Рішення № 89967775, 23.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

23 червня 2020 р.справа № 400/4412/19

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Вороненко Т.М.,

представника відповідача: Поворознюк І.В.,

у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001

провизнання наказу від 15.10.19 р. № 424 о/с неправомірним, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В:

10 грудня 2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (надалі - відповідач або ГУ НП в Миколаївській області), в якому просить суд:

1) визнати наказ начальника ГУ НП в Миколаївській області від 15 жовтня 2019 р. № 424 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ згідно з ст. 77 ч. 1 п. 7 Закону України "Про Національну поліцію", неправомірним;

2) зобов`язати начальника ГУ НП в Миколаївській області поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ, на посаді тимчасово виконуючого обов`язки начальника сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області;

3) зобов`язати начальника ГУ НП в Миколаївській області виплатити позивачу грошове та речове забезпечення за час вимушеного прогулу.

13 грудня 2019 р. позовна заява була залишена без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду (т. 1 а. с. 2-4).

2 січня 2019 р. судом прийнято ухвалу про повернення позовної заяви, у зв`язку з неповажністю причини пропуску строку звернення до адміністративного суду (т. 1 а. с. 34-36).

21 лютого 2020 р. постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви скасована, а справу направлено для продовження розгляду (т. 1 а. с. 131-134).

20 березня 2020 р. судом відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (т. 1 а. с. 150-151).

На обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що з 2014 р. проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 2015 р. в Національній поліції. З травня 2019 р. він займав посаду тимчасово виконуючого обов`язки начальника сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. 5 жовтня 2019 р. працівники ГУ НП в Миколаївській області змусили його подати рапорт про звільнення за власним бажанням. 10 жовтня 2019 р. він подав до відповідача рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення, який в його присутності був зареєстрований. З 7 до 24 жовтня 2019 р. він знаходився на лікарняному. 18 жовтня 2019 р. відповідач, наказом від 15 жовтня 2019 р. № 424 о/с, звільнив його з поліції, згідно з поданим 5 жовтня 2019 р. рапортом, за власним бажанням. На переконання позивача, його звільнення є протиправним, так як він відкликав свій рапорт про звільнення, а тому у відповідача не малось підстав для його звільнення, а саме звільнення відбулось під час його тимчасової непрацездатності.

Відповідач подав відзив, в якому не погодився з позовними вимогами та просив в їх задоволенні відмовити. Як стверджує відповідач, рапорт про відкликання рапорту про звільнення позивач до ГУ НП в Миколаївській області не подавав, відповідно, звільнення позивача відбулось згідно його власного бажання і в строк, самостійно визначений позивачем. Також відповідач послався на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду (т. 1 а. с. 172-177).

В судовому засіданні позивач та його представник пояснили суду, що між позивачем та керівництвом Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області виник конфлікт. Працівники ГУ НП в Миколаївській області змусили його написати рапорт про звільнення з поліції за власним бажанням. Даний рапорт позивач не реєстрував, а передав працівникам ГУ НП в Миколаївській області. Позивач вважає, що відповідач надав суду неправдиві пояснення в частині відсутності його рапорта про відкликання рапорта про звільнення. Також, позивач звернув увагу суду на те, що перед звільненням, він займав посаду тимчасово виконуючого обов`язки начальника сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, тоді як звільнено його з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, що вплинуло на суму коштів, виплачену при звільненні.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що з приводу тиску на нього працівниками ГУ НП в Миколаївській області, позивач звернувся із відповідною скаргою тільки в січні 2020 р., що свідчить про надуманість цих обставин. Рапорт позивача, яким відкликано рапорт про звільнення, в ГУ НП в Миколаївській області не реєструвався.

Під час розгляду справи, позивач подав заяву про забезпечення доказів, яка 8 травня 2020 р. була залишена без руху, а 28 травня 2020 р. повернута (т. 1 а. с. 201-207, 215-216).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, з серпня 2014 р. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з листопада 2015 р. і до моменту звільнення в Національній поліції (т. 1 а. с. 75-76).

