Рішення № 89967429, 23.06.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. справа № 300/568/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Національної гвардії України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини 1241 Національної гвардії України, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 по 27.02.2020, в розмірі 286936,35 грн., без урахування обов`язкових податків та зборів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини 1241 Національної гвардії України від 12.10.2018 за № 234 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 05.10.2018 за № 158 о/с. Проте при звільненні з військової служби, зазначає позивач, відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, а саме: не виплатив компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років, що встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 в адміністративній справі № 300/41/20. Позивач вказав, що повний розрахунок проведено відповідачем лише 27.02.2020. Таким чином, вважає позивач, відповідач порушив норми статей 117-118 Кодексу законів про працю України, оскільки прострочив на 503 дні (з 12.10.2018 по 27.02.2020) виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Позивач обґрунтовуючи свій позов, зіслався на те, що відповідачем порушено його право на працю гарантоване статтею 43 Конституції України, статтями 1, 12 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати». Вважає, що з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах військовослужбовців у відношенні до інших працівників, за відсутності спеціальних норм, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. В даному випадку, вважає позивач, до спірних правовідносин необхідно застосувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Позивачем проведено розрахунок середнього заробітку за період з 12.10.2018 по 27.02.2020 в розмірі 286936,35 грн. за формулою: 503 календарних дні прострочення помножити на 570,45 грн. - розрахований позивачем розмір середньоденного грошового забезпечення. Вказану суму, як зазначає позивач, необхідно стягнути з відповідача з вирахуванням з неї податків та зборів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

13.04.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву Військової частини 1241 Національної гвардії України від 08.04.2020 за № 50/41-536. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача вказав, що згідно виписки Державної казначейської служби України за 26.02.2020 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в розмірі 26151,36 грн. Відповідач вважає, що до спірних правовідносин не повинні застосуватися загальні норми трудового права щодо оплати праці, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовець не може бути виключений без його згоди зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. З огляду на вказану норму Положення № 1153/2008, відповідач звернув увагу суду на те, що позивач з рапортом (заявою) до командира військової частини про те, що він не дає згоди на виключення його зі списків особового складу без повного розрахунку, не звертався, натомість написав рапорт від 12.10.2018 про його звільнення без розрахунку, з виплатою належних йому коштів на картковий рахунок в банку. Також відповідач зазначив, що позивач не оскаржував наказ про його виключення зі списків особового складу військової частини від 12.10.2018, в якому відповідач не зазначив про грошову компенсанцію позивачу за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за періоди 2015-2018 років. Окрім цього, відповідач вказав на те, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за періоди 2015-2018 років та невиплата індексації грошового забезпечення із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 570,45 грн., не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати». Відповідач просить суд в позові відмовити.

17.04.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 15.04.2020 року. У відповіді на відзив позивач ще раз звернув увагу суду на те, що відповідач провів повний розрахунок з ним лише після рішення Івано-Франківського окружного суду від 13.02.2020 року у справі № 300/41/20. Також позивач не погодився з доводами відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми загального трудового права щодо оплати праці. В даному випадку позивач вказав про те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просив позов задовольнити повністю.

26.05.2020 року на адресу суду надійшла заява Військової частини 1241 Національної гвардії України від 26.05.2020 № 50/41-836 про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем встановленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду з цим позовом, та проханням до суду про розгляд справи в судовому засіданні за участі представників сторін.

Ухвалою від 27.05.2020 Івано-Франківський окружний адміністративний суд повернув без розгляду заяву Військової частини 1241 Національної гвардії України від 26.05.2020 № 50/41-836, оскільки відповідачем не подано суду доказу її направлення позивачу.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.

ОСОБА_1 з 16.12.1997 проходив військову службу у Збройних Силах України, з 2004 року до 12.10.2018 проходив військову службу у військовій частині 1241 Національної гвардії України.

30.03.2015 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно наказу командира Військової частини 1241 Національної гвардії України від 12.10.2018 за № 234 ОСОБА_1 виключений з 12.10.2018 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 05.10.2018 за № 158 о/с.

12.10.2018 позивач подав командиру Військової частини 1241 Національної гвардії України рапорт про його звільнення з військової служби без розрахунку, з виплатою належних йому коштів на картковий рахунок в банку (а.с. 70).

При виключенні зі списків особового складу військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України відповідач не провів виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 до 12.10.2018.

ОСОБА_1 листом від 02.12.2019 звертався до відповідача про вилату йому компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 до 12.10.2018.

На вказану заяву відповідач листом від 05.12.2019 повідомив позивача про відмову у виплаті такої компенсації з тих підстав, що додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткові відпустки, відповідно на цей вид відпустки не поширюється обмеження щодо максимальної тривалості щорічних відпусток. Зважаючи, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 в адміністративній справі № 300/41/20 задоволено позов ОСОБА_1 : визнано протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 по 12.10.20182018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, та зобов`язано Військову частину 1241 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 по 12.10.20182018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

27.02.2020 на банківський рахунок ОСОБА_1 поступили кошти в сумі 26151,36 грн. з призначенням платежу: «Заробітна плата, Військова частина 1241», що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 28.02.2020 (а.с. 18).

Військова частина 1241 Національної гвардії України в підтвердження перерахування позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 26151,36 грн. подала платіжне доручення № 359 від 26.02.2020 та виписку (а.с. 68-69).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Правові основи організації та діяльності Національної гвардії України визначає Закон України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII. В частині 2 статті 21 цього Закону закріплено, що Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з статтею 10-11 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (пункт 8 статті 10-1 Закону).

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14 статті 10-1 Закону).

Пункти 4, 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за № 405/31857, в редакції на день звільнення з військової служби, визначають, що в рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) визначає:

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;

«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;

«…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Національній гвардії України, 05.10.2018 прийняте рішення про його звільнення в запас Збройних Сил України, за станом здоров`я, яке реалізоване 12.10.2018 шляхом видачі наказу по особовому складу, відповідно до якого позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби є 12.10.2018, про що зазначено в наказі №208-ос від 01.08.2019, тобто 12.10.2018 є останнім робочим днем.

За змістом пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як встановлено в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року у справі № 300/41/20, Військова частина 1241 Національної гвардії України протиправно в день звільнення ОСОБА_1 з військової служби не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.03.2015 по 12.10.2018.

Військова частина 1241 Національної гвардії України платіжним дорученням № 359 від 26.02.2020 нарахувала ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 26151,36 грн. Суд констатує, що ОСОБА_1 фактично ці кошти виплачені 27.02.2018, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 28.02.2020. Доказів подання та виконання платіжного доручення № 359 від 26.02.2020 року саме 26.02.2020 відповідачем, з огляду на його обов`язок в судовому процесі як суб`єкта владних повноважень, суду не подано. Тому суд бере за дату реального виконання відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні - 27.02.2020, що за таких обставин буде справедливим.

Сторони в цій справі не оспорюють розмір компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка становить 26151,36 грн.

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 12.10.2018 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 27.02.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КзПП, пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008. Тому період з 13.10.2018 по 27.02.2018 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 12.10.2018 є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 27.02.2020 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі № 808/2442/16.

Щодо необхідності включення до періоду розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум згідно з статтею 117 КЗпП періоду з 13.02.2020 - день ухвалення Івано-Франківським окружним адміністративним судом рішення у справі № 300/41/20 по 27.02.2020 року - день остаточного розрахунку, то судом враховано висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Велика Палата Верховного Суду зазначила:

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, враховуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП, суд дійшов висновку про те, що період з 13.02.2020 ро 27.02.2020 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, то суд не погоджується з розрахунком позивача (а.с. 51-52) в частині визначення середньоденого заробітку, оскільки ним помилково взято до розрахунку за базові два місяці вересень-жовтень 2018 року замість серпня-вересня 2018. Такий висновок суду ґрунтується на вимогах абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ, пункті 8 розділу IV Порядку № 100.

Відповідно до довідки № 1/2-4 від 18.01.2019 (а.с.18), розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за серпень 2018 року - 14223 грн., за вересень 2019 року - 14223 грн., усього 28446 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне грошове забезпечення (в календарних днях) становить 466,33 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (13.10.2018 до 27.02.2020) та становить 503 календарних дні. Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 234563,99 грн. (з розрахунку: 503*466,33). Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 13.10.2018 до 27.02.2020 в розмірі 234563,99 грн.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19. Суд зауважує, що обставини цієї справи є відмінними від обставин у справах № 815/2681/17 та № 620/1982/19. Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. За обставин цієї справи виплата грошової компенсації за невикористані календарі дні додаткової відпустки фактично проведено 27.02.2020, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 10.03.2020, тобто в межах місячного строку.

Також суд, з огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП, вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, а саме:

81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/817, від18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

затримки відповідачем виплати належної ОСОБА_1 при звільненні суми 26151,36 грн. був доволі тривалим (більше одного року чотирьох місяців);

- позивач в день звільнення подав рапорт командиру Військової частини 1241 про його звільнення без проведення розрахунку. З дня звільнення з військової служби по день звернення до відповідача зі заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні (тобто приблизно 1 рік 2 місяці), позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. 13.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про бездіяльність Військової частини 1241 Національної гвардії України щодо такої невиплати;

- відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не вчиняв дій для проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 Військова частина 1241 Національної гвардії України заперечувала право ОСОБА_1 на грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. В той же час відповідач в розумний строк (два тижні) добровільно виконав рішення суду від 13.02.2020 у справі № 300/41/20;

- ОСОБА_1 в жовтні 2018 року отримав вихідну допомогу при звільненні в розмірі 142230 грн. та заробітну плату в розмірі 9735,67 грн. (з вирахуванням обов`язкових платежів), всього на загальну суму більше 150 тисяч грн.

- сума простроченої заборгованості - 26151,36 грн. більш ніж в 10 разів перевищує розраховану згідно статті 117 КзПП суму середнього заробітку за час прострочення - 234563,99 грн.

З наведеного, суд зробив висновок про те, що затримка виплати всіх сум при звільненні хоча й тривала значний період з вини відповідача (приблизно 1 рік і 4 місяці), однак позивач також доволі тривалий проміжок часу (приблизно 1 рік і 2 місяці) не вживав жодних заходів для захисту свого права на отримання цих коштів. Відповідач в розумний строк (два тижні) добровільно виконав рішення суду від 13.02.2020 у справі № 300/41/20. Суд вважає, що невиплата приблизно 26 тисяч грн. порушила права позивача, проте не залишила його без коштів на життя, враховуючи виплату йому в місяці звільнення одноразової вихідної допомоги та заробітної плати на загальну суму більше 150 тисяч грн. Судом також враховано, що одним з варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати 26 тис. грн., які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2018-2020 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки за відповідний період прострочки розрахунку, взявши кредит з метою збереження рівня його життя (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Тому суд вважає, що стягнення з відповідача 234563,99 грн. (сума, яка обчислена на підставі встановлених статтею 117 КЗпП правил) буде покладенням на нього надмірного та непропорційного тягаря. Суд вважає достатнім та справедливим відшкодування ОСОБА_1 суми 28446 грн. грн., що дорівнює його двохмісячному середньому заробітку на час звільнення. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієновною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було б передбачити (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, пункт 43 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).

З огляду на висновки суду про помилковий розрахунок позивачем середньоденного заробітку (466,33 грн., а не 570,45 грн.), а також про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, позовні вимоги належить задовільнити частково.

Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2018 до 27.02.2020 в розмірі 28446 грн.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.03.2015, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Національної гвардії України задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 1241 Національної гвардії України (76005, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 161; ідентифікаційний код 14323422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - 28446 (двадцять вісім тисяч чотириста сорок шість) гривень.

В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина 1241 Національної гвардії України (76005, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 161; ідентифікаційний код 14323422).

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.