Рішення № 89967735, 16.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2640/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку після звільнення,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління МВС у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку після звільнення, в якому просить суд:

- стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час затримки з 20.08.2019 року по день фактичного розрахунку 31.01.2020 року в розмірі 23 368,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено невчасний розрахунок з позивачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.003161. Вказує, що 31.01.2020 на виконання вказаного рішення суду відповідач виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019, грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 10 років вислуги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. Вважає, що відповідач не розрахувався з ним в момент звільнення, тому відповідно до ст.116, 117 КЗпП України він має право на отримання середньомісячного заробітку по день фактичного розрахунку, яким є 31.01.2020 року (за період з 21.08.2019 по 31.01.2019).

Ухвалою суду від 07 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків.

Ухвалою від 17 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 20 травня 2020 року клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву задоволено; продовжено відповідачу строк на подання відзиву на 5 днів з дня закінчення карантинних заходів, запроваджених нормативними актами України.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 28950 від 11.06.2020 року), в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. При визначенні розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 виходив із розміру середньоденної заробітної плати, яка, на його думку, становить 208,65 грн. Натомість, застосування розрахунку середнього заробітку в сумі 208,65 грн. (мінімальна заробітна плата, яка станом на 01 січня 2019 року становила 4 173 грн., поділена на кількість 20 робочих днів) до спірних правовідносин є безпідставною, оскільки позивач поновлений і в подальшому звільнений зі служби з органів внутрішніх справ у статусі особи рядового і начальницького складу. Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія якого розповсюджується і на осіб рядового і начальницького складу, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Мінімальний розмір грошового забезпечення на законодавчому рівні не визначено. Щодо мінімальної заробітної плати, то відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Вказує, що ОСОБА_1 не виконував роботу, а проходив службу в органах внутрішніх справ, а відтак, його грошове забезпечення нараховувалося і виплачувалося за місяць (календарні, а не робочі дні). Крім того, служба в міліції була державною службою особливого характеру. На момент служби позивача порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України регулювався Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), що свідчить про те, що проходження атестованими особами служби в органах внутрішніх справ визначалося спеціальним законодавством. Трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Згідно п. 12 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами встановленими законодавством. Порядок призначення та виплати грошового забезпечення особам рядового начальницького складу органів внутрішніх справ України регулювався спеціальним законодавством, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу ОВС», наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС» від 31.12.2007 № 499 (наказ діяв на момент виконання позивачем службових обов`язків, однак втратив чинність на підставі наказу МВС України від 31.10.2016 № 1131). Позивач фактично виконував свої службові обов`язки, а згодом був звільнений з посади помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. Відповідно до особової картки на грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2012 рік грошові забезпечення позивача у місяць звільнення зі служби складалося з: посадового окладу 620,00 грн.; окладу за спеціальним званням 45.00 грн.; надбавки за вислугою років (20%) 133,00 грн.; надбавки ВОВЗ (50%) 399.00 грн.; премії (40%) 478,80 грн. Всього: 1675,80 грн. Відповідно до п. 3.5.2 Розділу III Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік. Відтак, оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 по посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області станом на липень 2012 року становило 1 675,80 грн., здійснювати розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно лише з грошового забезпечення, яке фактично нараховувалося і виплачувалося ОСОБА_1 на день звільнення з органів внутрішніх справ. Беручи до уваги вищенаведене, грошове забезпечення за один календарний день ОСОБА_1 у місяць звільнення (липень 2012 року) зі служби становило 54,06 грн. (а не 208,65 грн.) Враховуючи вищенаведене, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року, ГУ МВС України у Львівській області направило потребу у коштах до Національної поліції України з проханням додаткового виділення коштів. З отриманого фінансування за січень 2020 року здійснено розрахунок зі ОСОБА_1 та зараховано останньому на особовий рахунок АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Відтак, враховуючи особливості фінансування органів внутрішніх справ, які є бюджетними установами, вини у несвоєчасному розрахунку при звільненні у відповідача відсутня. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом ГУМВС України у Львівській області за №1183 о/с від 15.11.2018 року “Про звільнення” ОСОБА_1 було звільнено.

Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №1340/5787/18 від 15.01.2019 ОСОБА_1 було поновлено на посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 16.11.2018.

На виконання вищезазначеного рішення, наказом ГУМВС України у Львівській області від 30.01.2019 №1204 о/с “Про виконання рішення суду” ОСОБА_1 було поновлено на посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 16.11.2018. Рішення в частині поновлення позивача на посаді підлягало до негайного виконання, про що Львівським окружним адміністративним судом 15.01.2019 видано виконавчий лист №1340/5787/18.

Позивач вважаючи, що відповідач затримав виконання рішення суду у справі №1340/5787/18 від 15.01.2019, звернувся до суду з позовом (справа №1.380.2019.003161) до до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі – ГУМВС України у Львівській області, відповідач) у якій просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС у Львівській області, щодо невиплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019 в розмірі 1182, 50 грн.; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу під час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019 в розмірі 10849, 80 грн.; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 12.04.2019 по день фактичного розрахунку; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 20865, 00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №1.380.2019.003161, позов ОСОБА_1 до ГУ МВС у Львівській області задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, грошового забезпечення за період перебування на службі, одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 10 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 по дату винесення рішення у справі, з урахуванням правової позиції викладеної у рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 20.09.2019, та судом 01.10.2019 видано виконавчі листи.

31.01.2020 на виконання зазначеного судового рішення, відповідачем виплачено позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, грошове забезпечення за час проходження служби та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі, що підтверджується випискою банку.

Позивач вважаючи, що відповідач не розрахувався з ним в момент звільнення, має право на отримання середньомісячного заробітку по день фактичного розрахунку, яким є 31.01.2020, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мають з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2007 року прийнято постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджено та введено в дію з 1 січня 2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція).

Пунктом 3.5.2 Інструкції визначено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/4108/15, від 05 грудня 2019 року у справі № 808/3625/17 та від 29 січня 2020 року у справі № 440/4332/18.

За частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як встановлено судом, на виконання рішення суду, 31 січня 2020 року відповідач виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019, грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 року по 12.04.2019; одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 10 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ця обставина відповідачем не оспорюється.

Не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених норм випливає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи , що належні позивачу виплати здійснюються із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, зокрема, як вже було зазначено, не доведено відсутності вини відповідача у не проведенні всіх належних нарахувань та виплат.

Таке ж роз`яснення вказаної норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Судом встановлено, що належні позивачу виплати здійснювались із затримкою розрахунку при звільненні. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України відповідач має обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 20.08.2019 по 31.01.2020 року становить 112 робочих дня.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348; далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 805/5097/15-а.

Як встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду №1340/5787/18, середньоденний розмір грошового забезпечення з якого повинен розраховуватися середній заробіток позивача на момент поновлення його на посаді становив 107 грн. 50 коп.

Однак, відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.003161, при вирішення питання щодо стягнення на користь позивача грошового забезпечення суд врахував період перебування позивача у розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 30.01.2019 по 12.04.2019 включно, що становить 52 дні. Відтак, суд дійшов до висновку, що за період перебування позивача на службі у відповідача з 30.01.2019 по 12.04.2019 позивачу належить до нарахування та виплати грошове забезпечення.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019.

З огляду на вищенаведене, не беруться судом до уваги доводи відповідача про розмір грошового забезпечення позивача за 2012 рік.

31.01.2020 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019 на виконання рішення суду у справі №1.380.2019.003161 в сумі 8734,09 грн. виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 4173 грн. станом на 01.01.2019. За період з 01.02.2019 року по 29.03.2019 року було 40 робочих днів. Відтак, розмір середньоденного заробітку складає 208,65 грн. (4173*2 (місяці)/40 робочих днів за лютий – березень 2019). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 23368,80 грн. (112*208,65 грн).

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВС України № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Відтак, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволенні позову у повному обсязі.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139 ,242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку після звільнення – задоволити повністю.

Стягнути з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2019 року по день фактичного розрахунку 31.01.2020 року в розмірі 23368,80 грн.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління МВС України у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка,3, ЄДРПОУ 08592247).

Повне судове рішення складно 22.06.2020 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна