Рішення № 89967639, 23.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1879/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини 9938 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини 9938 щодо невиплати в день звільнення 10.08.2019 позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 по 10.08.2019 та компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

стягнути з військової частини 9938 на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 у загальній сумі 92046 грн;

стягнути з військової частини 9938 на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн та витрати понесені, у зв`язку зі здійсненням оплати розрахунку № б/н від 22.11.2019 на копіювання або друк документів, що надаються за запитом інформації (адвокатський запит від 11.10.2019 року від Солодовнікова О.П. в інтересах ОСОБА_1 ) на суму 77,55 грн, банківські послуги 20 грн, а всього на загальну суму 3097,55 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що він проходив дійсну військову службу за контрактом у військовій частині 9938 в період з 14.08.2003 по 10.08.2019, під час якої, з моменту її початку, приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції та в операції Об`єднаних сил в Луганській області, у зв`язку з чим позивачу було надано статус учасника бойових дій та видане посвідчення серії НОМЕР_4 від 04 серпня 2015 року.

Наказом відповідача від 09 серпня 2019 року 358-о/с старшого прапорщика ОСОБА_1 (НОМЕР_3), старшого техніка групи логістики відділу прикордонної служби "Мілове" 1 категорії (тип Б) імені Віктора БАННИХ, звільненого з військової служби наказом начальника загону від 10.07.2019 № 317-о/с за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас, без права носіння військової служби", виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Згідно даного наказу, остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 10 серпня 2019 року.

Після звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, а також не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 включно.

На картковий рахунок позивача відповідачем в добровільному порядку 15.01.2020 була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015-2019 роки в сумі 26852,33 грн, а також 27.03.2020 - виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 в сумі 23273,88 грн.

Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 10.08.2019 лише 27.03.2020, внаслідок чого, на думку позивача, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 15.05.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи визначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача 09.06.2020 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає та просить у задоволенні позову відмовити повністю з огляду на наступне (а.с.56-61).

Військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми статті 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Згідно статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса - це Орган охорони державного кордону, який безпосередньо виконує поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у ЗС України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - Кодекс законів про працю України не поширюється.

Згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.

Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечений відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 № 774/13/84-13 чітко вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Тому, на думку відповідача, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Рішенням європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2020 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюються матеріальними нормами трудового права.

Індексація грошового забезпечення не має постійний характер і обчислюється тільки коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка, тому посилання позивача, що для розрахунку середньоденного заробітку необхідно включити індексацію до грошового забезпечення є невірним, оскільки індексація не входить до складу грошового забезпечення.

Позивач у якості доказів долучив лише адвокатські запити, не надаючи доказів отримання ним коштів. В свою чергу, відповідач розрахувався з позивачем 26.03.2020, про що свідчить довідка від 27.05.2020 №456.

В наказі від 09.08.2019 №358-ОС зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 10.08.2019 (наказ доданий до матеріалів справи позивачем), тому розрахунок необхідно проводити з 12.08.2019, а не з 10.08.2019, так як в день звільнення позивач не працював.

Компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, на яке мав право позивач на день виключення зі списків особового складу, а отже, Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса не зобов`язаний був проводити нарахування та виплату компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме в день звільнення останнього з військової служби.

Також зазначив, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду знаходяться адміністративні справи №360/1837/20, №360/1879/20, №360/1873/20, №360/1839/20, 360/1827/20 з одним і тим самим предметом позову (різні позивачі), а саме: стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, в яких представником позивача є адвокат Солодовніков О.

В кожному позові адвокат Солодовніков О. просить стягнути з Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн, до кожного позову долучає акт приймання передачі наданих послуг, в якому в пункті 1 вартість надання консультацій, запитій, збору доказів складає 1000 грн, у пункті 3 зазначено вартість роботи адвоката з судовою практикою, Законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав Замовника - військовою частиною 9938 у розмірі 1000 грн.

На думку відповідача, всі вищевказані справи аналогічні і не потребують додаткового вивчення різноманітних нормативних актів, тому вважає, що вартість робіт адвоката Солодовнікова О. завищена, внаслідок чого просить суд при вирішенні справи врахувати цю обставину.

Від представника позивача 15.06.2020 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій адвокат Солодовніков О.П. не погодився із викладеними у відзиві аргументами, зазначив, що у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. В день звільнення позивач знаходився на службі, що підтверджується витягом з наказу про його звільнення, де день звільнення є останнім днем, коли позивач здійснював службу (а.с.68-70).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив дійсну військову службу у військовій частині 9938 в період з 04.05.2001 по 10.08.2019, має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 04 серпня 2015 року (а.с.14-18, 62).

Наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія ПІКУСА Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 358-ОС, старшого прапорщика ОСОБА_1 (НОМЕР_3), старшого техніка групи логістики відділу прикордонної служби «Мілове» 1 категорії (тип Б) імені Віктора БАННИХ, звільненого з військової служби наказом начальника загону від 10.07.2019 № 317-о/с за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Згідно даного наказу, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивачем визначено 10.08.2019 (а.с.19).

Після звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, а також не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019 включно.

Згідно довідки відповідача №456 від 27.05.2020, ОСОБА_1 отримано на картковий рахунок 14.01.2020 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як особа, яка має статус учасника бойових дій за 2015-2019 роки в сумі 26852,33 грн; а також 26.03.2020 - індексацію грошового забезпечення за 2015-2018 роки в сумі 23273,88 грн (а.с.63).

Отже, відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 10.08.2019 лише 26.03.2020.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 статті 12 Закону № 351-ХІІ встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 20 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ).

Приписами абзацу п`ятого статті 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Зазначне кореспондується із правовим висновком Великої Палати Верховного суду, викладеним у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Змістом частини 3 статті 24 Законом № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виплачено позивачу:

- 14.01.2020 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як особі, яка має статус учасника бойових дій за 2015-2019 роки в сумі 26852,33 грн;

- 26.03.2020 - індексацію грошового забезпечення за 2015-2018 роки в сумі 23273,88 грн (а.с.63).

При цьому, згідно наказу відповідача 358-о/с, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 09.08.2019, а остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 10 серпня 2019 року.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини 10.08.2019, не здійснено з ним розрахунку за всіма належними на день звільнення видами грошового забезпечення.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 26.03.2020 із виплатою індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки (а.с.63). При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача, що остаточний розрахунок з ним проведено 27.03.2020, оскільки жодних доказів на підтвердження наведених обставин позивачем суду не надано.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність в спірних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 на день звільнення 10.08.2019 повного розрахунку, у зв`язку із звільненням (компенсація за невикористану додаткову відпустку та індексація грошового забезпечення).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 26.03.2020, за період із 10.08.2019 по день фактичного розрахунку військова частина 9938 зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки від 04.09.2019 № 267 військової частини 9938, середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 394,60 грн (а.с.41).

Разом з тим, розрахунок середнього заробітку позивача проведено без урахування індексаційних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 в червні 2019 року у сумі 134,47 грн та в липні 2019 року в сумі 206,72 грн згідно довідки від 23.10.2019 № 341 (а.с.40).

Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 400,20 грн із розрахунку: 12387,40+134,47+11683,40+206,72) : 61 день (червень та липень 2019 року) = 400,20 грн.

Кількість календарних днів за період з 10.08.2019 по 26.03.2020 становить 229, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 91645,80 грн (400,20*229=91645,80).

Суд вважає безпідставним посилання відповідача у відзиві на рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», в частині того, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до ст.117 КЗпП України, з прийняттям судових рішень більше не застосовується, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, з огляду на ту обставину, що в спірних правовідносинах відповідачем в добровільному порядку було виплачено позивачу належні йому суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 26852,33 грн та індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки в сумі 23273,88 грн, а не за рішенням суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 27.03.2020 частково обґрунтованими на суму 91645,80 грн та за період з 10.08.2019 по 26.03.2020.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн, а також витрат, понесених ним у звязку із здійсненням оплати розрахунку № б/н від 22.11.2019 на копіювання або друк документів відповідно до адвокатського запиту від 11.10.2019 на суму 77,55 грн та банківських послуг у розмірі 20,00 грн.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Відповідно до частин шостой та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що представник позивача Солодовніков О.П. звертається до суду з аналогічними позовами в інтересах інших осіб, що на його думку, не потребує додаткового вивчення різноманітних нормативних актів, внаслідок чого вартість роботи адвоката завищена. Разом з тиму, відповідачем не надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування.

В свою чергу, педставником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію від 11.05.2020 про сплату позивачем за надання консультацій, збір доказів, роботу з нормативною базою, складання позову коштів у сумі 3000,00 грн (а.с.48).

Матеріали справи містять договір б/н від 19.08.2019 (далі Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим О.П. (а.с.46).

Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору визначено, що за провову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до цього договору.

У відповідності до додатком №1 до Договору б/н від 19.08.2019 за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (а.с.76).

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно акта від 11.05.2020 приймання-передачі наданих послуг № 4 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 19.08.2019, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн (вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 1000,00 грн; вартість складання позовної заяви - 1000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав замовника відповідачем - 1000,00 грн) (а.с.47).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Одночасно суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з військової частини 9938 витрат, понесених ним у звязку із здійсненням оплати розрахунку № б/н від 22.11.2019 на копіювання або друк документів відповідно до адвокатського запиту від 11.10.2019 на суму 77,55 грн та банківських послуг у розмірі 20,00 грн, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частинами першою та другою статті 138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Особа, яка не є учасником судового процесу, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням доказу на вимогу суду, вчиненням інших процесуальних дій.

Таким чином, КАС України передбачено стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат пов`язаних з витребуванням доказів, проте таке витребування повинно бути наслідком процесуальних дій суду, а не відбуватись самостійно за власною ініціативою позивача.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини 9938 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 9938 щодо не проведення ОСОБА_1 на день звільнення 10.08.2019 повного розрахунку, у зв`язку із звільненням (компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.08.2019).

Стягнути з військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.08.2019 по 26.03.2020 в сумі 91645,80 грн (дев`яносто одна тисяча шістсот сорок п`ять грн 80 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 9938 (просп. Перемоги, 58, м.Лисичанськ, Луганська область, 93120, код ЄДРПОУ 14321736) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян