 89968154, 22.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2020 року м. Рівне №460/4459/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0231295-5013-1716, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 31435,15 грн.

Мотивуючи вимоги позову зазначав, що з 2001 року є власником виробничо-торгівельної бази загальною площею 1688,7 кв. м., що розташована за адресою: м. Рівне, вул. Павлюченка, 3. 07.05.2019 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0231295-5013-1716 з визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке позивач вважав протиправним. Вказував на те, що спірне податкове повідомлення-рішення сформовано відповідачем без застосування даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та керуючись даними ІТС "Податковий блок", що не передбачено Податковим кодексом України. Також позивач не погоджувався з алгоритмом нарахування податку. При цьому, наголошував на порушенні прав позивача на вільне володіння його майном. З огляду на викладене, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 27.12.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03.02.2020 на 11:00 год.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 31.01.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що з АС "Податковий блок" вбачається, що у власності ФОП ОСОБА_1 перебуває нерухоме майно: виробничо-торгівельна база, загальною площею 1688,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Згідно з відомостями Державного реєстру прав на нерухоме майно вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано саме за фізичною особою ОСОБА_1 , що позивачем не оспорюється. Жодної інформації щодо відчуження зазначеного майна у 2018 році до контролюючого органу не надходило. Тому, відповідачем правомірно визначено грошове зобов`язання позивачеві та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення. Доказів невідповідності визначення грошового зобов`язання позивачем не надано. За таких обставин, просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 26-29).

Ухвалою суду від 03.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 24.02.2020 на 14:15 год.

24.02.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.02.2020 до 11:00 год.

У додаткових письмових поясненнях від 26.02.2020 Головне управління ДПС у Рівненській області наголошувало на правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що для визначення грошового зобов`язання контролюючим органом використовувалися дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримані у спосіб, передбачений Порядком подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.69-70).

Згідно з додатковими поясненнями представника позивача, отриманими в судовому засіданні 27.02.2020, ФОП ОСОБА_1 , враховуючи практику Верховного Суду, просив скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, також з огляду і на те, що належне йому нерухоме майно є будівлею промисловості та використовується ним у підприємницькій діяльності, а отже не є об`єктом оподаткування. Крім того, представник позивача у таких додаткових поясненнях зазначав про неприпустимість використання відповідачем будь-якої інформації з ІТС "Податковий блок", з огляду на відсутність державної експертизи та зареєстрованого атестату відповідності такої системи (а.с.74-77).

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2020 заперечувала проти аргументів і доводів сторони позивача з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Також наголошувала на неприпустимості прийняття додаткових пояснень представника позивача, оскільки такі є зміною підстав позову.

27.02.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2020 до 09:30 год.

20.03.2020 представником позивача через ВДЗ (канцелярію) суду подано додаткові пояснення в яких повторно вказано на неправомірність використання ІТС "Податковий блок" та використання виробничо-торгівельної бази у підприємницькій діяльності ОСОБА_1 . Також представником позивача наголошено на незмінності підстав та предмету позову. Вказано, що у позивача наявне легітимне очікування виконання відповідачем обов`язку використання даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і не використовувати ІТС "Податковий блок", як неналежне та недопустиме джерело отримання доказів (а.с.95-96).

Ухвалою суду від 23.03.2020 розгляд справи відкладено до 16.04.2020 до 16:00 год.

16.04.2020 судове засідання з розгляду справи по суті не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Ухвалою суду від 21.04.2020 розгляд справи відкладено до 21.05.2020 до 14:30 год.

Ухвалою суду від 21.05.2020 вирішено перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, враховуючи усі пояснення сторін по справі, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю, з огляду на наступне.

З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (РНОКПП 2059004111), судом встановлено, що ОСОБА_1 16.12.1992 зареєстрований як фізична особа-підприємець, відомості про якого включені до Єдиного державного реєстру 14.12.2010. Видами діяльності позивача є: "Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.29)"; "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (код КВЕД 68.20)" (а.с.78-79).

21.03.2001 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. посвідчено, що приватному підприємцю ОСОБА_1 належить право власності на майно, яке складається з будівлі складу (Б-1) в складі будівель бази м. Рівне, розміщеного в м. Рівне по вул. Павлюченка, 3, про що складено свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 21.03.2001 №1790 (а.с.8-9).

Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2017, а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів від 29.01.2020 підтверджується, що позивачу на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна: виробничо-торгівельна база (літ.Б-1), реєстраційний №1349092456101, загальною площею 1688,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.10-11; 30-39).

Зазначена інформація узгоджується з відомостями, що містяться в долученому стороною відповідача скріншоті з АС "Податковий блок" (а.с.42).

07.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області винесено податкове повідомлення-рішення №0231295-5013-1716, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості за 2018 рік у сумі 31435, 15 грн. (а.с. 14)

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.265 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як встановлено судом, згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником нежитлової будівлі виробничо-торгівельної бази, загальною площею 1688,7 кв.м.

Підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

При цьому, пп. "є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог пп.14.1.1291 п.14.1 ст.14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлової будівлі виробничо-торгівельної бази, яка за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) "Будівлі промислові".

Водночас, зазначена будівля використовуються ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності, а саме: для виробництва копченої риби за допомогою термокамери (коптильні) "Rexpol", типу DZ-100, серія 128/05, рік виготовлення - 2007, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: видатковими накладними, договором купівлі-продажу від 05.02.2014 (а.с.80-85; 100-102).

Відповідачем жодним чином не спростовано використання зазначеної виробничо-торгівельної бази у підприємницькій діяльності.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 (справа № 805/4114/17-а) зазначив, що застосування підпункту "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому, суд зауважує, що сам по собі факт реєстрації зазначених об`єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов`язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).

Висновки аналогічного характеру містяться в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №819/1537/17.

Отже, наведені обставини справи та положення законодавства, свідчать про наявність правової підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач пп."є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 21.02.1997 у справі "Ван Раалте проти Нідерландів".

Досліджуючи питання щодо того чи може бути виправданою різниця у поводженні та застосуванні положень пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України стосовно юридичної та фізичної особи-суб`єктів підприємницької діяльності, судом встановлено, що відповідач, як орган влади не надав жодного обґрунтування позбавлення позивача як суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи права на застосування названих положень щодо не оподаткування об`єктів нерухомого майна промислового призначення, якій він безпосередньо використовує у власній підприємницькій діяльності за їх цільовим призначенням. Будь-яких об`єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми ведення господарської діяльності, під час судового розгляду не виявлено та не зазначено жодним органом державної влади.

Суд також зазначає, що у рішенні Європейського Суду по справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000 вказано, що якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001).

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято- Михайлівської парафії проти України" від 14.06.2007).

Дослідивши зміст пп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, судом встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно.

Поряд з цим, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється.

Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.

При цьому, суд вважає безпідставними твердження сторони відповідача про неприпустимість прийняття до уваги додаткових пояснень представника позивача від 27.02.2020, оскільки такі є зміною підстав позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 по справі №924/1473/15, а також постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі №210/2289/17 (2-а/210/117/17) зазначено, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами; при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Стороною позивача збережено первісні обставини позову, а в додаткових поясненнях від 27.02.2020 додатково було доповнено правове обґрунтування позовних вимог нормою пп. "є" п.266.2.2 ст.266 ПК України, яке не можна кваліфікувати як зміну підстави позову.

Відповідно до ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з ч.1 ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини "Проніна проти України" від 18.07.2006).

З урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм матеріального та процесуального права, що безпосередньо стосуються правомірності прийняття оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано належними та допустимими доказами позовні вимоги, разом з тим, відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

У зв`язку з цим, адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача судовий збір у сумі 768,40 грн., сплачений відповідно до квитанції №77 від 23.12.2019, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.3-а).

Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0231295-5013-1716.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 22 червня 2020 року.

Суддя Борискін С.А.