Рішення № 89967679, 17.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/738/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача Буловчак ОСОБА_2

представники відповідача Паращак І.В., Пановик Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії із урахуванням пільгового стажу протиправною;

- зобов`язати здійснити перерахунок трудового стажу за період з 08.12.1975 по 26.11.1992 та виплату недоплаченої суми пенсії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що при призначенні пенсії за віком відповідач у страховий стаж не зарахував стаж роботи в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах. Вказує, що на звернення до пенсійного фонду отримав відповідь - відмову. Вважає, що підставою для нарахування пільгового стажу - є сам факт роботи особи на Крайній Півночі або у місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі за наявності трудової угоди, укладеної не менше ніж на три роки. При нарахуванні розміру пенсії стаж може підтверджуватись трудовою книжкою, письмовим трудовим договором або довідкою про відпрацьований трудовий стаж. При цьому зарахування стажу один рік за один рік та шість місяців відбувається саме для осіб, яким призначено пенсію, зокрема за віком. Таким чином, вважає дії відповідача протиправними, оскільки записами у трудовій книжці, договорами та довідками підтверджено стаж роботи, тому просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду від 28 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Водночас, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. При цьому, пільгове обчислення стажу роботи (як в період з 1 серпня 1945 р. по 1 березня 1960 р., так і з 1 березня 1960 р. по 31 грудня 1990 р.) проводиться на підставі документів (трудової книжки, копії трудового договору, довідок та інших документів), які підтверджують право на ті пільги, які були встановлені для працюючих в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до цих районів. До інших документів відносяться документи, видані безпосередньо підприємством чи архівною установою, де зазначено, що працівник мав право на пільги, передбачені відповідними постановами Ради Міністрів СРСР чи Указами Президії Верховної Ради СРСР. Вказує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійною фонду України у Львівській області з 01.05.2015, як одержувач пенсії за віком згідно Закону - 1058. За документами пенсійної справи позивача загальний стаж роботи становить 19 років 04 місяці 18 днів ( індивідуальний коефіцієнт стажу - 0,19333). При цьому, період роботи з 08.12.1975 по 07.12.1978 відповідно до трудового договору від 08.12.1975 про роботу в районах Крайньої Півночі, зарахований до стажу роботи в пільговому обчисленні. Середньомісячна заробітна плата для обчислення пенсії визначена за період з 01.07.1978 по 30.06.1983 роки відповідно до довідок, виданих Муніципальною бюджетною установою «Воркутинський муніципальний архів» 01.12.2014 року за № 10918-14/14. № 10919-14/14. Інд коефіцієнт для обчислення - 1,36883. Відділом з питань перерахунків пенсій № 9 Управління застосування пенсійного законодавства здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з уточненням страхового стажу, а саме: період роботи з 08.12.1978 по 31.05.1983 роки враховано в пільговому обчисленні. Таким чином позивач безпідставно посилається про визнання протиправних дій відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії із урахуванням пільгового стажу протиправною, зобов`язати здійснити перерахунок трудового стажу за період з 08.12.1975 по 26.11.1983 та виплату недоплаченої суми, оскільки даний перерахунок здійснений та стаж зарахований. Щодо періоду з 17.10.1989 по 26.11.1992 управлінням Фонду, з метою підтвердження роботи в районах Крайньої Півночі та права на пільгове обчислення стажу, було надіслані запити: у військову частину 21210( м. Верхня Інта Резпубліки Комі). Воркутинський муніципальний архів, Архів Західного військового округу (м. Санкт Петербург РФ); Міський військовий комісаріат (Воркута Республіки Комі). Відповідно до листа Центрального архіву Західного військового округу від 01.06.2018 № 3807, яким було надіслано архівну довідку про роботу з 17.10.1989 по 26.11.1992 телеграфісткою військової частини 22210 та копію особової довідки форми Т-2, які констатують факт роботи в районах Крайньої Півночі, але не підтверджують право на пільгове обчислення. Враховуючи викладене та те, що для підтвердження роботи у районах Крайньої Півночі необхідно надати або трудовий договір, або трудову книжку, в якій обов`язково має бути зазначено, що особа працювала у відповідних районах на підставі укладення з нею трудового договору, однак, такі документи позивачкою не були подані, відповідно немає підстав для зарахування періоду а 29.01.1983 по 26 11.1992 для обчислення пільгового стажу з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі, за один рік шість місяців. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 25.02.2020 справу призначено до розгляду в судове засідання.

03.06.2020 представник позивача подав пояснення суду, в яких наголосив, що трудова книжка позивача містить повну та достовірну інформацію необхідну для обчислення пільгового трудового стажу.

Ухвалою суду від 03.06.2020 витребувано для огляду в судовому засіданні оригінал пенсійної справи ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та його представник підтримав позовні вимоги, просять суд задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов та відзив, а також поданих сторонами доказів

встановив:

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», відповідно до протоколу № 2360 від 15.05.2015 (а.с.14).

Відповідно до записів трудової книжки, позивач у період з 08.12.1975 по 26.11.1992 працював в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР (а.с. 8-9).

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуло заяву позивача та листом № 5002/0-20/11.03-06 (а.с.16-17) відмовило у перерахунку пенсії. Відповідач повідомив, що за документами пенсійної справи загальний стаж роботи становить 19 років 04 місяці 18 днів (індивідуальний коефіцієнт стажу - 0,19333). При цьому, період роботи з 08.12.1975 по 07.12.1978 відповідно до трудового договору від 08.12.1975 про роботу в районах Крайньої Півночі, зарахований до стажу роботи в пільговому обчислені (а.с.16-17).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Це ж положення міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР” від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року “Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”.

За приписами наведеної норми (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006) пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

В пункті 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року “Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, Архангельська область і місто Воркута належить до районів Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Підпунктом “д” пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року “Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Судом встановлено з матеріалів справи, зокрема з трудової книжки від 22.09.1975 (а.с.8-9), що ОСОБА_1 працювала :

- з 15.09.1975 по 07.12.1975 – на посаді санітарки дитячого відділення у лікарні №2 м. Воркута;

- 01.06.1983 по 30.09.1987 – воєнторг №577 в гарнізонному універмазі м. Інта, та звільнена, у зв`язку з доглядом за дитиною дошкільного віку;

- 12.07.1988 по 24.10.1988 – товарознавець у військовій частині №21210, та звільнена, у зв`язку з доглядом за дитиною дошкільного віку;

- 04.04.1989 по 16.10.1989 – продавець магазину №4 м. Інта;

- 17.10.1989 по 26.11.1992 – телеграфістка відділення зв`язку військової частини 21210;

- 29.01.1997 по 24.12.1998 – телефоністка військової частини А-3893 (А-3913).

Весь стаж роботи ОСОБА_1 підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, звільнення та записом про місцезнаходження підприємств, військових частин, на яких вона виконувала роботи, архівними довідками про особливий характер і умови праці (а.с.21-37), особистою карточкою від 17.10.1989 (а.с.22-23), необхідні для призначення пільгової пенсії.

Покликання відповідача про те, що обов`язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості, не ґрунтується на законі, оскільки з огляду на приписи пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006), згідно до якої пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Тобто, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 вересня 2019 року (справа №348/2208/16-а, провадження №К/9901/32412/18).

Крім того, Верховний Суд вже висловив правову позицію з цього питання, так, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 302/662/17-а) зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Що стосується визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 1 січня 1991 року, то Законами України "Про пенсійне забезпечення" і “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено пільг при його обчисленні.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду від 07.08.1996 р. № 10-3).

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у вищевказаній постанові від 19 вересня 2019 року (справа №348/2208/16-а, провадження №К/9901/32412/18).

Судом встановлено з матеріалів справи, що згідно протоколу призначення пенсії №2360 від 15.05.2015 (а.с. 14) позивач зверталася до пенсійного фонду із заявою 13.05.2015.

Однак, при обчисленні страхового стажу з 15.09.1975 по 01.01.1991 відповідач не врахував того, що позивач має право на пільгове обчислення стажу за час роботи в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі і відмовив йому у зарахуванні стажу як пільгового, а саме один з половиною рік за один рік роботи у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Суд також звертає увагу відповідача, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові в справі № 748/696/17 від 27.11.2019 зазначив, що відповідно до п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою, яка є додатком до вказаного порядку.

При ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, відомості трудової книжки та довідки, що підтверджують отримування пільг під час роботи позивача в районі Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та враховано період, що вже включено відповідачем до пільгового стажу (08.12.1975 по 07.12.1978), а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до пільгового трудового стажу позивача періодів з 15.09.1975 по 07.12.1975, з 01.06.1983 по 30.09.1987, з 12.07.1988 по 24.10.1988, з 04.04.1989 по 16.10.1989, з 17.10.1989 по 01.01.1991.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд відповідно до частин першої та третьої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон Держави встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (Case of Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можна зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Справа "Гайгузус проти Австрії" - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету Ради Європи у справі «Міллер проти Австрії» зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу № 1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1 (Mьller v. Austria, №5849/72, с. 25).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 98, «Сук проти України», заява № 10972/05, пункт 22).

Справа "Пічкур проти України" - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява №10441/06, пункт 41).

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права:

справа "Суханов та Ільченко проти України" - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відтак є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява №28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява №45701/99).

Неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

З урахуванням викладеного та керуючись принципом верховенства права суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій відповідача при призначенні 15.05.2015 ОСОБА_1 пенсії щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи у районах Крайньої Півночі з 08.12.1975 по 01.01.1991 (кожний рік роботи за один рік і шість місяців) та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 обчислення пільгового страхового стажу з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік шість місяців за період з 15.09.1975 по 07.12.1975, з 01.06.1983 по 30.09.1987, з 12.07.1988 по 24.10.1988, з 04.04.1989 по 16.10.1989, з 17.10.1989 по 01.01.1991 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести позивачу згідно чинного на час звернення з заявою про призначення пенсії (13.05.2015) законодавства перерахунок пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу з 15.05.2015 та провести виплату недоплачених сум пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу з 15 травня 2015 року з урахуванням раніше сплачених сум.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області при призначенні 15.05.2015 ОСОБА_1 пенсії щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи у районах Крайньої Півночі з 08.12.1975 по 01.01.1991 (кожний рік роботи за один рік і шість місяців).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) обчислення пільгового страхового стажу з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік шість місяців за період з 15.09.1975 по 07.12.1975, з 01.06.1983 по 30.09.1987, з 12.07.1988 по 24.10.1988, з 04.04.1989 по 16.10.1989, з 17.10.1989 по 01.01.1991.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) згідно чинного на час звернення з заявою про призначення пенсії (13.05.2015) законодавства перерахунок пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу з 15.05.2015 року та провести виплату недоплачених сум пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу з 15 травня 2015 року урахуванням раніше сплачених сум.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2020.

Суддя Коморний О.І.