Рішення № 89965496, 17.06.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. м. Київ

Справа № 911/743/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Щербакової В.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агровікт” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” про стягнення 901 486,48грн, за участю від:

позивача – Олійник В.В. (ордер серії КС №394654 від 06.03.2020);

відповідача – Циганенко О.М. (ордер серії АІ №1036995 від 03.06.2020)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агровікт” (далі – ТОВ “Агровікт”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” (далі – СТОВ “Зоря”) про стягнення 914286,67грн, що складається з: 503 479,28грн – основний борг; 327 230,15грн - пеня, нарахована за період з 01.02.2018 по 23.03.2020; 53960,24грн - втрати від інфляції за період з лютого 2018 року по лютий 2020 року; 29617,00 – 3% річних за період з 01.02.2018 по 23.03.2020.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №1 від 30.01.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.04.2020 судом відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 14:00 13.05.2020, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.65-66).

Копія вказаної ухвали суду отримана відповідачем 05.04.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103272744754 (а.с.68).

22.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у строк, встановлений вищевказаною ухвалою суду (здано для відправлення відділенню зв`язку 16.04.2020, а.с.69-72).

У поданому відзиві відповідач вказує, що борг за поставлений товар за договором поставки №1 від 30.01.2018 становить 490 679,09грн і ним не заперечується. При цьому позивач пояснив, що сплатив 31.03.2020 – 12800грн. У відзиві відповідач зазначає, що позивач:

- невірно визначив початкову дату прострочення оплати, оскільки не врахував, що поставка здійснювалась з відстроченням оплати на 10 днів, тому невірно розраховано 3% річних та втрати від інфляції;

- пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення пені.

У поданому відзиві відповідач просив застосуваи позовну давність та відмовити у позові в частині стягнення пені, зменшити розмір основного боргу на 12 800,19грн, а також врахувати контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

13.05.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на відсутність представника та зайнятість директора (а.с.81).

13.05.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою: встановлено строк для подання: позивачем - відповіді на відзив з наданням доказів в обґрунтування доводів та доказів направлення його копії з додатками відповідачу протягом 10 днів; відповідачем – заперечення з наданням доказів в обґрунтування доводів та доказів направлення його копії з додатками позивачу протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 03.06.2020 (а.с.84-85).

25.05.2020 від позивача надійшли заява про зменшення розміру позовних вимог (а.с.88-89), відповідно до якої позивач повідомив про сплату відповідачем 12 800,19грн основного боргу. З урахуванням поданої заяви та заяви від 17.06.2020 щодо виправлення описки, позивач просив стягнути з відповідача 901486,48грн (а.с.88-89,107).

Також, позивачем подано відповідь на відзив (а.с.90-92), у якій позивач заперечує проти доводів відповідача щодо пропущення строку позовної давності, вказуючи, що відповідачем 31.03.2020 сплачено частину основного боргу, що, на думку позивача, свідчить про переривання строку позовної давності. Крім того, позивач вказує, що ані договором, що регулює порядок розрахунків, ані додатками до нього не передбачено продаж товару на умовах відстрочення платежу.

Відповідь на відзив подана з дотриманням встановленого судом строку - здана для відправлення відділенню зв`язку 20.05.2020 (а.с.96).

03.06.2020 відповідачем, у встановлений судом строк, подані заперечення (а.с.97-98), У запереченнях відповідач не погоджується з твердження позивача щодо переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення пені. Так, відповідач вказує, що визнає борг, який виник на підставі накладної №1 від 31.01.2018, який частково оплачений, що не свідчить про визнання обов`язку сплати пеню.

13.05.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою: судом прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та долучено до матеріалів справи подані учасниками справи документи; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2020 (а.с.102-104).

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані учасниками справи докази, судом встановлено наступне.

30.01.2018 між ТОВ “Агровікт” (постачальник) та СТОВ “Зоря” (покупець) укладено договір поставки №1 (а.с.14-16, далі - договір), відповідно до якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець - прийняти такий товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах вищевказаного договору (п. 1.1 договору).

Згідно п. 2.1 за договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України, асортимент, кількість та ціна якого визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.4 договору, загальна сума договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.

У випадку розбіжностей у даних специфікації/додатків щодо кількості та ціни товару у порівнянні з даними у видаткових накладних, сторони при розрахунку застосовують дані з видаткових накладних (п. 2.5 договору).

Як визначено п. 3.1 договору, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору з врахування умов вказаного договору.

Згідно з п. 3.2.1 договору, оплата товару, придбаного на умовах попередньої оплати чи відстрочення платежу на строк 10 календарних днів, здійснюється покупцем на підставі рахунків-фактур, сформованих постачальником виходячи із курсу іноземних валют на момент формування таких рахунків; термін дії рахунків – 1 банківський день з моменту його формування, якщо інший термін дії рахунку-фактури не зазначений у відповідному додатку до даного договору.

Відповідно до п. 3.7 договору, покупець при перерахуванні коштів за товар у платіжному дорученні (в графі призначення платежу) зобов`язаний зазначити згідно з яким додатком/рахунком до договору та, в разі необхідності, за який саме товар перераховано платіж; у разі не зазначення таких даних постачальник має право на свій розсуд віднести отримані грошові кошти за товар, у т.ч. за товар, що поставлений в минулі періоди.

Згідно п. 6.2 договору, перехід права власності здійснюється в момент передачі товару покупцю за видатковою накладною; датою передачі є дата оформлення видаткової накладної.

Вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків за поставлений товар – до моменту проведення остаточного розрахунку (п.11.2).

30.01.2018 сторонами підписано специфікацію №1 (а.с.17), якою погоджено поставку товару за таким договором на суму 317 140,19грн, оплата за який здійснюється згідно рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника; датою поставки є поставка товару до 01.02.2018.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 31.01.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату за вищевказаним договором у розмірі 317 140,19грн (а.с.20). Кількість, асортимент товару, ціна відповідає зазначеній у специфікації №1.

Вказаний товар передано позивачем видатковими накладними №1 від 31.01.2018 на суму 212 800,19грн та №2 від 01.02.2018 на суму 104 340,00грн (212800,19+104340,00=317 140,19) (а.с.18, 21).

Такий товар, як вбачається з вищевказаних накладних, а також актів приймання-передачі, які визначені як додатки №№2,3 (а.с.19, 22), прийнято відповідачем без зауважень.

Відповідачем за товар, який поставлено позивачем за такою накладною на підставі рахунку №1 від 31.01.2018 сплачено загалом 104 220,00грн, що підтверджується платіжними дорученням: №272 від 14.02.2018 та №278 від 27.02.2018 (а.с.23). Крім того, після звернення позивача з даним позовом, відповідачем 31.03.2020 сплачено з призначенням платежу «згідно видаткової накладної №1 від 31.01.2018» кошти у розмірі 12 800,19грн, що підтверджується платіжним дорученням №121 від 31.03.2020 (а.с.73).

Крім того, 14.05.2018 позивачем виставлено рахунок №8/05-02 на суму 108 100,06грн (а.с.25) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018. При цьому, у той же день -14.05.2018 відповідно до видаткової накладної №10 (а.с.24) відповідачу передано товар на суму 108 100,06грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

30.03.2018 відповідачем з призначенням платежу «згідно рах. від 05.03.2018 №1» здійснено оплату у розмірі 21 000,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №319 від 30.03.2018, яка зарахована позивачем, як вбачається з позову та як пояснив позивач в судовому засіданні 17.06.2020, як оплата за товар, що поставлений за видатковою накладною №10 від 14.05.2018 (а.с.26).

16.05.2018 позивачем виставлено рахунок №8/05-3 на суму 48 453,59грн (а.с.28) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018, за яким в той же день - 16.05.2018 відповідно до видаткової накладної №14 (а.с.27) поставлено відповідачу товар на суму 48 453,59грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

25.05.2018 позивачем виставлено рахунок №8/05-04 на суму 40 752,00грн (а.с.30) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018, за яким в той же день - 25.05.2018 відповідно до видаткової накладної №20 (а.с.29) поставлено товар на суму 40 752,00грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

25.05.2018 позивачем виставлено рахунок №8/05-5 на суму 8 256,00грн (а.с.32) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018, за яким в той же день - 25.05.2018 відповідно до видаткової накладної №27 (а.с.31) передано відповідачу товар на суму 8 256,00грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

14.06.2018 позивачем виставлено рахунок №9/06-1 на суму 53 042,64грн (а.с.34) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018, за яким 14.06.2018 відповідно до видаткової накладної №34 (а.с.33) поставлено товар на суму 53 042,64грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

14.06.2018 позивачем виставлено рахунок №9/06-2 на суму 52 954,80грн (а.с.36) з посиланням на договір №1 від 31.01.2018, за яким в той же день - 14.06.2018 на підставі видаткової накладної №35 (а.с.35) поставлено товар на суму 52 954,80грн з посиланням на договір №1 від 30.01.2018. Асортимент, кількість, ціна товару у відповідній видатковій накладній та рахунку тотожні.

Під час розгляду справи, сторонами не підтверджено факту укладення договору, який зазначений у відповідних рахунках, - №1 від 31.01.2018 шляхом подання доказів.

Поряд з цим, позивач вказував, що поставка здійснювалась саме відповідно до умов договору поставки №1 від 30.01.2018, а у відзиві на позов відповідач визнав, що відповідні поставки здійснювались позивачем саме на підставі договору №1 від 30.01.2020 (а.с.69).

В силу ч.4 ст.183 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як визначено ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, враховуючи визнання факту поставки товару відповідно до вищевказаних видаткових накладних відповідно до договору поставки №1 від 30.01.2018 учасниками процесу, не зважаючи на неточності у складених первинних документах, суд вважає встановленою відповідну обставину.

Крім того, сторонами не надано доказів виставлення рахунку від 05.03.2018 №1, на підставі якого відповідач 30.03.2018 здійснив оплата товару на суму 21 000,00грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, який підписано сторонами (а.с.37), заборгованість відповідача перед позивачем становить 503 479,28грн. Слід зазначити, що операцій у відповідному акті до дати укладення договору – 31.01.2018 не відображено.

Проте, як встановлено судом під час розгляду даної справи, у вказаному акті не відображено оплату, здійснену відповідачем 31.03.2020 у розмірі 12 800,19грн, зважаючи на те, що такий акт складено до здійснення такої операції.

Звертаючись з позовом до суду, позивачем заявлено вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та заяви про виправлення помилки в такій заяві) про стягнення з відповідача 490 679,09грн – основного боргу; 327 230,15грн - пені, нарахованої за період з 01.02.2018 по 23.03.2020; 53960,24грн - втрат від інфляції за період з лютого 2018 року по лютий 2020 року; 29617,00 – 3% річних за період з 01.02.2018 по 23.03.2020.

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення виконання відповідного зобов`язання.

Заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими, зважаючи на наступне.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Майже аналогічне визначення викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у розділі 3 вищевказаного договору вказано, що порядок розрахунків визначається в додатках, а також погоджено, що розрахунок за товар може здійснюватись на умовах попередньої оплати чи відстрочення платежу на строк до 10 календарних днів.

Отже, даний договір не містить конкретного строку оплати товару, а лише визначає, що такий строк встановлюється сторонами окремо у додатках і може передбачати відстрочення.

Проте, під час розгляду справи сторонами не надано додатків до договору, які б передбачали умови оплати товару на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу. Складена сторонами специфікація №1 від 30.01.2018, яка стосується частини переданого відповідачу товару, також не встановлює відстрочку платежу.

При цьому, згідно п. 11.5.3 договору, сторонами погоджено, що будь-які зміни або доповнення до договору дійсні лише у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписанні повноважними представниками обох сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з твердженнями відповідача, що сторонами змінено загальне правило, визначене ст. 692 ЦК України та погоджено про оплату товару на умовах відстрочення платежу, оскільки допустимих доказів на підтвердження таких обставин не надано.

За вказаних обставин, суд вважає, що оплата за поставлені товари мала б відбуватись, з урахуванням того, що сторонами не погоджено іншого, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, - після прийняття товару.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву визнав факт поставки відповідного товару та суму основного боргу у розмірі 490 679,09грн, отже, відповіді обставини, в силу ч.1 ст.75 ГПК України, не підлягають доказуванню, оскільки суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Таким чином, враховуючи, що відповідач у даній справі не надав доказів оплати товару на суму 490 679,09грн до прийняття рішення у даній справі, хоча строк його оплати настав, вимоги позивача у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 29 617,00грн - 3% річних за період з 01.02.2018 по 23.03.2020 та 53 960,24грн втрат від інфляції за період з лютого 2018 року по лютий 2020 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розрахунку заявлених до стягнення сум, позивачем при здійсненні розрахунку кошти, перераховані 30.03.2018 у розмірі 21000,00грн зараховані за поставку товару, здійснену 14.05.2018, а не поставку з боргом, який виник раніше, здійснену 31.01.2018, з чим суд не погоджується. Так, на момент здійснення оплати існував борг за поставку від 31.01.2018, при цьому, рахунку, який вказано як підстава платежу, сторонами не надано, а відповідач стверджує про помилковість даних «призначення платежу» платіжного доручення. Поряд з цим, п.3.7 договору надає позивачу право, у разі не зазначення відомостей щодо платежу у платіжному доручення, на свій розсуд віднести отримані грошові кошти за товар, у т.ч. той, що поставлений у минулі періоди.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, втрат від інфляції, суд зазначає, що за розрахунком суду розмір 3% річних за заявлений позивачем період становить 29 823,56грн, проте враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, відповідні вимоги підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а саме 29 617,00грн.

За розрахунком суду, втрати від інфляції за відповідний період склали 53 654,24грн, при цьому, судом враховано, що позивачем заявляються вимоги про стягнення втрат від інфляції фактично по лютий 2020 року, оскільки індекс інфляції за березень 2020 року станом на момент подачі позивачем позову не був визначений.

Отже, вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню у розмірі 53654,24грн, а у задоволенні вимог про стягнення 305,55грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 327 230,15грн пені за загальний період з 01.02.2018 по 23.03.2020.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, згідно чч.2,3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.1.1 договору, покупець – відповідач у справі за несвоєчасну оплату поставленого товару більше ніж на 10 (десять) банківських днів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Встановлений вказаним пунктом договору розмір пені не перевищує максимальний розмір, визначений ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", проте, пеня позивачем нарахована не у межах строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

Так, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, позивачем такі нарахування здійснені без врахування положень договору та вищевказаного припису ч.6 ст.232 ГК України.

Зокрема, при розрахунку пені позивачем такі вимоги обраховані з наступного дня після поставки товару, проте п.7.1.1 догвоору передбачає оплату пені при простроченні більш ніж на 10 (десять) банківських днів.

Таким чином, пеня позивачем мала б обраховуватись після спливу 10 банківських днів з наступного дня за днем виконання зобов`язання з оплати.

Крім того, враховуючи, що сторонами у договорі не передбачили, що пеня за порушення відповідного зобов`язання нараховується протягом більшого строку, ніж встановлено ч.6 ст.232 ГПК України, нарахування пені понад строк у 6 місяців безпідставне.

Також, слід зазначити, що пеня позивачем нарахована не за кожною поставкою товару окремо, враховуючи строк оплати за такою поставкою та сплив 10 банківських днів, а за загальною сумою боргу, хоча зобов`язання з оплати певної партії товару, переданого за видатковою накладною, має свій строк виконання та відповідно є простроченим з певної дати та має свій період, за який можливе нарахування пені відповідно до ч.6 ст.232 ГПК України.

Також, при розрахунку пені, позивачем, як і при нарахування процентів та втрат від інфляції, оплата 30.03.2018, здійснена в рахунок погашення боргу за видатковою накладною, яка у призначенні платежу відповідного платіжного доручення не вказувалась. Фактично така оплата врахована в оплату товару в рахунок майбутньої поставки, а не в рахунок існуючого боргу.

Так, за розрахунком суду, розмір пені який би мав бути обрахований позивачем з урахуванням положень договору (прострочення більше ніж на 10 банківських днів), з урахуванням обмеження нарахування шестимісячним строком становить 89 496,53грн за загальний період з 15.02.2018 по 28.12.2018 за кожною поставкою з урахуванням часткових оплат.

Таким чином, заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 237 733,62грн (327230,15-89496,53) є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вимоги в частині стягненні пені у розмірі 89 496,53грн, яка нарахована за загальний період з 15.02.2018 по 28.12.2018, на борг за вищевказаними поставками не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, що визначено ст.257 ЦК України.

Поряд з цим, згідно п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, враховуючи, що останній день нарахування пені за усіма поставками, з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, сплив (за останньою - 28.12.2019), однак, як вбачається з конверту, у якому надійшла позовна заява (а.с.57), позивач з вимогами про стягнення пені звернувся 26.03.2020, ним пропущено встановлений строк.

При цьому, судом не приймаються до уваги твердження позивача про переривання строку позовної давності, у зв`язку з тим, що відповідачем 31.03.2020 здійснено часткову оплату товару за накладною №1 від 31.01.2018, а також те, що відповідачем в позові визнано заборгованість за поставлений товар, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Проте, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, нарахованої у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо оплати поставлених товарів у даній справі закінчився ще до здійснення оплати 31.03.2020 та визнання у відзиві позову в частині основного боргу. Окрім того, відповідач не вчиняв дій щодо визнання вимог в частині пені та її часткової оплати, а визнав інші вимоги позивача та частково їх оплатив.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача про стягнення пені у даній справі наслідків спливу строку позовної давності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 89 496,53грн за загальний період з 15.02.2018 по 28.12.2018.

За вказаних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 327230,15грн пені (237733,62+89496,53) не підлягають задоволенню у повному обсязі.

При звернені з позовом позивачем вказано в попередньому (орієнтованому) розрахунку судових витрат про понесення судових витрат у розмірі 23 714,13грн, з яких: 13714,31грн судового збору, а також 10 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності ч. 1 до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач поніс витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 13714,31грн, що підтверджується платіжним дорученням №237 від 24.03.2020. При цьому, судовий збір ним сплачено у розмірі більшому, ніж встановлено (914286,67:100*1,5=13714,30).

Згідно п. 1 ч. 3 вказаної норми, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як визначено ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому, як встановлено чч. 4, 5 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідно до ч.6 вказаної норми, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем додані:

- договір №1 від 16.03.2020, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Вікторія Олійник «Юридична компанія «А2» (а.с.51-53);

- платіжне доручення №239 від 25.03.2020 на суму 10000,00грн, які перераховані позивачем в оплату наданої правової допомоги по вищевказаному договору (а.с.54);

- ордер серії КС №394654 від 16.03.2020 (а.с.83).

Як вбачається з Єдиного реєстру адвокатів України, інформація з якого є загальнодоступною, Олійник Вікторія Вікторівна, яка представляє інтереси позивача у даній справі, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва №21/1292 від 12.12.2017, виданого Радою адвокатів Запорізької області.

Також позивачем надано детальний опис наданих послуг (а.с.55).

Відповідачем не надано клопотання про зменшення розміру витрат через їх неспіврозмірність в частині відшкодування вже понесених витрат у розмірі 10 000грн на оплату правничої допомоги; інші витрати на даний час не заявлені.

При розподілі судових витрат, як визначено ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, як встановлено ч.4 цієї норми, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення визначене і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи, що до початку розгляду справи по суті, відповідач у відзиві визнав частину заявлених позивачем вимог – основний борг, суд приходить до висновку про повернення позивачу 50% судового збору з вимог, які визнані відповідачем, що становить 3680,09грн (490679,09/100*1,5=7 360,19; 7360,19:100*50=3680,09).

Інша частина витрат по оплаті позову судовим збором в частині стягнення основного боргу підлягає покладенню на відповідача в силу ч.1 ст.129 ГПК України.

Таким чином, враховуючи, часткове задоволення вказаного позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою позову судовим збором, за вимогами в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме у розмірі 1249,07 / (29 617,00+53654,24):100*1,5/. Отже, загалом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 929,17грн (3680,10+1249,07) в рахунок часткового відшкодування судових витрат.

Також, частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог - підлягають витрати на оплату правничої допомоги, а саме 6366,71грн (573 950,33*100/901 486,48= 63,6671%; 10 000/100*63,6671=6366,71).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Зоря” (ідентифікаційний код 05391465; 08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Леніна, буд. 30) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агровікт” (ідентифікаційний код 41784823; 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 2/30, кв. 96) 490 679,09грн основного боргу, 29 617,00грн - 3% річних, 53 654,24грн втрат від інфляцій, а також 4 929,17грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату позову судовим збором та 6366,71грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 327 230,15грн пені та 305,55грн втрат від інфляції відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Агровікт” (ідентифікаційний код 41784823; 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 2/30, кв. 96) з державного бюджету України (Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області; місцезнаходження - пл. Лесі Українки, 1, м. Київ, 01196; ідентифікаційний код 37955989, рахунок UA708999980313181206083010001 в ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 89998) 3 680,09грн - частину судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення №237 від 24.03.2020.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.06.2020.

Суддя А.Р. Ейвазова