Рішення № 89967689, 22.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2990/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із розрахунку 334,6 грн в день із 01.10.2019 до дня фактичного розрахунку 15.03.2020 терміном 166 дні у сумі 55539,6 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом начальника Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, військова частина 1494) від 09.09.2019 №245-ос старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом керівника цієї ж установи від 30.09.2019 № 269-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону. Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 29.04.2015 ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Вказує, що Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надається пільга з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Надання вказаних додаткових відпусток відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011), було припинено з настанням особливого періоду у 2014 році. Тобто така відпустка невикористана ОСОБА_1 за період із 2015 - 2019 роки. Зазначає, що з урахуванням звільнення його з військової служби 30.09.2019 та невикористання ним вказаної додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки, він відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011 набув на день звільнення право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Вказує, що відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення), - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Позивач вважає, що на Мостиський прикордонний загін, у якому він проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок організувати та вжити заходів із проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. Такий термін, у силу приписів вказаного Положення надасться із дня видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби до дня виключення із списків частини і за умови належної організації такого звільнення, військовослужбовець, на день виключення із списків частини мав би бути повністю розрахований. Однак, відповідачем, у порушення указаних вище строків проведення розрахунку при звільненні позивача, виплату грошової компенсації за неотримане речове у сумі 30546,64 грн здійснено лише 27.12.2019, а виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 22663,86 грн здійснена 16.03.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного від 29.12.2019 по справі № 1.380.2019.005765, яким визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення розрахунку при звільненні. З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби із позивачем (компенсація за нестримане речове майно, компенсація за невикористану додаткову відпустку), вважає, що набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.10.2019 до остаточного повного фактичного розрахунку 15.03.2020 відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою від 21.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача 07.05.2020 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач виключений із списків частини відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону від 30.09.2019 року №269-ос “Про виключення старшини ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення”, зазначений наказ не містить виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій, тобто позивач виключений зі списків особового складу без проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Разом з тим, позивач вказаний наказ при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився на проведення неповного розрахунку (в частині виплати компенсації за не отримане речове майно, грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій) при виключенні зі списків особового складу військової частини, відповідно претензій на момент звільнення не мав. Щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, невиплату на день виключення із списків частини компенсації за не отримане речове майно, до суду не звертався. Вищезазначене вказує на те, що даний позов подано до суду не з метою захисту своїх прав, а з метою заробітку за рахунок Інших військовослужбовців Мостиського прикордонного загону. Зазначає, що передбачена абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом виплати, яка виплачується за певних умов у рік звільнення з військової служби. Відповідач вважає, що норми статті 117 КЗпПП України не можуть бути застосовані до затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, що свідчить про безпідставність заявленої позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. Також вказує, що позивачем невірно застосовано показник середньоденного заробітку відповідно до порядку №100 у розмірі 334,6 гривень, тому що у вересні позивач отримав грошове забезпечення за повний місяць (виключений із списків військової частини 30.09.2019 року). Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У поданій 21.05.2020 відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечує повністю, зазначає, що у відзиві відповідач не наводить беззаперечного обґрунтування безпідставності позовних вимог. Вказує, що його позовні вимоги ґрунтуються на вимогах законодавства, зокрема пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115, ст. 116, 117 КЗпП, відповідно до яких у період із дня видання наказу про звільнення позивача 09.09.2019 до дня виключення із списків особового складу 30.09.2019 відповідач зобов`язаний був організувати проведення розрахунку у зв`язку із звільненням за всіма видами забезпечення із ОСОБА_1 , які провести на день виключення із списків частини. Із огляду на те, що після звільнення 30.09.2019 тривалий час відповідачем не виплачувалась заборгованість із компенсації за невикористану додаткову відпустку, після укладення угоди про надання правової допомоги в центрі безоплатної правової допомоги в інтересах ОСОБА_1 невдовзі практично через місяць після звільнення подано позов про стягнення заборгованості. Таким чином, доводи відповідача на недобросовісність дій позивача не підтверджуються фактичними обставинами справи. При цьому, навіть з часу оприлюднення 11.09.2019 Великою Палатою Верховного Суду постанови від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18 висновки щодо застосування норм права, викладені у якій є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” відповідач продовжував протиправно не виплачувати заборгованість при наявності у останнього як контактів із ОСОБА_1 , так і реквізитів для перерахунку коштів, так як після виключення 30.09.2019 із списків особового складу відповідачем на картрахунок позивача здійснювався перерахунок заборгованість із інших виплат. Вказує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Оскільки, право позивача на своєчасний розрахунок у зв`язку із звільненням було порушено нездійсненням на день виключення із списків особового складу належних військовослужбовцю у зв`язку із звільненням виплат, то останній у зв`язку із нездійсненням відповідачем виплат на день звільнення із військової служби набув право на стягнення середнього грошового забезпечення із 30.09.2019, одноденна сума якого вже нараховується 01.10.2019 і до дня фактичної виплати заборгованості 16.03.2020, тобто по 15.03.2020 включно.

Відповідач 13.05.2020 подав додаткові письмові пояснення у яких зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а тому за наявністю спірних правовідносин, які стосуються, розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Суд всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

Наказом начальника Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, військова частина 1494) від 09.09.2019 Ш 245-ос старшину ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом керівника цієї ж установи від 30.09.2019 № 269-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону (а.с.9)

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2019 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини №1494 Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019. Зобов`язано Військову частину №1494 Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби 30.09.2019.

Відповідачем виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 22663,86 грн здійснена 16.03.2020.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У рішенні Верховного Суду у зразковій справі від 16 травня 2019 року справа №620/4218/18 адміністративне провадження №Пз/9901/4/19 суд вказав, що: “відповідно до частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 року по 2018 рік."

Отже з позиції Веховного Суду у вказаній вище справі, компенсація невикористаних відпусток має відбуватися при звільненні, відтак невиплата компенсації за навикористані відпустки є несвоєчасним розрахунком при звільненні.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення), - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Судом встановлено, що з позивачеві нараховані 22663,86 грн належної компенсації за невикористані відпустки. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 16.03.2020, що підтверджується випискою по банківському рахунку та не заперечується відповідачем.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки, грошову компенсацію за невикористані відпустки позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення – 30.09.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття “якість закону” так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. аnd Others v. Bulgaria”) від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, “Олександр Волков проти України” від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” (“Cantoni v. France”) від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, “Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”, а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

Як свідчить зміст рішення у справі “Меньшакова проти України”, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні “Меньшакова проти України” вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany”, заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд вважає необґрунтованими викладені у додаткових письмових пояснення доводи відповідача, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що на час виплати 16.03.2019 позивачеві компенсації за невикористані відпустки, рішення суду від 29.12.2019 р у справі 1.380.2019.005765 не набрало законної сили та було скасовано Постановою Восьмого апеляційного суду від 31.03.2019 в частині.

Отже остаточний розрахунок 16.03.2019 з позивачем проведений не на підставі рішення суду від 29.12.2019 у справі 1.380.2019.005765, а добровільно.

Оскільки остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 16.03.2020 при виключенні останнього із списків частини 30.09.2019 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.10.2019 по 15.03.2020 за затримку терміном 166 дні.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до наказу від 30.09.2019 № 269-ос про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення визначено відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щорічну основну відпустку за 2019 рік використав терміном 30 діб, провести відрахування із грошового забезпечення за 07 календарних днів використаної відпустки.

Відповідно пункту 6 Розділу 8 “Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби” Глави V “Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби” Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відповідно до архівної відомості № 6 особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2019 рік у вересні 2019 при виплаті грошового забезпечення проведено утримання за використані 7 календарних днів відпустки за 2019 рік в сумі 2680,90 грн. та виплачено місячне грошове забезпечення у сумі 7579,22 грн.

Тобто, до виплати у вересні 2019 року ОСОБА_1 належало грошове забезпечення у сумі 10260,12 грн. (7579,22 грн. + 2680,90 грн.).

Із огляду на порядок обчислення одноденного розміру грошового забезпечення для виплати компенсації за невикористані дні відпустки шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів то утримані 2680,90 грн розділивши на 7 днів становить 382,98 грн. в день, а отже тридцяти денний (місячний) розмір грошового забезпечення становить 11489,57 грн.

Тобто, утримання за надміру використані 7 календарних днів відпустки проведено виходячи із одноденного грошового забезпечення у розмірі 382,98 грн. (2680,90 грн. / 7 днів.)

В архівній відомості № 6 особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2019 рік виплата надбавки за бойове чергування у вересні 2019 року, яку позивач отримував щомісячно невідображена, однак позивачеві відповідачем виплачена 1210,68 грн 15.10.2019 року (коментар до платежу: заробітна плата), що підтверджується випискою по картрахунку (а.с.10).

Вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи не дозволяють достовірно встановити дійсний розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2019 року, а тому на переконання суду для розрахунку середнього грошового забезпечення слід використати відомості про виплачене грошове забезпечення у липні на серпні 2019 року.

Відповідно до виписки по картрахунку позивача (а.с.10) військовою частиною 1494 виплачено грошове забезпечення у липні 2019 року у сумі 10337,18 грн та у серпні 2019 року у сумі 10406,52 грн, що становить за два місяці 20743,7 грн, тобто які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати суму.

Отже для обчислення середнього заробітку із 01.10.2019 до дня фактичного розрахунку - виплати 16.03.2020 компенсації при звільненні за невикористану додаткову відпустку слід застосовувати показник 334,6 грн в день (20743,7 грн/62 дні).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 16.03.2020 при виключенні останнього із списків частини 30.09.2019 то за такого розрахунку середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.10.2019 по 15.03.2020 із розрахунку 334,6 грн в день за затримку терміном 166 дні у сумі буде становити 55543,6 грн.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Враховуючи добровільну виплату відповідачем компенсації за невикористану відпустку, а недоплачена сума компенсації за невикористані відпустки становить 22663,86 грн, і є більш ніж вдвічі меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 55543,6 грн (166 днів затримки розрахунку * 334,6 грн) суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22663,86 грн/55543,6 грн. (сума компенсації за невикористані відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,408.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 334,6 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,408 х 166 (робочих днів затримки розрахунку) = 22661,79 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 22661,79 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд –

у х в а л и в :

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) (вул. Я.Мудрого, 113, м. Мостиська, Мостиський район, Львівська область, 81300, ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 22661,79 грн (двадцять дві тисячі шістсот шістдесят одна гривня, 79 коп).

3. У задоволенні вимоги про стягнення з Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі у сумі 32879,74 грн - відмовити.

4. Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2020.

Суддя Коморний О.І.