5 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 на ім`я начальника ГУ НП в Миколаївській області подав рапорт, яким просив звільнити його зі служби в Національній поліції з 18 жовтня 2019 р., за власним бажанням. Цим же рапортом він відмовився від проходження ВЛК (т. 1 а. с. 79).

На даному рапорті маються штампи реєстрації вхідної кореспонденції Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, резолюції заступника начальника ГУ НП в Миколаївській області, т.в.о. начальника Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області.

Зауваження позивача про те, що даний рапорт не пройшов реєстрацію в ГУ НП в Миколаївській області, адже був адресований начальнику саме цього органу, суд відкидає, так як сам позивач підтверджує факт подання ним такого рапорту, а тому відсутність його реєстрації в ГУ НП в Миколаївській області правового значення не має.

15 жовтня 2019 р. наказом начальника ГУ НП в Миколаївській області № 424 о/с "По особовому складу", позивача звільнено зі служби в поліції, з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, з 18 жовтня 2019 р. Правовою підставою звільнення вказано ст. 77 ч. 1 п. 7 Закону України "Про Національну поліцію" (т. 1 а. с. 71).

Як слідує з розписки, з вищезазначеними наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 18 жовтня 2019 р. (т. 1 а. с. 144).

Як передбачено ст. 77 ч. 1 п. 7 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Слід зауважити, що посилання позивача на Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15 березня 2018 р. № 2337-VIII (позивач помилково вказав Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 р. № 3460-IV), помилкові, так як позивача звільнено за власним бажанням, а не внаслідок дисциплінарного стягнення.

Як стверджує позивач, 10 жовтня 2019 р. він особисто, в присутності свого знайомого ОСОБА_2 , подав до ГУ НП в Миколаївській області рапорт, яким відкликав попередній рапорт про звільнення і який в його присутності був зареєстрований завідувачем відділу кадрового забезпечення ГУ НП в Миколаївській області Письменною О.В.

Відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 4 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Стаття 38 ч. 1, 2 КЗпП України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В КЗпП України відсутня норма, яка б регулювала питання відкликання заяви (рапорту) про звільнення.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Таким чином, позивач має право звільнитись з поліції за власним бажанням, подавши рапорт із попередженням відповідача про звільнення за два тижні. Позивач наділений і правом відкликати рапорт про звільнення. При цьому, КЗпП України не регулює, в який спосіб особа має повідомити роботодавця про відкликання власної заяви про звільнення, а тому допустимо подати як письмову заяву, так і усно попередити роботодавця про відкликання заяви про звільнення.

Частина 2 ст. 38 КЗпП України передбачає окремий спосіб дій працівника, який бажає залишитись на роботи після подання заяви про звільнення - у випадку, коли такий працівник вийшов на роботу та не вимагає розірвання трудового договору, його звільнення не допускається, крім випадку, коли на його місце вже запрошено іншого працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом було досліджено оригінал журналу УКЗ ГУ НП в Миколаївській області за жовтень 2019 р., в якому, за твердженнями позивача, було зареєстровано його рапорт від 10 жовтня 2019 р. про відкликання рапорту про звільнення від 5 жовтня 2019 р., копія якого долучена до матеріалів справи (т. 2 а. с. 19-239).

Так, на сторінці журналу 68 (т. 2 а. с. 110 зворот), мається шість записів №№ 7776, 7777, 7778, 7779, 7780, 7781 про реєстрацію вхідної кореспонденції за 10 жовтня 2019 р., серед яких відсутній запис про реєстрацію рапорта Сліпченко О.О. від 10 жовтня 2019 р. про відкликання рапорту про звільнення від 5 жовтня 2019 р.

Іншими датами такий рапорт в цьому журналі також не зареєстрований.

Судом була надана можливість позивачу та його представнику ознайомитись з оригіналом журналу УКЗ ГУ НП в Миколаївській області за жовтень 2019 р. Після ознайомлення, представник позивача зауважив, що на останній сторінці маються сліди виправлення останньої цифри кількості аркушів в журналі.

Суд не може прийняти такі доводи до уваги, так як журнал має наскрізну нумерацію, яка збережена протягом всього журналу, а кількість його аркушів співпадає з цифрами на останній сторінці.

Також, судом досліджений інший журнал ВДЗ ГУ НП в Миколаївській області, на який вказував позивач, в якому також відсутній запис про реєстрацію рапорта Сліпченко О.О. від 10 жовтня 2019 р. (т. 3 а. с. 64-65).

Судом в якості свідка була допитана завідувач відділу кадрового забезпечення ГУ НП в Миколаївській області Письменна О.В., яка, як стверджує позивач, 10 жовтня 2019 р. особисто зареєструвала його рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення.

Свідок пояснив суду, що у зв`язку із спливом значного проміжку часу, вона не пам`ятає чи подав 10 жовтня 2019 р. позивач до неї на реєстрацію рапорт.

За клопотання позивача, було допитано свідка ОСОБА_2 , який пояснив, що 10 жовтня 2019 р. разом із ОСОБА_1 прибув до будівлі ГУ НП в Миколаївській області. На запитання суду, чи може він підтвердити, що в той день ОСОБА_1 подав рапорт про відкликання свого попереднього рапорту про звільнення за власним бажанням, свідок пояснив, що йому невідомо який саме документ, якого змісту і кому саме для реєстрації подавав 10 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 .

Як пояснив позивач, копії рапорту від 10 жовтня 2019 р. з відміткою про його реєстрацію відповідачем, він не має.

Також, суд зазначає, що позивач не діяв у спосіб, передбачений ст. 38 ч. 2 КЗпП України.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд не може встановити існування обставин, на які посилається позивач в якості обґрунтування позовних вимог, а саме подання ним 10 жовтня 2019 р. рапорту про відкликання рапорту від 5 жовтня 2019 р. про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.

При цьому суд констатує, що ним вичерпані засоби доказування для підтвердження або спростування цих обставин.

Враховуючи викладене, на час прийняття відповідачем наказу від 15 жовтня 2019 р. № 424 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 18 жовтня 2019 р. за власним бажанням, у нього не малось рапорту позивача про відкликання рапорту про звільнення, а тому відповідач правомірно задовольнив первинний рапорт та звільнив ОСОБА_1 з поліції у строк, визначений самим позивачем.

Що стосується доводів позивача про те, що рапорт від 5 жовтня 2019 р. про звільнення ним було подано під примусом та тиском з боку працівників ГУ НП в Миколаївської області, що підтверджується подальшою скаргою, то суд критично ставиться до цих обставин.

Позивач подав копію скарги датовану 16 січня 2019 р., адресовану начальнику ГУ НП в Миколаївській області, зі змісту якої слідує, що позивач скаржиться на примус з боку працівників ГУ НП в Миколаївській області щодо подання ним рапорту про звільнення та відсутність реєстрації рапорту від 10 жовтня 2019 р. (т. 1 а. с. 167-169).

На думку суду, невиправданим є подання такої скарги майже через три місяці після звільнення, коли позивач достеменно обізнаний про те, що його звільнення відбулось саме у зв`язку з відсутністю у відповідача рапорта від 10 жовтня 2019 р.

Посилання позивача на те, що його звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності, а тому є протиправним, безпідставні.

Рапорт про звільнення ОСОБА_1 подав 5 жовтня 2019 р., з 7 і до 23 жовтня 2019 р. включно він був тимчасово непрацездатним, що підтверджується відповідною доводкою (т. 1 а. с. 101), а звільнення відбулось 18 жовтня 2019 р.

Як визначено ст. 40 ч. 3 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Отже, заборона на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності розповсюджується тільки на випадки звільнення за ініціативою роботодавця, тоді як у випадку ініціативи про звільнення від працівника, він може бути звільнений як в період тимчасової непрацездатності, так і під час знаходження у відпустці.

З приводу зауважень позивача про те, що при розрахунку при звільненні, відповідач помилково виходив з посади позивача як інспектора сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, тоді як останньою посадою позивача була посада тимчасово виконуючого обов`язки начальника сектору реагування патрульної поліції № 2 Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області, суд зазначає, що вони не входять в предмет доказування в даній справі, так як позивач заперечує законність його звільнення з поліції, а не з конкретної посади.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 40108735) відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз