Рішення № 89965993, 16.06.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/281/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючий суддя Торчинюк В. Г., при секретар судового засідання Фесюк О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-НВ"

про стягнення 18 223 грн. 00 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Гуменюк О.О. (дов. свідоцтво РН № 1564 від 30.01.2019 р.);

Від відповідача: не з`явився.

Описова частина:

В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО НВ" про стягнення в сумі 18 223 грн. 00 коп.

Позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" мотивує тим, що відповідачем достроково розірвано укладений між сторонами договір, шляхом зміни енергопостачальника, як наслідок позивач просить стягнути з відповідача штраф, передбачений умовами договору.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/281/20. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 21 квітня 2020 року розгляд справи відкладено на 19 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2020 року розгляд справи відкладено на 02 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 02 червня 2020 року розгляд справи відкладено на 16 червня 2020 року.

У судовому засіданні 16 червня 2020 року позивач підтримав позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання 16 червня 2020 року не з`явився, відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Разом з тим, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 30 березня 2020 року вбачається, що місцезнаходження відповідача є - 03170, місто Київ, Святошенський район, вулиця Перемоги, 20.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни в тому числі до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Miністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційного скарги без руху, повернення апеляі1йної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по cyтi, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зi скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)". ( п.п.3 п.11 вказаного Закону).

Отже, законом № 540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.

Разом з тим, відповідно до статті 114 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

При цьому у статті 116 ГПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З зазначеного вбачається, суду слід розрізняти строки, тривалість яких наперед визначена законом, і строки, тривалість яких визначається судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи та особливостей кожної конкретної процесуальної дії.

З метою дотримання прав учасників справи, судом було неодноразово відкладено розгляд справи.

Разом з тим, суд доводить до відома учасників справи, що неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Суд нагадує, що ст. 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрито 01 квітня 2020 року, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, у справі проведено 4 судових засідання, відповідачу забезпечене право на відзив, яким він не скористався, явка сторін не визнавалася обов`язковою.

Частинами 1-4 ст. 161 ГПК України передбачено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Приписами ч.ч. 1, 2, 6, 8, 9 ст. 165 ГПК України унормовано, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву додаються, зокрема докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.ч. 3-5, 8 ст. 80 ГПК України).

У свою чергу, як вбачається за матеріалів справи, ухвали направлені для відповідача повертаються до суду із повідомленням про невручення з відміткою "за закінченням терміну зберігання", отже суд здійснив усі необхідні заходи для належного повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не надав суду жодних заперечень, письмових пояснень, доказів, своїми процесуальними правами не скористався.

За таких обставин відповідач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді, а тому розгляд справи може здійснюватися без участі представника відповідача за наявними матеріалами.

У силу вимог ч.ч. 4, 5 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд уважає за необхідне також зазначити, що у справі "Смірнова проти України" зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції. У справі "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain" зазначено, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для подальшого відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розглядати її за наявними матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Мотивувальна частина:

28.12.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 12007-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу (договір, а.с. 12 - 18).

28.12.2018 відповідач підписав заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, яка є додатком 1 до договору, згідно з положеннями якої приєднався до умов договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції постачальника № 2.01/1 - РОЕК.

Відповідно до умов заяви-приєднання початок постачання - з 01.01.2019. З моменту акцептування цієї заяви-приєднання в установленому ПРРЕЕ порядку споживач та постачальник набувають всіх прав та обов`язків за договором про постачання електричної енергії споживачу і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинним законодавством України.

Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1. договору).

За п. 13.1. договору цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток 1 до договору) і договірних величин споживання електроенергії (додаток 3 до договору) та укладається на строк до 31.12.2019, але підлягає обов`язковому перегляду протягом 10 днів від дати, вказаної у п. 2 Розділу XVII Закону України "Про ринок електричної енергії".

За змістом п. 13.5. договору дія договору припиняється, зокрема, у випадку зміни електропостачальника.

Споживач має право вільно обирати іншого електропостачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку. Перейти на постачання електричної енергії до іншого електропостачальника, у разі наявності договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та відсутності припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості за постачання електричної енергії перед діючим постачальником (підп. 10, 13 п. 6.1. договору).

Споживач, відповідно до п. 10.1. договору, має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни, вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

Зміна постачальника електричної енергії, згідно з п. 10.2. договору, здійснюється відповідно до порядку, встановленого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затвердженні постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У заяві-приєднання передбачено, що споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених у заяві-приєднанні.

Згідно з п. 13.7. договору споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, його додатками та чинним законодавством (п. 9.1. договору).

У п. 13.3. договору сторони погодили, що за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

Пунктом 8 комерційної пропозиції №2.01/1-РОЕК установлено, що у випадку неповідомлення (повідомлення з порушенням строків) постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем, споживач сплачує штраф у розмірі вартості електричної енергії, заявленої споживачем, як прогнозований обсяг споживання в місяці, в якому було подано повідомлення про дострокове припинення дії договору.

Судом встановлено, що відповідач не повідомив позивача про свій намір змінити постачальника на нового з 01.04.2019.

Доказів повідомлення матеріали справи не містять, відповідачем такі не надані.

Позивач вважає, що споживач змінив постачальника електричної енергії з порушенням строків, установлених умовами договору (не повідомив про зміну строку дії договору за місяць часу), відтак вимагає стягнення з відповідача штрафу у розмірі 18 223 грн. 00 коп.

27.02.2020 з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідачеві претензію про відшкодування штрафної санкції за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу, у якій повідомив про нарахування штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 18 223 грн. 00 коп., про що свідчить фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист.

Відповіді відповідача на вказану претензію в матеріалах справи немає.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із застосуванням штрафних санкцій за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії, регулювання яких здійснюється Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затвердженні постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ГК України та ЦК України.

За змістом ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Згідно зі ст. 58 зазначеного Закону споживач має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених цим Законом та правилами роздрібного ринку.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про ринок електричної енергії" зміна електропостачальника споживачем здійснюється на безоплатній основі у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку. Зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена у строк не більше трьох тижнів з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити електропостачальника.

За п. 1.1.1. постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" цей нормативно-правовий акт регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

Згідно з п. 1.2.15. Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Пунктом 3.1.8. Правил договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Споживач електричної енергії має право: 2) на вибір електропостачальника; 7) змінювати електропостачальника на умовах, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії" та цими Правилами (п. 5.5.1. Правил).

Порядок зміни споживачем електропостачальника врегульовано п. 6.1. Правил.

Так, споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником (п. 6.1.1. Правил).

Приписами п. 6.1.2. Правил передбачено, що процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується суб`єктами (учасниками) ринку електричної енергії та учасниками роздрібного ринку електричної енергії, які задіяні у процесі зміни електропостачальника та забезпечують зміну та інформаційний обмін під час такої зміни на безоплатній основі.

За змістом п. 6.1.3. Правил зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу. Якщо споживач має чинний договір про постачання електричної енергії споживачу з фіксованим терміном (строком) дії, з метою уникнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору з боку попереднього електропостачальника споживач повинен повідомити нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору.

Судом установлено, що у договорі, укладеному між сторонами, визначено строк його дії - до 31.12.2019, повідомлення попереднього постачальника не здійснено, зміна постачальника відбулася 01.04.2019 року.

Разом з тим, суд наголошує, процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується діями та передачею інформації між новим електропостачальником, адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку, попереднім електропостачальником тощо, про що свідчать п. 6.1.5.-6.1.23. Правил.

Зокрема, датою початку процедури зміни електропостачальника вважається дата отримання всіх необхідних даних, передбачених п. 6.1.5 цієї глави. Попередній електропостачальник після отримання від адміністратора комерційного обліку повідомлення про зміну електропостачальника повинен здійснити всі необхідні заходи щодо припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу зі споживачем на заплановану дату зміни електропостачальника. Новий електропостачальник на запит споживача повинен повідомляти його про етапи виконання процедури зміни електропостачальника. Датою зміни електропостачальника вважається дата зміни записів у реєстрах груп споживачів електропостачальників (п. 6.1.6., 6.1.16., 6.1.24. Правил).

Із системного аналізу норми чинного законодавства України судом установлено, що реалізація права споживача на вільну зміну електропостачальника забезпечується припиненням договору з попереднім електропостачальником за ініціативою споживача, що полягає у повідомленні останнім нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника.

При цьому ні Законом України "Про ринок електричної енергії", ні Правилами не визначено строків повідомлення споживачем попереднього електропостачальника про зміну електропостачальника, оскільки, як зазначалося, процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується суб`єктами (учасниками) ринку електричної енергії, а дії самого споживача обмежуються повідомленням нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника (Правилами визначено лише загальний строк проведення процедури зміни електропостачальника, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення).

Щодо обов`язку споживача, який має чинний договір про постачання електричної енергії з фіксованим терміном (строком) дії, про повідомлення нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору, то такий обов`язок, по-перше, стосується нового електропостачальника, а не позивача у справі, по-друге, вказаний строк знаходиться у безпосередньому зв`язку із загальним строком процедури зміни електропостачальника, який, як зазначалося, не перевищує 21 календарний день.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 202 ГК господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За ч. 1 і 2 ст. 598 цього Кодексу зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

У вказаних нормах наведено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. При цьому зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18).

Як установлено судом з наведених норм чинного законодавства, а також умов договору (підп. 10, 13 п. 6.2., п. 10.1., 13.3., 13.5. договору), відповідач наділений правом на дострокове розірвання договору у зв`язку із зміною електропостачальника.

Отже, договір про постачання електричної енергії споживачу № 12007-ВЦ від 28.12.2018, укладений між позивачем та відповідачем, достроково припинив свою дію внаслідок реалізації останнім свого права на зміну електропостачальника, яке гарантоване чинним законодавством та умовами укладеного договору.

У свою чергу, предметом спору у цій справі є стягнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України установлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4156/18 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що відповідач, реалізувавши своє право на зміну електропостачальника, порушив умови договору (п. 13.7. договору) та абз. 3 п. 6.1.3. Правил в частині строку повідомлення про припинення дії договору внаслідок зміни електропостачальника, а відтак на підставі п. 13.3. договору та п. 8 комерційної пропозиції повинен сплати штраф у розмірі вартості електричної енергії, замовленої споживачем, як прогнозований договірний обсяг споживання у місяці, в якому постачальником отримано повідомлення про дострокове припинення договору.

Суд, здійснивши тлумачення умов укладеного між сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання відповідно до ст. 213, 637 ЦК України, а також у системному взаємозв`язку із положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах, установив таке.

За вимогами ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору погоджуються сторонами у договорі.

Так, умова щодо застосування штрафної санкції за дострокове розірвання договору міститься в п. 13.3. договору, який, у свою чергу, містить відсилання до умов комерційної пропозиції, п. 8 якої передбачено, що у випадку неповідомлення (повідомлення з порушенням строків) постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем, споживач сплачує штраф у відповідному розмірі.

Отже, судом має бути установлена наявність зазначених підстав, обумовлених договором, для застосування штрафу.

Щодо повідомлення з порушенням строків, то позивач вказує, що таке повідомлення мало відбутися у місячний строк, як це обумовлено у п. 13.7. договору та заяві-приєднанні.

Вказаний строк стосується обов`язку відповідача про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в заяві-приєднанні, однак остання не містить ні строку дії договору, ні строку повідомлення відповідачем позивача про дострокове розірвання договору, а отже вказаний аргумент визнається судом безпідставним.

При цьому, виходячи з пунктів 10.1. та 10.2. договору та враховуючи норми ПРРЕЕ, які зазначалися вище, суд вбачає, що споживач має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, повідомивши нового постачальника принаймні за 21 день до такої зміни, вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача штрафу з підстав, зазначених позивачем.

З`ясувавши викладені обставини, дослідивши у судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду не були порушені відповідачем, тому заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-НВ" про стягнення штрафу у розмірі 18 223 грн. 00 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 22.06.2020.

Суддя В. Г. Торчинюк

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-Б);

3 - відповідач рекомендованим (03170, м. Київ, вул. Перемоги, 20).