Рішення № 89967674, 15.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/413/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Гур`єва О.В.,

представника відповідача Марущака О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3719 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини 3719 Міністерства оборони України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3719 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018;

- зобов`язати військову частину А3719 нарахувати й виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно, на думку позивача, не провів з ним розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ), п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, зареєстрованому канцелярією суду 07.02.2020 за вх. № 6850, де представник відповідача покликається на те, що згідно ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Але, згідно Указів Президента України №303/2014 від 17.03.2014 та №15/2015 від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», в Україні діє «особливий період», а згідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 3551-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям – жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, відпусток у зв`язку з хворобою або лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії - припиняється. Таким чином, на момент звільнення з військової служби, позивачу даний вид відпустки не надавався.

Поряд з цим, представник відповідача покликається на те, що в особовій справі позивача була відсутня інформація з попередніх місць проходження ним військової служби про те чи використовував позивач даний вид відпустки або отримував компенсацію.

Також вказує на те, що позивач не звернувся до командира військової частини з рапортом про виплату компенсації невикористаної відпустки та зауважує, позивач звільнений у запас за п. «ж» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Таким чином, на думку відповідача, у нього відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації позивачу за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 20.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 20.01.2020 витребовано у Галицько-Франківського об`єднаного районного військового комісаріату м. Львова належним чином завірені копії матеріалів особової справи підполковника запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 02.04.2020 суд постановив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.04.2020 витребувано у Галицько-Франківського об`єднаного районного військового комісаріату м. Львова належним чином завірені копії матеріалів особової справи підполковника запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23.04.2020 на вимогу ухвали суду від 02.04.2020 від Галицько-Франківського об`єднаного районного військового комісаріату м. Львова надійшли матеріали особової справи позивача.

У судовому засіданні 20.05.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач, представник позивача зазначили, що дії військової частини А3719 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік вважають правомірними, тому просили відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог, щодо задоволення решти позовних вимог поклалися на розсуд суду.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, просив у задоволенні таких відмовити.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом командира військової частини А3719 (по стройовій частині) від 17.09.2018 № 190 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення, звільненого наказом командувача військ Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.08.2018 № 345 у запас за підпунктом «ж», з 17.09.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення учасника бойових дій, серії АА № 324725, виданого 03 липня 2015року Управлінням особового складу штабу командування Сухопутних військ, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Покликаючись на те, що при виключенні із списків особового складу відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період 2015 по 2018 роки, позивач та його адвокат неодноразово зверталися з відповідною заявою до командира військової частини А3719.

На вказані звернення про виплату грошової компенсації за дні невикористаної відпустки командуванням військової частини А3719 надані відповіді (від 21.11.2019 № 978, від 10.12.2019 № 1068, від 18.12.2019 № 1093), в яких зокрема зазначено: оскільки позивач не є військовослужбовцем, задовольнити його прохання військова частина не має змоги; у військовій частині відсутня інформація щодо періодів проходження позивачем служби та використання додаткової відпустки як учасника бойових дій, оскільки особова справа позивача знаходиться у військовому комісаріаті.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п. п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі – Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, покликаючись на приписи п. 3 Порядку № 260, ставить під сумнів правомірність виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку, оскільки його було звільнено у запас за п. «ж» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову служби» - у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Втім, суд зауважує, що у Порядку № 260 немає жодних заборон щодо здійснення грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток звільненим в запас військовослужбовцям, в тому числі за п. «ж» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову служби».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Так, за ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки позивач як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, він набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби.

Покликання представника відповідача на те, що військова частина А3719 не мала можливості виплати компенсацію відпустки позивачу у зв`язку з відсутністю інформації з попередніх місць проходження ним військової служби щодо періодів проходження служби та використання додаткової відпустки як учасника бойових дій, спростовується наступним.

З наданих на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2020 Галицько-Франківським об`єднаним районним військовим комісаріатам м. Львова матеріалів особової справи ОСОБА_1 , судом встановлено, що позивач проходив службу на різних посадах в різних військових частинах. Відомості про те, що позивачу надавалась або була компенсована додаткова відпустка як учаснику бойових дій, в наданих матеріалах відсутні.

Так, як вже зазначалося, відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової соціальної відпуски.

За змістом листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

За таких обставин, вбачається, що у період з 2015 року по 2018 рік позивач не міг використати додаткової соціальної відпустки.

При цьому, припущення відповідача про виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку при переведенні з попередньої військової частини не обґрунтовані жодними доказами.

Позаяк, відповідно до Закону № 2011-ХІІ, Порядку № 260 компенсація за невикористану відпустку виплачується саме у рік звільнення (закінчення чи розірванні контракту), а не при переведенні між структурними підрозділам Збройних Сил України.

Відтак, враховуючи, що виплата компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки проводиться саме у рік звільнення, суд доходить висновку, що носієм обов`язку щодо виплати позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за минулі роки є військова частина А3719, оскільки саме в цій військовій частині позивач перебував у рік звільнення.

Таким чином, не здійснення з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини суд кваліфікує як протиправну бездіяльність відповідача.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Відтак, позов належить задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до військової частини А3719 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3719 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018.

Зобов`язати військову частину А3719 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Відповідно до п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Військова частина А3719 (81001, Львівська область, м. Яворів, вул. І. Хрестителя, 2; код ЄДРПОУ 24973434).

Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2020.

Суддя Сидор Н.Т.