Рішення № 89967642, 23.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1878/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини 9938 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені,-

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Солодовнікова О.П. в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини 9938 (далі відповідач), в обґрунтування якого зазначено наступне.

Позивач проходив дійсну військову службу за контрактом у військовій частині 9938 в період з 23.02.2004 по 10.08.2019, під час якої, з моменту її початку, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції та операції Об`єднаних сил в Луганській області, є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 .

Наказом відповідача від 09.08.2019 № 358-ОС, старшого прапорщика ОСОБА_1 (НОМЕР_3), старшину відділення інспекторів прикордонної служби «Мілове» (тип В) відділу прикордонної служби «Мілове» 1 категорії (тип Б) імені Віктора БАННИХ, звільненого з військової служби наказом начальника загону від 09.07.2019 № 315-осч за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Згідно даного наказу, остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 10.08.2019.

Після звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, а також не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 включно.

Вважаючи дій відповідача незаконними, позивач звернувся до суду, однак 15.01.2020 відповідачем в добровільному порядку було здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки в сумі 26894,19 грн, внаслідок чого судом було прийнято ухвалу про відмову позивача від позову в цій частині. Одночасно, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі № 360/5305/19 було зобов`язано військову частину 9938 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, яке набрало законної сили 17.03.2020.

Індексація грошового забезпечення була сплачена позивачу на картковий рахунок 27.03.2020 в сумі 30464,76 грн.

Отже, відповідачем було здійснено остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 10.08.2019 лише 27.03.2020, внаслідок чого, на думку позивача, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 на загальну суму 89256,10 грн; а також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн та витрати, понесені у зв`язку із здійсненням оплати рахунку на копіювання або друк документів, що надаються за запитом інформації на суму 77,55 грн, банківські послуги 20 грн, всього на загальну суму 3097,55 грн.

Ухвалою суду від 15.05.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи визначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача 09.06.2020 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено наступне (а.с.59-64).

Військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Згідно статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса - це Орган охорони державного кордону, який безпосередньо виконує поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у ЗС України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - Кодекс законів про працю України не поширюється.

Згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.

Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечений відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 № 774/13/84-13 чітко вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Тому, на думку відповідача, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Рішенням європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2020 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюються матеріальними нормами трудового права.

Рішенням від 10.02.2020 по справі №360/5305/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, тобто з прийняттям судового рішення статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовується.

Індексація грошового забезпечення не має постійний характер і обчислюється тільки коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка, тому посилання позивача, що для розрахунку середньоденного заробітку необхідно включити індексацію до грошового забезпечення є невірним, оскільки індексація не входить до складу грошового забезпечення.

Крім того, звертає увагу суду, що позивач у якості доказів долучив лише адвокатські запити, а доказів дати отримання коштів немає.

В наказі від 09.08.2019 №358-ОС зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 10.08.2019 (наказ доданий до матеріалів справи позивачем), тому розрахунок необхідно проводити з 12.08.2019, а не з 10.08.2019, так як в день звільнення позивач не працював.

Компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, на яке мав право позивач на день виключення зі списків особового складу, а отже, Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса не зобов`язаний був проводити нарахування та виплату компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме в день звільнення останнього з військової служби.

Також зазначив, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду знаходяться адміністративні справи №360/1837/20, №360/1879/20, №360/1873/20, №360/1839/20, 360/1827/20 з одним і тим самим предметом позову (різні позивачі), а саме: стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, в яких представником позивача є адвокат Солодовніков О.

В кожному позові адвокат Солодовніков О. просить стягнути з Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, до кожного позову долучає акт приймання передачі наданих послуг, в якому в пункті 1 вартість надання консультацій, запитій, збору доказів складає 1000 грн, у пункті 3 зазначено вартість роботи адвоката з судовою практикою, Законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав Замовника - військовою частиною 9938 у розмірі 1000 грн.

На думку відповідача, всі вищевказані справи аналогічні і не потребують додаткового вивчення різноманітних нормативних актів, тому вважає, що вартість робіт адвоката Солодовнікова О. завищена, внаслідок чого просить суд при вирішенні справи врахувати цю обставину.

На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Від представника позивача 15.06.2020 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій адвокат Солодовніков О.П. не погодився із викладеними у відзиві аргументами, зазначив, що у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. В день звільнення позивач знаходився на службі, що підтверджується витягом з наказу про його звільнення, де день звільнення є останнім днем коли позивач здійснював службу (а.с.71-73).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив дійсну військову службу за контрактом у військовій частині 9938 в період з 23.02.2004 по 10.08.2019, є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.04.2015 (а.с.14-18, 65).

Наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія ПІКУСА Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 358-ОС, старшого прапорщика ОСОБА_1 (НОМЕР_3), старшину відділення інспекторів прикордонної служби «Мілове» (тип В) відділу прикордонної служби «Мілове» 1 категорії (тип Б) імені Віктора БАННИХ, звільненого з військової служби наказом начальника загону від 09.07.2019 № 315-осч за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Згідно даного наказу, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивачем визначено 10.08.2019 (а.с.19).

Після звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, а також не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 включно.

Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду із позовною заявою до військової частини 9938 - 3го прикордонного закону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 360/5305/19).

Внаслідок добровільного здійснення відповідачем 15.01.2020 виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки в сумі 26894,19 грн, ухвалою суду від 10.02.2020 у справі № 360/5305/19 було прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог щодо грошової компенсації за не використані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, та витрат на правову допомогу (а.с.78-79).

Також, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі № 360/5305/19 задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано військову частину 9938 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (а.с.80-84).

Згідно відомостей з КП ДСС рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі № 360/5305/19 набрало законної сили 17.03.2020.

Індексація грошового забезпечення була сплачена позивачу на картковий рахунок 27.03.2020 в сумі 30464,76 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 (а.с.37).

Отже, відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 10.08.2019 лише 27.03.2020.

Спірним у даній справі є правомірність невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 липня 2015 року по 10 серпня 2019).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі № 360/5305/19, яке набрало законної сили 17.03.2020, визнано протиправною бездіяльність військової частини 9938 - 3го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 10 серпня 2019 року; зобов`язано військову частину 9938 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (а.с.).

На виконання рішення суду, індексація грошового забезпечення була сплачена позивачу відповідачем на картковий рахунок 27.03.2020 в сумі 30464,76 грн, що підтверджується довідкою Луганського прикордонного загону від 27.04.2020 № 382 (а.с.36-37).

Отже, судовим рішенням підтверджується, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.

Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

Таким чином, у зв`язку з не проведенням відповідачем своєчасної індексації грошового забезпечення та її виплати з 01 липня 2015 року по 10 серпня 2019 року, з позивачем не було проведено остаточного розрахунку при звільненні, що відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України є підставою для виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до наказу 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія ПІКУСА Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 358-ОС, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача визначено 10.08.2019 (а.с.19).

На виконання рішення суду, індексація грошового забезпечення була сплачена позивачу відповідачем на картковий рахунок 27.03.2020 в сумі 30464,76 грн (а.с.37).

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Змістом частини 3 статті 24 Закону України Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини 10.08.2019, не здійснено з ним розрахунку за всіма належними на день звільнення видами грошового забезпечення.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 27.03.2020 із виплатою індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 (а.с.37).

В свою чергу суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що індексацію грошового забезпечення за 2015-2018 роки було виплачено позивачу 26.03.2020, на підтвердження чого надано до матеріалів справи довідку від 27.05.2020 № 455 (а.с.66), оскільки дана довідка не може слугувати належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування на рахунок позивача відповідних сум та отримання останнім індексації грошового забезпечення при наявності в матеріалах справи виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 .

У відповідності до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України)).

Отже, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП - 27 березня 2020 року, із затримкою в 230 днів.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 27.03.2020, за період із 10.08.2019 по день фактичного розрахунку військова частина 9938 зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки від 04.09.2019 № 267 військової частини 9938, середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 382,48 грн (а.с.40).

Разом з тим, розрахунок середнього заробітку позивача проведено без урахування індексаційних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 в червні 2019 року у сумі 134,47 грн та в липні 2019 року в сумі 206,72 грн згідно довідки від 23.10.2019 № 342 (а.с.39)

Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 388,07 грн із розрахунку: 11577,60+134,47+11753,20+206,72) : 61 день (червень та липень 2019 року) = 388,07 грн.

Кількість календарних днів за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 становить 230, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 89256,10 грн (388,07*230=89256,10).

Суд вважає безпідставним посилання відповідача у відзиві на рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», в частині того, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до ст.117 КЗпП України, з прийняттям судових рішень більше не застосовується, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 вказала, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).

Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпПУкраїни, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України, позаяк після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 на суму 89256,10 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн, а також витрат, понесених ним у звязку із здійсненням оплати розрахунку № б/н від 22.11.2019 на копіювання або друк документів відповідно до адвокатського запиту від 11.10.2019 на суму 77,55 грн та банківських послуг у розмірі 20,00 грн.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Відповідно до частин шостой та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що представник позивача Солодовніков О.П. звертається до суду з аналогічними позовами в інтересах інших осіб, що на його думку, не потребує додаткового вивчення різноманітних нормативних актів, внаслідок чого вартість роботи адвоката завищена. Разом з тиму, відповідачем не надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування.

В свою чергу, педставником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію від 11.05.2020 про сплату позивачем за надання консультацій, збір доказів, роботу з нормативною базою, складання позову коштів у сумі 3000,00 грн (а.с.48).

Матеріали справи містять договір б/н від 19.08.2019 (далі Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим О.П. (а.с.46).

Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору визначено, що за провову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до цього договору.

У відповідності до додатком №1 до Договору б/н від 19.08.2019 за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (а.с.86).

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно акта від 11.05.2020 приймання-передачі наданих послуг № 4 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 19.08.2019, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн (вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 1000,00 грн; вартість складання позовної заяви - 1000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав замовника відповідачем - 1000,00 грн) (а.с.47).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Одночасно суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з військової частини 9938 витрат, понесених ним у звязку із здійсненням оплати розрахунку № б/н від 22.11.2019 на копіювання або друк документів відповідно до адвокатського запиту від 11.10.2019 на суму 77,55 грн та банківських послуг у розмірі 20,00 грн, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частинами першою та другою статті 138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Особа, яка не є учасником судового процесу, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням доказу на вимогу суду, вчиненням інших процесуальних дій.

Таким чином, КАС України передбачено стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат пов`язаних з витребуванням доказів, проте таке витребування повинно бути наслідком процесуальних дій суду, а не відбуватись самостійно за власною ініціативою позивача.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини 9938 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 в сумі 89256,10 грн (вісімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість грн 10 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 9938 (просп. Перемоги, 58, м.Лисичанськ, Луганська область, 93120, код ЄДРПОУ 14321736) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян